Я знаю, що чоловік не повинен виявляти слабкість. Однак я схилив голову їй на плече й застиг, відчуваючи, як її маленька рука торкається до мого волосся. Цієї миті Гіта мовила:
Якби я могла знати, нізащо не відпустила б Адама в Гронвуд того вечора.
Я вражений був ненавистю, яка пролунала в її голосі. Моя Гіта, маленька послушниця, уособлення добротий раптом така лють! Тоді я запитав її думки про все, що сталося.
Гіта відсторонилась.
Мені нема чого сказати. Але графиню Норфолкську я б не підпустила до своєї дитини на відстань польоту стріли.
Її дитина була й моєю. Крихітка Мілдред. Мені так хотілося побачити її, взяти на руки. Моє єдине живе дитя. У тім, що в нас із Бертрадою не буде дітей, я не сумнівався ні миті.
Але ось я знову лежу на краєчку подружнього ложа. Мірне дихання Бертради свідчить, що вона заснула. Я підвівся й глянув на неї. Жоден інший чоловік не залишився б байдужим, якби виявився в ліжку з такою красунею. Закинута за голову білосніжна рука, по-котячому мяка й хвилююча поза, складки легкого лляного напинала підкреслюють вигин високого стегна, а хвиля темного кучерявого волосся струменіє по плечах і грудях. Поруч зі мною спала прекрасна жінка, яка бажала примирення й, можливо, нового життя, але я задихався поруч із нею.
Я безгучно встав, запалив свічку та зійшов нагору, в кімнату, де зберігався наш гардероб. Там, серед привезених мною речей, був кофр, якого я не дозволив розпаковувати. Я відімкнув потаємний замок, витяг туго згорнутий сувій прохолодної мерехтливої тканини й припав до неї обличчям. Полумя свічки кидало мякі відблиски на тканину, й вона блищала та мінилася. Атлас! Його зовсім недавно почали привозити в Європу купці, а в Англії про нього й уявлення не мали. Цей сувій призначався для Гітитканина була ясно-сіра, барви її очей. Про це я думав, сплачуючи за неї арабському купцеві в далекому Єрусалимі, гаючи дні на кораблі, що плив уздовж берегів Європи, споряджаючи обоз із охоронцями-тамплієрами, яким окремо було звелено доставити в Гронвуд цей кофр. Я з хвилюванням уявляв, як одного разу піднесу цей подарунок внучці Херварда Вейка й розповім, який шлях він здійснив, щоб стати оправою для її краси. Тоді вона зрозуміє, що я невідступно, щодня й щогодини памятаю про неї. Ці найтонші димчасто-сріблясті відблиски й переливи заковзають по її грудях, огорнуть її стан, заструменіють уздовж струнких ніг. Жіночий одяг, пошитий із атласу, і в півмороку нічого не приховує від чоловічих очей. А якщо доторкнутися до тканини й відчути під її прохолодною шовковистістю пружність теплої шкіри Присягаюся небесами й пекломя бажав Гіти більше за життя! Але Пенда виразно дав мені зрозуміти, що цими плотськими бажаннями я знову ввергну її в безодню безчестя. І ось усе, що мені залишилося, увіткнутися обличчям у клапоть атласу, призначеного для неї, і дати волю уяві
Я стрімко вибіг з кімнати й кинувся сходами вниз. Неначе збожеволів від пристрасті, яка пожирала мене, вдерся у велику залу та взявся розшукувати серед челяді, що спала на матрацах, одну з повій, котрі валандалися в Гронвуді. Такі жінки неминуче зявляються там, де багато молодих неодружених чоловіків. Я не заважав їм займатися їхнім ремеслом, якщо це нікому не шкодило. Просто намагався не помічати їхньої присутності, й дивно, що я не помилився, а миттєво відшукав у півмороку зали саме одну з цих жінок. Коли я накинувся на неї, то був схожий на тварину, яка втратила голову від побаченої самки.
Лише згодом, уже повертаючись до подружньої опочивальні, я подумав, що моя поведінка викличе подив. Що за примхавтекти від красуні-дружини заради розваг із дівкою?
І тільки в Гронвуді мене могли зрозуміти. Тутешня челядь не любила графині, хоча я не побився б об заклад, що завтра ж вранці їй не донесуть про подію
Наближався час ярмарку, купці й ремісники почали зїжджатися загодя, щоб зайняти найвигідніші місця. Прибувала й знать із челяддю та почтом, і я строго стежив, щоб Бертрада не надавала переваги жодній із груп місцевих дворян.
