Коли Богдана вийшла заміж, мама і тато поставили молодятам новий зруб із дуба. Нанашко, тобто хрещений тато Богдани, працював у лісництві і виписав їм дерево на хату як для своїх: «Хижа має стояти віки! Дуб аж дзвенить, такий сухий і гарний!»
Хату складали всім селом, бо в горах не було піднімальних кранів, і навіть найкращий ґазда, коли будувався, не міг обійтися без допомоги близьких та сусідів.
Богдана не раз згадувала ті веселі часи з молодим чоловіком у новій хаті. Тоді вона була ще зовсім дівчиськом і надіялась прожити довге і щасливе життя у шлюбі. Мріяла щось змінити навколо себе
Вона була одиначкою у своїх батьків, що було великою рідкістю в цих краях. Зростала, як квітка у хорошому ґрунті, вчасно нагодована, гарно вбрана, завжди доглянута. Вчилась, як усі діти з її села, у школі-інтернаті, де потім навчались і її діти.
Учителі радили батькам:
Віддайте Данусю в місто вчитись, вона здібна і хороша учениця.
Але не судилось Вона закінчила лише восьмилітку і повернулася додому.
Минули довгі роки, а вона все згадувала умовляння мами і тата:
Данусю, дитинцю, та ти ж у нас одненька. Ну що тобі робити в місті? Поки вивчишся, то тільки намордуєшся: ні жити немає де! Та й їздити! Йой же, як далеко! І ми не зможе- мо до тебе приїздити також, ти ж знаєшу нас господарка. Та для кого ж ми настарались усього? Та й худобину ж тримаємо! От вийдеш у селі заміж, та народиш діти і будеш жити, як усі люди. Ми замірились тобі й хижу нову поставити, не будеш тулитися у невістках та й з нами також. Будеш самостійною господинею! Ми тобі й діти допоможемо бавити.
Батьки залякали її великим містом і тими труднощами, які чатуватимуть на неї за кожним кутом. Та її не треба було лякати, вона і сама боялася цього велелюддя й гаму. Зі школи їх возили на екскурсію у велике місто, і Богдана увесь час так боялася відстати і загубитися між тих кам'яниць, що не відходила від учительки ні на крок і з усією силою трималась за ремінець її сумки.
Потім учителька порадила батькам:
З Данусею слід кілька разів поїхати окремо та поводити її і показати всю велич і красу цього старовинного міста, по бруківках якого ходили галицькі королі, князі та інший знаний люд
Але зробити цього не було кому. її тато, Микола, ненавидів це місто, на що мав вагомі причини. Та й, крім того, добрим батькам Богдани увесь білий світ закрила господарка: корова, коні, свині, городи та сіно. Вони прожили своє життя тут, серед високих гір, і їм будо достатньо цього життєвого простору, вони думали, що їхній дитині цього буде досить також. Але вони помилились
Богдана слухняно залишилась у селі. Удень допомагала батькам по господарству, а коли сонце йшло відпочивати, дівувала, як усі дівчата. Довго парадилася (наряжалась) і збиралась із подругами на кладку біля ріки, де голосні дівки заводили своїх пісень, на які під вечір приходили і сільські леґіні (парубки):
Чом ти не прийшов, як місяць зійшов,
Як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав,
Мати не пускала?
І коня я мав, і стежку я знав,
І мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла,
Сідельце сховала.
А старша сестра сідельце знайшла,
Коня осідлала.
Ой їдь, братику, до дівчиноньки,
Котра тебе ждала.
Тече річенька невеличенька,
Схочуперескочу.
Ой оддай мене, моя матінко,
За кого я хочу.
І так сталось, що у свої сімнадцять вона спізнала всю повноту примарного жіночого щастя і побралась із Василем, який був від неї старший, відслужив армію, їздив на заробітки і вже мав певний життєвий досвід. Його флетівня, як називали парубоцтво в них у селі, було досить довгим і він майстерно привів до шлюбу чисте дитя. Василь був її першим захопленням, але, як з часом вона зрозуміла, зовсім не її коханням.
Півроку після їхнього весілля Василь знову поїхав на заробітки. За якийсь час у новій хаті Богдани зупинились їхні постійні гості з міста. Батьки нарадили їм пожити в дочки, щоб їй не було так тоскно, та й хата в неї була нова й більша. Богдана втішилась, бо добре знала цю родину. Ігор, так звали викладача університету, мав дуже приємну і веселу вдачу, весь час жартував і піднімав усім настрій. Його дружина, Віра, на кілька років старша від нього, завжди виважена і серйозна, постійно зупиняла його в жартах, і між ними часто виникала дружня перемовка. їхній син Назартакий самий веселун, як і його тато. Богдана не мала часу з ними нудьгувати, бо зі самого ранку чула веселий сміх Ігоря і Назара та Вірине буркотіння. Гостювали вони в Богдани майже три тижні, а коли поїхали, вона відчула за ними легкий сум. Невдовзі зрозуміла, що вагітна. І коли наступного року вони приїхали в гори, її первісткові синочку було вже п'ять місяців.
