Хорса?
Не так уже давно Хорса погрожував перерізувати Гіті горло. Невже й після цього він ще на щось сподівається?
Пенда підтвердив: так і є. Хорса знову почав зявлятися в кремінній вежі, подарував Гіті найкращого зі своїх соколів, навчив полювати, і цієї весни їх можна було нерідко бачити вдвох у фенах. Між іншим, Хорса віддав заміж усіх своїх датських дружин, а його матінка говорить прямоїї син готується ввести в дім нову господиню.
Так чи інакше, зауважив Пенда, а вирішувати долю Гіти Вейк вам, мілорде. Старі закони про датських дружин втратили силу їх уже ніхто не шанує, крім простолюду. Ви не зможете утримувати леді Гіту при собі й не зганьбити її. А ділити ложе вам однаково доведеться з міледі Бертрадою.
Я мовчав, а Пенда провадив, не помічаючи моєї пригніченості. Сказав, що на його погляд, руку моєї підопічної варто було б віддати Ральфу де Бріяру. І нема чого дивитися на те, що цей француз голий, як перелітний птах. Він так давно осів у Тауер Вейк, що його вже вважають там за свого. Цей хлопець виявився чудовим помічником у господарських справах, вони з Гітою скрізь розїжджають разом, і люди кажуть, що ці двоєчудова пара. Та й малу Мілдред Ральф полюбив, і сама дівчинка звикла до нього.
А Гіта спить із ним? обірвав я мову сенешаля.
Пенда тільки тепер усвідомив, якого болю завдають мені його слова. Він замовк.
Якщо вони й коханці, то про це нікому не відомо. Але, думаю, що це не так. Такі речі не вдається довго зберігати в таємниці.
Я хотів у це вірити. Але водночас і розумів, що Пенда має рацію. Якщо я бажаю Гіті добра, повинен вирішити її долю, і якнайшвидше.
Більше ми на цю тему не розмовляли.
Ніщо так не лікує біль серця, як усілякі справи, а в нас, що називається, на носі був Гронвудський ярмарок. Рік тому ми влаштували його вперше, підрахували прибутки й витрати і зрозуміли, наскільки це вигідно. На гроші, що надійшли в скарбницю графства, я звелів розширити й упорядкувати дорогу, що вела до Гронвуду, а значить, цього року приплив торговців буде ще більшим. Тепер я взявся до облаштування причалів на Уїссі, почав розсилати запрошення знаті, повідомляючи, що на торгах у Гронвуді будуть виставлені коні нової породи, виведеної в моїх стайнях. З одного боку, я розпродам своїх коней, а з іншогоспробую помирити тих, кого встигла посварити Бертрада.
Я навідав Незербі та інші манори, а також пасовиська й кошари, спостерігаючи за тим, як стрижуть овець. У Норфолк здавна наїжджали торговці з Фландрії, вовна наших тонкорунних цінувалися в них як ніяка інша, тому займатися вівчарством у графстві було куди прибутковіше, ніж вирощувати хліб або овочі.
Я мав намір продати вовни цього року не менше, ніж на триста-чотириста фунтів, тому не тільки спостерігав, як іде робота, а й сам часом брав у руки ножиці, роздягався до пояса та брався до роботи нарівні з орендарями й селянами. Проста праця дозволяла відволіктися від сумних думок, які не давали мені спокою.
За тиждень до відкриття ярмарку в Гронвуд прибула моя дружина, й відразу стало зрозуміло, що вона рішуче прагне примирення зі мноюнезважаючи на те, що я не поспішав послати по неї в абатство. Бертрада не застала нікого в замку й негайно подалася розшукувати мене серед пасовиськ і кошар. Я повинен був передбачати цей її крок, але тепер уже нічого не міг вдіятиїї поява виявилося для мене несподіванкою.
Бертрада ж сяяла у своєму вбранні з переливчастого оксамиту барви старого вина, її прозора чорна вуаль іскрилася золотими візерунками, а висока шапочка з пласким верхом мала вигляд корони. Вона наблизилась і опустилася в настільки стрімкому реверансі, що клаптики вовни, які засівали землю, розлетілися навсібіч, немов пластівці снігу в заметіль.
Я з жалем відпустив вівцю, яку нагледів для стрижки, і не поспішаючи витер піт із чола тильною стороною кисті. Мої долоні були замащені салом, яким просочилася вовна, й не могло бути й мови про те, щоб я взяв дружину в обійми.
Зусібіч на нас дивилося безліч очей, навіть стригалі покидали роботу.
Слава Ісусові Христу, міледі. Прошу пробачення, що ви застали мене в неналежному вигляді.
Вона намагалася здаватись шанобливою і задоволеною. Але коли посміхнулася, я помітив тонкий шрам, що перетинав її верхню губу. Він був уже майже непомітнийобличчя моєї дружини значно більше псував вираз бридливості й зневаги до заняття простолюду, якому я віддавався.
