Сергій Зінченко - Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

Сергій ЗінченкоЧи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

Історично-географічний опис

Безрідний хутір знаходиться у помірному поясі на просторах старезної Європи. Хоча дехто з провідників нації і переконує нас у протилежному, що саме він зможе провести нас у Європу, отримати європейські цінності, європейський стиль життя. Та ви не віртепроста шкільна географічна карта чітко говорить: хутір Безрідний лежить у самісінькій середині Європи, а не на окраїні, і не за її межами, як дехто із чужих, але що найприкріше і своїх дослідників час від часу це повторює і знову пропонує, як біблейський Мойсей, провести земляків у Європу. Точно координати хутора не визначені, бо до недавнього часу він був частиною одної шостої світу. Але коли роздивились, що маємо все, вирішили жити самостійно, власним розумом, без указок зі сторони. Та виявилось, що не мали головного, тобто власного розуму і у результаті розтринькали все те, що мали. Тому навіть кордонів хутора чітко не визначили.

З історією виникнення хутора ще складніше. Одні старожили кажуть, а їм казали ще старіші, а тим, і так далі, що хутір має щонайменше з тисячу років. Хоча не всі з цим погоджуються. Як говорить авторитетна людина хутора дід Павло, а йому вірять майже всі, особливо жінки (про це ми поговоримо детальніше трохи пізніше) на місці хутора дуже багато років тому був рай, і звідси після гріхопадіння Адама та Єви, хоча справжні імена їхні були Іван та Галька, розповзлися люди по всій землі. Через те і всі війни, на думку діда, проходили за завоювання хутора, починаючи із скіфськоперських воєн і закінчуючи двома світовими.

Назва хутора мінялась теж дуже часто. Подейкують, що зразу це було велике село, а може і місто, яке мало назву Дорідний чи Дорідне, потім стало Рідним, а тепер докотилося до сучасної назви.

Частина першакритична

Смутний та невеселий сидів у своєму службовому кабінеті на хуторі Безрідному його голова Хома Опанасович. Дві прикрі вістки змусили поморщитись його світле і чисте чоло. Першаменш неприємна: Люська знову опозицію чинить, закриваються у клубі з бабою Параскою та всякі небилиці складають, буцімто він родичів та кумів на роботу набрав, медком підторговує та у район його возить, начальство маже. Од згадки про другу аж мороз по шкірі пробігаєна столі лежить циркуляр із району, де чорним по білому відксерено: до наступного тижня створить місцевий осередок партії парламентського типу з промовистою назвою «За щастя у радості» у кількості не менше вісімдесяти активістів. Де ж їх набрать, цих вісім десятків активістів, якщо на хуторі живе трохи більше сотні, половина з яких вже з хати не вилазить. Орду хана Батия записать у повному складі чи виловити всіх тих, хто втік із хутора за останні десять років? Але робити треба, тут нічого не поробиш. Зараза з Люською, де у неї скільки жовчі береться? На минулих виборах прибігла захекана, наче гектар городу скопала, кричить з порога:«Давай підтримаємо опозиційного кандидата, виграє, і тебе десь пристроїть». Треба було в шию вигнать із хати, та помаленьку хазяйство собі стягувати, так ні, потягло у політику. Ще й жінка сюкала: ставай, то й мене десь пристроїш. А тепер худобина не порана, городина засихає, а ти знай, то в район, то політику попід хатами розтлумачувати. Та що ти їм втолкуєш, як вони за своє: а це де ділось, а те чого не робиться? Геть політики не понімають. Хіба це погано, що начальник охорони техніку колгоспну під свій двір перегнав, а щоб у болоті не гнила, плитами із силосної ями підстелив? Тепер техніка стоїть, як у передовому колгоспі. Ну й що, що гроші бере, як кому треба виорати чи щось привезти. Так до ринку йдемо, он кожен день радіо торочить: ринок, ринкова економіка, переходимо на ринкові рейки. А раніше як було? Ну й що, що в карман кладе, так каси ж немає, і касира немає, і бухгалтера. А що він, за безплатно техніку сторожуватиме? Дурний народ. Де ви бачили начальника, що за безплатно робить? Покажіть мені цю людину, побачу, посміюсь в очі. Давно вже вимерли всі ті, хто на зарплату живе. Бо на неї й самому їсти не купиш, а якщо ще жінка та діток Господь послав. Ну й що, що мені перепадає дещиця? Я ж його рекомендував на цю посаду.

