Валентина Михайленко - На лезі радості

Валентина МихайленкоНА ЛЕЗІ РАДОСТІЛірично-детективна повість

Частина першаДівчина

1

Заздрю жайворонкам. Ось мій Сашко, наприклад, тільки-но радіо заграє гімн, вже скочив на ноги, а за хвилину на подвірї вправляється з гантелями. Я ж свій підйом ранками називаю реанімацією трупа. Та що поробишкласична сова.

Ранок лише народився на світ, а вже виблискує умитими нічним дощем листочками, запаморочливо дихає димчасто-росяними півоніями, горлає півнями, ляскотить птаством і сяє та міниться під ніжно-рожевими променями, що пагінчиками тягнуться із-за кошлатих яблунь.

Я знаю, що за кілька хвилин буду всім цим захоплено милуватися, вбиратиму в себе, питиму великими ковткамитреба лише протриматися оці десять хвилин. Очі ніби піском позасипало, хоч сірники вставляй. Майже навпомацки плентаюсь до умивальника, який сиротою зачепився за стовбур старої груші, а в самої на думці однеможе, ще прилягти хвилин на пятнадцять

Раптом щось колючо-мокре падає мені на шию, на руки, підхоплює, кружляє й несе кудись у шаленому танці.

 Сашко! Зараза  верещу я, молотячи в повітрі ногами.

Сашко сміється й ставить мене босими підошвамитапки десь попадалина зарошений прохолодний моріжок.

 Ну, прокинулася, сонько?

Сонькою він частенько мене називає, а щерудим малям, а в хвилини особливої ніжностіоленятком, дівчинкою

Згарячу хапаю ротом повітря і хочу ще щось випалити чоловікові дошкульне, та вдихаю на повні груди ранок і заливчато сміюся разом із ним. Справді, прокинулась. Як же хороше отак прокидатися в його обіймах

Сашко енергійно обтирає своє дуже тіло, а я милуюся ним. Вінстрункий і високий, коли обіймає мене, то якраз втикаюся йому носом посеред грудей.

Уже пять років ми разом. Маринці в березні виповнилося чотири, та, здається, з часом я привязуюся до чоловіка все міцніше. З ним так затишно, він такий надійний

 Тьох-тьох-тьох  зривається зі старого береста, що літує край городу, летить-розсипається над подвірям.

Зриваємося й ми із Сашком, літаємо, крутимосьпораємося. Хоч і самі живемо, без батьків, але порося тримаємо, кролів, гусей табунець, а ще: качата, курчатадрібноти й малечі різної повен двір. Понагодовувати треба всіх досита зранку і на день понасипати, бо на обід ми не приходимо.

Сашкові завжди ніколи. Він у мене міліціонер, і не простий, а начальник карного розшуку. А я медсестрою в хірургії працюю. Сьогодні моя зміна з восьмої ранку до восьмої вечора.

Чоловік на ходу вихоплює з моїх рук цеберку, обпікає гарячим поглядом. Хочу хоч на мить притиснутись до його шоколадної руки, та стримуюсь От чомусь завжди мені його не вистачає, навіть тоді, коли поміж нас і соломинку не втиснеш Чи навіть сама не знаю, чого мені не вистачає

Зготувала сніданок, скинула фартушок і навшпиньки заходжу до спальні. У пахучих напівсутінках розкидало на постелі ручки моє маля, наприндило припухлі губенята, сопе Так шкода її будити, по собі знаювранішній сон найсолодший. Але ж іще треба встигнути зібрати її й відвезти до мами аж на другий кінець містечка: нехай ще порозкошує до наступного літа, а вже за рік до школи віддамо до дитсадочка. Притуляюсь губами до шовкової щічки:

 Маринонько, відкривай віченьки. Вже Мурчик прокинувся, умивається он

Маринка прижмурює повіки, випростує рученята, рвучко схоплюється, обвиває ними мене за шию, туркотливо сміється у вухо. Жайвороночок мій У Сашка вдалася.

За півгодини вже й поснідали. Виїжджаємо з двору на своїх «конях»: Сашко на мотоциклі, а ми з Маринкоюна велосипеді.

2

Містечко наше невелике, хоч і райцентр. Розкинулося воно білими хатками в пологій зеленій долині, немов у чаші.

З одного боку шепочеться колосками та городиною поле, з іншого величається тінявий ліс. На заході посміхається аж до самої Десни ясними очима озер смарагдовий луг. А на півночі, під самим містечком, тихо плещеться поміж осокою вкрита ряскою вузенька річечка, озивається до людей веселим кумканням та завзятим гелготінням.