Серед запрошених були настільки поважні та родовиті власники маєтків, як лорд Вільям дОбіньї, сімейство де Кларів, могутні Рідверси, приїхав і мій шериф де Пені. Слідом за ними зявилися й усі єпископи Східної АнгліїТетфордський, Норіджський та Ілійський. Усе це були люди впливові, які зналися на політиці, й не дивно, що між заздоровницями на честь королівського дому точилися розмови про те, що гряде, коли, не доведи Господи, короля Генріха не стане.
І дивна річусі ці лорди, що постійно гризлися між собою, і їхні дружини зійшлися на думці, що ні Матильда, ні Теобальд Блуа не зможуть довго залишатися в Англії, а значить, у країну буде призначено намісника. Ніхто не сумнівався, що при Матильді правитиме Англією її брат Роберт Глочестер. Якщо ж, всупереч волі короля, корона перейде до Теобальда, намісником стане Стефан Блуа, граф Мортен. І хоча було зрозуміло, що Стефан більше воїн і мисливець, аніж правитель, однак у Денло, де він володів манорами, багато хто підтримував графа Мортена, а значить, і Теобальда.
Крамольні розмови, якщо врахувати всі присяги, складені Матильді. І мені було досить непросто під час таких застільних бесід утримувати Бертраду від того, щоб втрутитися й знову втягти вельмож у суперечку, а може, й у щось серйозніше.
Можливо, саме обмеження, які я наклав на неї, призвели до того, що приязнь дружини до мене починала випаровуватися, як туман у променях сонця. Їй ледь вистачало розважливості, щоб триматися.
Кумедно, але я виявив також і те, що Бертраді сподобався молодий єпископ Найджел Ілійський. Цікаво було спостерігати за тим, як вона кокетує з ним і намагається тлумачити Святе Письмо. Найджел був непоганий з вигляду: ставний, темпераментний, поводився багато в чому як світська особа. Ми вели з ним часті бесіди про будівництво його нового замку. Він зводив його по сусідству з обителлю, котру сакси шанували як святиню. Багато хто з присутніх у Гронвуді саксонських гостей вважав це блюзнірством, але мені вдалося переконати гордовитих танів у тому, що присутність укріпленого замку анітрохи не зашкодить святині. До речі, я вважав своєю заслугою, що зміг притлумити ворожнечу меж саксами й нормандськими баронами, і зрештою навіть гордовиті Рідверси впокорилися з тим, що за одним столом із ними сидять і гладкий Бранд, син Орма, й Альрік із Ньюторпа.
Про останнього варто сказати, що він, до мого подиву, прибув у Гронвуд-Кастл без своєї дружини Елдри. Й хоча Елдра народила Альріку довгоочікуваного спадкоємця, схоже, він не відчував особливої радості з цього приводу. У всякому разі, у відповідь на мої вітання з народженням сина, Альрік пробурчав щось невиразне. Але куди більше мене схвилювало його повідомлення, що на ярмарок у Гронвуд збирається прибути Гіта Вейк. Нарешті я знову побачу своє Місячне Сяйво!
До відкриття ярмарку в Гронвуд зїхалося стільки люду, що приготована заздалегідь площа для торговиська виявилося недостатньою, і її довелося похапцем розширювати мало не вдвічі. Мої теслі не покладали рук, зводячи дедалі нові ятки в низині, що прилягала до берега Уїссі. До полудня торгівля вже йшла повний ходом. Ранок я провів у загоні, де були виставлені мої конілегкі й рухливі, як арабські скакуни, але з міцнішим кістяком і широкими грудьми, такі, що цілком могли нести воїна у важких обладунках. Їхня шерсть лисніла й переливалася тонами від світло-піскового до темно-рудого. Нова порода викликали буйний захват у знаті, що зїхалася на ярмарок. Торгівля велася жваво, але угоди відняли в мене чимало часу, хоч я й був покладливим продавцем, тому що поспішав покінчити з кіньми й вирушити на торговище, де сподівався зустріти Гіту.
Не так-то просто відшукати людину в цій товкотнечі, серед багатоголосого гомону, лементу, строкатого розмаїття убрань. Суперечки й клятви торговців, вигуки заклиначів, крики носіїв, сміх і дзенькіт струн звідтіля, де потішали народ фіглярі з ведмедем, запальна лайка й божіння тих, хто робив ставки на собачих боях Три дні триватиме ця з першого погляду безглузда метушня. На четвертий долина Уїссі спорожніє. І тільки тоді стане зрозуміло, що подібне торговищеріч необхідна й украй важлива. Не кажучи вже про прибутки. Але зараз у голові в мене було тільки одне: я незабаром побачу Гіту!