Перрая кидав на Жанну короткі погляди. Його очі були скляні.
Згідно з даними компанії G7, ви спершу заїхали на авеню Марсо. Будинок 45.
Вже й не памятаю.
Авеню Марсо, 45 це адреса FIMA. Тож можемо припустити, що ви заїхали до начальника асоціації співвласників. Водій чекав на вас двадцять хвилин. Вочевидь, саме стільки часу вам знадобилося для того, щоб переконати ту людину в серйозності ситуації й умовити поїхати з вами на місце. За ким ви заїжджали того дня? Кого ви покриваєте, месьє Перрая?
Я не можу називати імен. Професійна таємниця.
Жанна грюкнула по столу.
Дурниці. Ви не лікар і не адвокат. Хто очолює FIMA? За ким ви заїжджали, чорт забирай?
Перрая замкнувся. Він ніби зіщулився у своєму дорогому костюмі.
Дюнан, прошепотів чоловік. Його звати Мішель Дюнан. Він мажоритарний акціонер як мінімум у двох з анонімних товариств, які володіють будинком. Фактично він і є справжнім власником.
Жанна недвозначно кивнула Клер, своїй секретарці. Час записувати: пішли свідчення.
Того дня він поїхав із вами?
Звичайно. Від цієї сраної історії пахло смаленим.
Жанна уявила собі цю картину. Липень 2003 року. Сонце. Спека. Як і сьогодні. Двоє ділків, що пітніють у своїх костюмчиках «Hugo Boss», боячись, що зграйка негрів порушить їхній комфорт, завадить їхньому успіху, їхнім схемам
Дюнан не прийняв рішення? Не міг же він не відреагувати.
Він відреагував.
І як же?
Чоловік знову завагався. Жанна наголосила:
У мене немає жодного документа, який підтверджував би, що ви зайнялися цією проблемою тоді.
Знову мовчанка. Попри кремезну статуру, Перрая здавався нікчемним.
Це через Тіну, нарешті пробурмотів він.
Хто така Тіна?
Старша дочка Ассалі. Їй вісімнадцять.
Не розумію.
Жанна відчувала, що він ось-ось відкриє правду. Вона нахилилася над столом і промовила вже не так суворо:
Месьє Перрая, що сталося з Тіною Ассалі?
Дюнан на неї запав. Чоловік витер лоба рукавом і додав: Ну, хотів її закадрити.
Не розумію, до чого тут ремонтні роботи.
Це був шантаж.
Шантаж?
Тіна йому опиралася. Він хотів Він пообіцяв провести роботи, якщо вона йому віддасться.
Жанна відчула, як її нутрощі перевернулися кульбітом. Отже, був мотив. Вона зиркнула на Клер, щоб переконатися, що та записує. У приміщенні аж пашіло жаром.
І вона віддалась? почула Жанна власний здушений голос.
В очах чоловіка пробіг моторошний відблиск:
А що, роботи провели?
Жанна не відповіла. Мотив. Зумисне вбивство.
Коли він познайомився з Тіною? запитала вона.
Того ж дня. 2003 року.
Отже, можна було уникнути не одного отруєння. Або принаймні вилікувати їх раніше. Жанну не здивувала непорядність власника. Вона й не таке бачила. Її більше вразило те, що дівчина не погодилася. На кону стояло здоровя її братів, сестер, інших дітей у будинку.
Тіна добре зважила наслідки своєї відмови?
Звичайно. Але вона ніколи не піддалася б. Я так і сказав Дюнанові.
Чому?
Вона з тубу. Це дуже жорсткий народ. На їхній батьківщині жінки носять під пахвою ніж. Якщо у воєнний час їхніх чоловіків поранено в спину, вони з ними розлучаються. Ну, ви зрозуміли.
Жанна опустила голову. Нотатки, які вона завжди шкрябала під час допитів, кружляли перед очима. Треба було продовжувати. Розплутати клубок. Відшукати цю Тіну Ассалі й покарати справжнього поганцяДюнана.
Мене відправлять за ґрати чи як?
Жінка підвела погляд. Перрая виглядав прибитим. Знесиленим. Жалюгідним. Його турбувала лише його власна шкура, його сімя, його комфорт. До Жанниного горла підкотила відраза. У такі моменти до неї повертався її депресивний песимізм. Життя нічого не було варте
Ні, сказала вона не роздумуючи. Я не стану висувати вам обвинувачення, незважаючи на серйозні докази, що вказують на вашу відповідальність. Враховуючи ваші, скажімо так, імпровізовані зізнання. Підпишіть свідчення й забирайтесь.