Знову погляд Хоми Опанасовича впав на циркуляр, що сиротиною білів на вичовганому ліктями кількох поколінь начальства столі. І знову його світле чоло посмутніло. Гадина з Люською! Сама в опозиції сидить, брехні розносить, а ти сиди тут, мучся. Та роботу робить треба. Хома Опанасович підвівся з-за столу, потягнувся так, що аж кістки затріщали, постукав у фанерну перегородку, що відділяла кабінет голови від секретарші:

 Вікторіє Павлівно!

 Слухаю, Хомо Опанасовичу!

Насилу навчилася, із задоволенням подумав голова, а то «куме, куме!». Раз зауважив, другий на вид поставив. На роботі я тобі Хома Опанасович. Аж як доганою пригрозив, зрозуміла.

 Вікторіє Павлівно! А найдіть мені, будь-ласка, кур'єра! Де вона пропадає?

 Бачу, на вулиці агітацію з жінками проводить.

 Яка агітація, вибори вже давно закінчились!

 То нові осьось будуть. У нас же як не вибори, то голосування або переголосування.

 Ви політику тут не розводьте, а крикніть, хай біжить сюди. Діло є дуже серйозне.

За перегородкою почувся стукіт у шибку та пронизливий крик секретарші:

 Кумо! Кумо! Біжіть бігом! Голова гукає!

Першим своїм циркуляром, якого видав Хома Опанасович зразу після приходу на цю посаду був наказ про скорочення посади технічки. Вирядивши заплакану технічку, другим своїм наказом заснував посаду кур'єра. Мотивував: технічка не звучить, а кур'єрце уже інтересне. Хотів зразу записати дипкур'єром, щощо, а призначена на цю посаду людина добре володіла сільською політикою: знала, хто куди пішов, що де пропало чи появилось, хто з ким полаявся, яка причина, які слова скільки раз вживалися і з яким наголосом. Та рішив поки що не спішити, хай хуторяни заспокояться трохи.

У відчинені двері увірвалась цибата кур'єрша, в миру дружина Хоми Опанасовича.

 Шо случилось? Війна чи чепе якесь?

 Сідай, радитись будемо,  лаконічно відповів голова, одною рукою вказуючи на свіжопофарбований табурет, а іншою підсовуючи районну бомагу.

 Читай, з району прийшло!

 Створити партію парламентського типу!  з пафосом продекламувала кур'єрша Нюрка.  Слухай, а якщо це парламентська, то, може, і ти у парламент попадеш? Чи хоча б у область? Га?  засовалась на стільці Нюрка.

 Ти скрізь вигоду шукаєш!  грюкнув кулаком по столу голова.  Вже Люську твою послухав раз, тепер клопоту не оберешся. Знову брехні пускає, опозицію чинить.

 Ну ти ж знаєш Люську. В крові у неї таке. Їй їсти не дай, а тільки у якусь заваруху влізти. І не зо зла вона. Натура у неї така. А вона ж тебе як рідного любить,  пустила сльозу Нюрка.

 Любить, я бачу! На другий день, як сів я тут, прийшла, ні світ, ні зоря. З порога, ні драстє тобі, нічого. Зроби мені персональну пенсію, і все. Як я їй зроблю, як їй ще робить та робить. А вона одно: зроби і все. Я агітувала за тебе, а ти одробляй тепер. А тепер у опозицію пішла.

 Далась тобі ця опозиція! Ну побалакала з бабою Параскою трохи. А ти: опозиція, опозиція. І обше хоч і далека вона мені, а рідня,  пустила другу сльозину кур'єрша.

 Ладно, забули. Давай до діла,  звичний до жінчиних сліз Хома Опанасович присунув циркуляра до себе.  Партію робити треба. Вісімдесят душ вписать і ще й збори провести. Підеш по хутору, під розписку каждого післязавтра на збори. Та оділись шоб прилічніше. З району будуть. Шоб не стидно було. Дій давай.

* * *

Ранок на хуторі почався як і вчора, і позавчора, і тиждень назад, і місяць назад. Хазяйни виганяли корів у очередь, хазяйки, хто з бідоном, хто з бутлями чи відром виносили молоко на точку. Ждали молоковоз з города, який щоранку забирав молоко.

Гальчин Василь, перележавши у сіні, поки молодиця понесе молоко, виліз із схованки та метнувсь до хати.