Чудово, мілорде! Я застаю вас, зятя короля й володаря цілого графства, за настільки грубою справою. Та ще в таку спеку. Пил, бруд і сморід. Фе! Чи не здається вам, що при цьому страждає і моя гідність?
Бертрада залишалася Бертрадою. Її вдавана смиренність копійки не була варта, й любязністьтак само. У першу чергу її цікавили подарунки, привезені мною з Леванту, а також подробиці церемонії присяги, що відбулася в Ле Ман. Побіжно вона повідомила, що, дбаючи про порядок у замку, виписала з Франції нового доглядача-каштеляна, з яким я вже, ймовірно, познайомився. Я кивнув. Мені, звісно, відрекомендували цього чорнявого француза, але я ще не мав можливості скласти про нього думку. Не дочекавшись похвали за свою ретельність, Бертрада ще раз висловила невдоволення та почала прощатися.
Якщо ви, мілорде графе, не бажаєте поїхати зі мною, повертайтеся до своїх смердючих овець. Ненавиджу запах кошари й боюся, що після цієї поїздки шлейф моєї сукні доведеться мити з найміцнішим лугом.
Я її не затримував. Але ввечері, сидячи біля відчиненого вікна в соларі, ми цілком спокійно розмовляли, обговорюючи майбутній прийом гостей у Гронвуд-Кастлі, повязаний із ярмарком. Я перелічував імена запрошених, Бертрада рекомендувала, кого й де варто розмістити, але часом я помічав, як хижо здригається рожевувата смужка шраму в неї над губоюніби вона намагається приховати посмішку. Напевне, вона не сумнівалася, що в результаті її інтриг серед скликаної мною знаті спалахнуть сварки, й уже тоді вона побавиться! Але я памятав і про те, що зараз Бертрада прагне до примирення, а значить, готова йти мені назустріч. А мені було необхідно, щоб вона взяла всі турботи про гостей на себе.
Щоб підкріпити своє прохання, я підніс їй привезені зі Сходу подарунки: маленьку кумедну мавпочку, рідкісні ласощі, запашні притирання, тонкі, як дим, вуалі.
Підношення вбивці мого сина Але ми повинні були знову навчитися існувати разом. Лише існувати, бо нічого більшого я не міг. Навіть доторкатися до цієї жінки. І коли пізнього вечора ми лягли, то влаштувалися на протилежних кінцях широкого ложа, не роблячи ні найменших спроб до зближення. Хоча обоє не спали.
Я прикрив очі зігнутою в лікті рукою. Проведене мною минулої осені дізнання дійсно підтвердило, що загибель Адаманещасний випадок. Але дещо мене бентежило й сьогодні. Наприклад, непояснене падіння Бертради з коня того ж дня, коли їй довелося пішки добиратися до замку. Інша справа, коли взимку її скинув із себе Набіг. Це був дужий, норовливий кінь, мені самому часом непросто було з ним упоратись. Але Бертрада вирушила на прогулянку на чудово виїждженій білій кобилиці, відомій своєю лагідністю. І Адам повернувся з фенів саме на цьому коні. Причина? Нібито білу арабку виявили без вершниці біля Тауер Вейк, і Гіта дозволила Адамові верхи на ній поїхати в Гронвуд. Але як кінь Бертради виявилася у володіннях Гіти? Що там знадобилося графині?
Півроку тому я не ставив запитань, а ладен був накинутися на Бертраду й розтерзати її на шмаття. Добре, що поруч виявився Пенда й утримав мою руку. Але й Бертрада здивувала мене. Щоб довести свою невинність, вона простягла долоню над полумям свічки й тримала доти, поки не запахло горілим мясом.
Душею своєю і серцем присягаюся, що не хотіла вбивати Адама! промовила вона, скрикнула й знепритомніла.
Я вийшов і звелів, щоб ця жінка забиралася куди завгодно. І вона дійсно виїхалав Уолсингем, замолювати гріхи перед знаменитою статуєю Діви Марії. Але мене це не зворушило.
Не менш дивно поводилася й Гіта, яка прибула в Тетфорд, де мало відбутися покладання тіла Адама в родинну усипальницю Армстронгів. Спочатку я тільки відчував подяку за те, що вона прийшла підтримати мене в настільки сумну годину. Мені не було справи до лордів і прелатів, які прибули туди, але ГітаГіта по-справжньому любила хлопчика. О, якби небо не звело мене з Бертрадою, якби в мене вистачило мужності витримати спокусу владою і залишитися з тією, котра давала мені щастя й любила моє малятко Ось про що я думав, дивлячись на її постать у жалобному вбранні серед юрби вельмож під похмурими склепіннями, й по тому, як усі розійшлися, вона ступнула до мене