Із принтера вже виїжджали аркуші з надрукованими Клер свідченнями. Жан-Ів Перрая підвівся. Розписався. Жанна поглянула на фотографії, розкладені на столі. Дітлахи під крапельницями. Хлопчик у кисневій масці. Чорне тіло, готове до розтину. Вона запхала знімки до конверта. Всунула всі матеріали в течку, яку поклала на правий бік столу. Перрая вже пішов. Наступний.
Ось так обидві жінки проводили свої дні. Намагаючись жити нормальним життям, думати про звичайні клопоти, бачити людство хоча б у сірому кольорі, до наступного розчарування. До наступного жахіття.
Жанна глянула на годинник. Одинадцята. Вона покопирсалася в сумочці й дістала телефон. Може, дзвонив Тома. Щоб вибачитися. Пояснити все. Запропонувати зустрітися в інший день Жодного повідомлення. Вона вибухнула слізьми.
Клер підбігла, простягаючи їй серветку.
Не розкисайте. Ми й не таке бачили.
Жанна кивнула. Sunt lacrimae rerum. «Для всього є сльози». Як любив казати Емманюель Обюссон, її наставник.
Треба поспішати, сказала секретарка. У вас іще один допит.
А потім? Обід?
Так. Франсуа Тен. В «Usine». О першій.
Чорт.
Клер стиснула її плече.
Ви щоразу так кажете. А потім повертаєтесь о пів на четверту, пяна й задоволена.
4
Ну що, прочитала?
Жанна повернулася на звук голосу. 12:30. Вона прямувала до головного виходу, мріючи про холодний душ і проклинаючи скупердяйство суду: у СВІ постійно ламалися кондиціонери.
За нею йшов Стефан Ренарт. Той, який напередодні ввечері передав їй ту мутну справу. Лляна сорочка, сумка через плечетой самий помятий вигляд. Помятий і сексуальний.
Прочитала чи ні?
Я нічого не зрозуміла, зізналася Жанна, знову рушивши до дверей.
Але ж ти прошарила, що це справжня бомба?
Якось усе це не вяжеться в одну картину. Та й потім, анонімне донесення Треба зєднати ниточки.
Про це тебе й просять.
Я нічого не знаю про зброю. І про літаки. Я навіть не знала, що Східний Тиморце країна.
Це частина острова в Індонезії. Незалежна держава. Одна з найгарячіших точок на планеті.
Вони дійшли до рамок-металодетекторів. Фоє було залите сонцем. Охоронці, здавалося, підсмажувалися в ньому, наче ковбаски. Ренарт усміхався. Із портфелем під пахвою він був схожий на бувалого вчителя, який полюбляє виходити на косячок разом з учнями.
Ще я не знаю, що таке «сессна», мовила Жанна впертим тоном.
Цивільний літак. Чорт забирай, це залізяка без жодних розпізнавальних знаків, якою перевозять автомати! Зброю, що була задіяна в спробі державного перевороту!
Саме це вона й прочитала напередодні, але в деталі не заглиблювалася. Навіть не розмірковувала над тим, що це означає. Тоді як, до речі, й сьогодні вона чекала на дзвінок. Решта ж
Ця історія з автоматами, заговорила вона, щоби вдати зацікавлення, не дуже мене переконала. Як упевнитись, що йдеться саме про французьку зброю? Виготовлену саме цією фірмою?
Ти що, нічого не читала? Зброю знайшли в руках у вбитих повстанців. Напівавтоматичні рушниці «Scorpio». Зі стандартними набоями НАТО. Калібр 5.56. Нічого спільного зі звичним барахлом бунтарів із бідних країн. На такій зброї спеціалізується лише «EDS Technical Services».
Жанна стенула плечима.
Тобі не здалося, що стукач на диво добре поінформований? не вгавав суддя.
Точно краще, ніж я. Я навіть не чула про цей державний переворот.
На обличчі Ренарта відобразився розпач.
Та ніхто про нього не чув. Як і про всі інші події, що стосуються Східного Тимору. Але в мережі все можна перевірити. У лютому 2008 року повстанці спробували вбити Жозе Рамуша-Орту, президента країни. Чувак отримав Нобелівську премію миру в 1996 році. Нобелівський лауреат, важко поранений французькими карабінами! Бляха, не знаю, чого тобі ще треба. І це не враховуючи політичного боку справи. Прибутки від цієї схеми пішли на фінансування французької політичної партії!
Якої я не знала.
Молодої партії. Правої! Справа залізобетонна. Підсоли, приперчиі подай гаряченькою. Ти ж це вмієш, хіба ні?
Жанна завжди була соціалісткою. Колись Обюссон не раз казав їй: «У молодості всі ліваки. Роки розставляють усе на свої місця, тобто праворуч». Жанна була ще не настільки стара, щоб змінити погляди. Та й сам Обюссон також лишився по лівий бік.