Гості знову зупинилися в Богдани і Василя, бо він у той час уже був удома. Ігор із сім'єю пропадав у горах, зранку вони снідали, а потім ішли на полонини, збирали ягоди і гриби. Пізніше Ігор ретельно їх переглядав і чистив, а Віра нанизувала на нитку і сушила. їхній син Назар хлюпотівся в озерці, утвореному з гірського потічка. Богдана приймала їх як родину. Усі були задоволені: молоді господарі отримували зайву копійку і приємне цікаве товариство, гості мали гарний і в той же час зовсім дешевий відпочинок.
Богдана також смачно готувала. Ну що ще потрібно «міс- тюхам», як вона їх називала, які живуть у місті і харчуються з магазину та не знають смаку справжнього молока, сиру, масла та яйця? Назар уже не виглядав на хворобливого хлопчика, яким був колись, коли вони приїхали в гори вперше.
Минув іще один рік Знову приїхали міські гості. У Богдани вже проглядав кругленький животик, вона трохи набрала тіла і виглядала просто чудово, що й зауважив Ігор:
Гуцулочко наша, на тебе приємно подивитись, виглядаєш прекрасно! Богданко, тобі на користь вагітність, ти із сухореброго дівчиська перетворилась на звабливу жіночку.
Мама Богдани допомагала їй по господарству та біля внука. Вона була щасливою і втішеною, бо її заповітна материнська мрія збуласьдочка вийшла заміж, живе поряд, має дитину, при надіїчекає на другу дитину. Ну що ще потрібно? Уже ввечері, коли гості відпочивали, а Богдана вкладала свого маленького сина спати, мама багатозначно зауважила:
Ігор дивиться на тебе інакше, ніж колись.
Мамо, не вигадуйте! Він має дружину, пощо йому на мене зиркати! То вам здалось!
Наступні три тижні промайнули, як один день. Гості поїхали, а Богдана геть засумувала, згадувала свого чоловіка, порівнювала його з міським гостем і, як не прикро, віддавала перевагу Ігореві.
На Різдвяні свята приїхав Василь, а на Йордань вона привела на світ донечку. Пологи минули легко, бо була спрацьованою і фізично сильною. Чоловік побув удома кілька місяців і знову поїхав. Як не благала вона його залишитись, він не послухав Добре, що перед самим від'їздом вмовила його піти в сільраду розписатись, бо діти офіційно росли безбатченками, хоча в реальному житті вони такими і булиБогдана правила їм і за маму, і за тата.
У повсякденних турботах минали дні, наступила весна, потім літо. Мама і тато, як колись і обіцяли, були першими порадниками і помічниками в дочки. Онукицілком під їхньою опікою, та й господарство дочки також було в їхніх надійних руках. Мама бідкалась татові:
Ну от скажи, пощо Василеві там сидіти, ми ж допомагаємо їм. Та най би вертав додому, діти ж дрібнюсінькі. Та й Дану ся ж зовсім молода, та їй хлопа тре, а не гроші! Піду до свахи, най пише Василю, щоб вертав додому.
Але зять не приїздив, і тільки час від часу передавав гроші, які Богдані були не в радість
Знов настало літо, і, як завжди, на початку серпня приїхали міські гості. Богданка чекала їх приїзду з радістю, яку вона глибоко затаїла у схронах своєї одинокої душі:
Назарко, та як же ти гарно виріс! Ігоре і Віро, раді вас вітати
Радість її була щирою. Ігор добре це розгледів. Як не ховала вона свої великі карі очі, він це прочитав у них.
Дні у відпочивальників були такими, як і колись. Вони збирали ягоди, засмагали, Віра сушила лікувальні трави, гриби і раділа сонцю і життю. Назарко бавився із малечою Богданки, хлюпались в озерці. Усе було, як і завжди. Але серце Богдани нашіптувало зовсім інше, усе помінялось Вона закохалася в Ігоря, і зараз відчула, що сталося це давно. Може, якби поряд був її чоловік і вона постійно відчувала його любов, то не дозволила б дружнім почуттям до Ігоря перерости в кохання. Але Василя не було, і вона перестала почуватися жінкою, бо насправді нею і не була. За час шлюбу Богдана тільки перші півроку була коханою дружиною, потім її чоловік поїхав. І пізніше, коли навідувався додому, то це були зовсім короткотермінові відвідини, за час яких він лише встигав її знову зробити матір'ю. Він не мав часу навчитися любити її і приносити радість її тілу, в нього це виходило як виконання шлюбного обов'язку. А Богдана ж дорослішала, в неї просиналась кожна клітинка її жіночого єства, їй хотілося повноцінної любові, якої він їй не давав. Це була її проблема, вона була незадоволена ним як чоловіком і коханцем. Він, вважаючи, що ощасливив її своїм коханням, безтурботно і миттєво засинав, а вона лежала поруч, зітхала, переверталась з боку на бік і від неї тікав сон. Та тоді вона ще не була в тому віці, щоб сміливо і відверто розповісти йому про свої відчуття і пояснити, чого їй бракує Василь узяв її дівчинкою, але справжньою жінкою так і не зумів зробити.