А що садів у нас І хат не видно за деревами. А із-за низеньких штахетників приязно вітаються до перехожих левкої, ромашки, назабудки, фіалки, півонії, нагідки, лілеїі не перелічиш всього того різнобарвя, яким причепурили господині свої обійстя.

Я обережно кочу велосипед асфальтовою дорогою. Маринка сидить передо мною в невеличкому крісельці, яке Сашко прилаштував до рами, і безупинно щебече:

 Мамко, а як ти завтра будеш удома, то підемо купатись? Он Коля тьоті Оксани щодня купається, а я ще ні разу Мам, підемо? Чуєш?

А таки треба й справді повести дитину на річку. Тільки ж не в рясці їй бовтатися. Попрошу братау Славка завтра теж вихіднийнехай відвезе «Жигулями» на Десну.

На маминому подвірї нас зустрічає радісним гавкотом Рябко. Лащиться, плигає, намагається поцілувати Маринку в губи. Вона відвертається, пирхає і заливається-заливається

 Ну, як там Надя?  запитливо дивиться мама.

 Та все нормально. Сергійка до «Артеку» збирає. Йому як переможцю міської олімпіади путівку туди виділили.

Надямоя старша сестра. Ще студенткою інституту культури одружилася з киянином, та життя не склалось, і тепер вона мешкає удвох із сином у двокімнатній «хрущовці» в столиці. Добре, що колишній чоловік нині при великих грошах і повністю забезпечує Сергійка. Я частенько буваю в сестри. Ось і вчора їздила перевідатисьНаді нещодавно зробили операцію, вона ще слаба.

 Ну, все. Я поїду, мамко. Маринку забере Сашко, а якщо не встигне, то я заїду після роботи.

 Лесю,  подає мама невеличкий пакуночок,  завези Славкові поснідати, тобі ж по дорозі. Саме вареників наварила з полуницями. Він же так їх любить

У маминому голосі чути притамоване зітхання. Жаліє Славка. Та й усі ми жаліємо. Не до пари йому Лідка. Славко у нас красень, заочно закінчив технікум, працює на АТС електромеханікомзараз у нього закінчується нічна зміна. А майстер якийна всі руки: купив зимою дешевенькі «Жигулі» й зробив із них лялечку, люди кличуть його ремонтувати телевізори, магнітофони, пральні машини.

І де він ту Лідку на свою голову видряпав? Зустрічався ж із гарними дівчатами, а на тобівталапався. Не те, щоб вона була якоюсь там непорядною чи вертихвісткою,  а ось, щоб усе було так, як вона хоче, аби все було по її. Якщо ніто гвалт на цілий день. Тоді Славко тікає світ за очі. А підловила вона його три роки тому на вагітності. Ось тепер і розплачується. Може, й кинув би, та сина жаліє. Але, видно, вже увірвався терпець. Весною натякнув був: не виходить, мовляв, у нас, Лідо, життя, то, може, розлучимося? Дитину я всім забезпечу. Боже! Що тут скоїлося Лідка перебила мало не весь посуд, верещала, що заріже його й малого, а сама повіситься

 Давай, мам, завезу,  зітхаю і я, кладучи до пакета вареники.

Та за хвірткою гарний настрій миттєво повертається. Ранок уже видзвонює на всі голоси. Обганяють один одного велосипедистиу нашому містечку і старий, і малий, як кажуть, на колесахвітаються, перемовляються.

 Привіт, родичко,  білозубо сміється Катя Вишнева, тримаючись за дверцята блакитного «Опеля», що стоїть під її будинком на тому боці вулиці. Вифранчена, напахченааж через дорогу чути.

Що ж, їй можна Легенька хмаринка заздрощів котячою лапкою торкається до грудей, та я мерщій відгоню її геть і щиро посміхаюся подружці у відповідь. Катя справді дуже гарна й розумна дівчина. За кілька років зуміла розкрутитися: спочатку торгувала на базарі, а тепер два власних магазини має, третій ось відкриває. У них уся рідня така Лише пари чомусь ніяк не знайде.

Ми з нею однокласниці, а пять років тому мало не породичалися. Ото, я вам скажу, була історія

Із Сашком я почала зустрічатися ще у восьмому класі. Він тоді одинадцятий закінчував. Сьомого березня, перед жіночим святом, в актовому залі організували загальношкільний вечір з концертом і танцями. Я від імені нашого класу читала зі сцени гумористичне привітання вчителькам. Саме тоді, запевняє Сашко, він у мене й закохався.