Василь Врублевський - Тріщини

Василь ВрублевськийТріщини

Текля з Марією та ще хтось третій

Міні-повість

1

іть не здогадуємося чи, може, не хочемо собі в тому зізнатися, що ми, жінки, неймовірно дивакуваті створіння, я б навіть сказала так: екзотичні тваринки.

На цей останній Теклин реверанс Марія дещо зарізко підвела голову, таким же зарізким жестом відкинула рукою пасмо волосся з-над очей і зиркнула з цікавиною та деяким здивуванням.

 Заперечити хочеш?  спроквола, витримавши паузу, мовила Текля і, посміхаючись самими лише кутиками пухких губ, чиркнула запальничкою.

 Ні-ні,якось аж занадто поспішно озвалася Марія,  все так, все вірно  і за цей поспіх раптом зробилося їй ніяково і соромно.

Ніяково і соромноперед собою

ця поступливість з якого дива, подумалося, повинна у всьому погоджуватися? тільки тому, що Текля старша? чи тому, що начальниця?..

а втім, вона добре знала: ні вік, ні тим паче посада Теклині у цьому випадку, в цій ситуації, при цій розмові за чашечкою гарної бразильської кави не грають ніякої ролі

Але що ж тоді, що?

ось вона сидить навпроти, загорнувшись у піжаму, неквапом попихкує цигаркою та час від часу відпиває невеличкими ковточками гарячу коричневу рідину з порцелянової чашечки,  така проста, така звичайна жінка, яких десятки, сотні, тисячі цією передвечірньою порою сидить в панельних і цегляних коробках, і щонаймеше третина з них робить цієї миті те ж саме, що й Текля; хіба що не всі насолоджуються справжньою бразилією, але то вже деталі, то вже дрібниці, і річ не в тому а в чому ж, в чому? може, в тому, що всі вонипородисті хатні киці, такий собі обовязковий атрибут міської квартири стандартної квадратури, із стандартними меблями, стандартною дерматиновою оббивкою вхідних дверей? та й самі вонистандартні дружини при стандартних чоловіках

Стоп! Кого-кого, а Теклю стандартною не назвеш ніяк! Вже навіть саме імя: Теокліна Нарцисівна за паспортом врешті, їй якраз і місце на квітнику чи в оранжереї, така вона пишна, розквітла, вабляча (Марія уважніше глянула на Теклю. Так, певно, роздивляються при знайомстві або ж після тривалого нездибання).

і справді ж!.. досить вже таки помітна повнота не псує її, навіть навпаки: додає загадковості чи що? ні-ні, не загадковості, швидше всьогопривертає увагу і і і збуджує інтерес так-так, саме так: ця навдивовиж рухлива попри повноту жінка у ліжку, мабуть, справжня тигриця! коли б я була, подумала Марія, чоловікомнізащо не пройшла б повз неї, не зачепивши бодай поглядом

 Про що це ти замислилась?

Заскочена дещо зненацька, Марія не знайшлася, що відповісти, тільки непевно знизала плечем.

 І все ж?

 Та так, ні про що.

 Ні про що?  хитрувато і трохи (так здалося) зверхньо усміхнулася Текля.  Ану, зізнавайся!

зізнаватися? в чому? ні, думки ж на те і є думками, аби бути тільки твоїми, вонитвоє і тільки твоє, єдине, що належить тобі і більше нікому, єдине, чим ти володієш беззастережно; можна віддати все, можуть відібрати все, але не їх

Але Текля так хитро, так переможно (і чому саме так: переможно?) дивиться на тебе, що ти мимоволі (та ні, проти власної волі!) всміхаєшся й покірно, з тихим захопленням кажеш:

 Ти незвичайна жінка!

 Я незвичайна?  мало не захлинається нарапт сміхом Текля.  Я незвичайна? Ні, голубко! Я найзвичайнісінька!  і, обірвавши сміх, повторює, розщеплюючи слово на склади:Най-зви-чай-ні-сінь-ка!

А потім ще раз, незнано для чого:

 Най-зви-чай-ні-сінь-ка!

Зрештою, «незнано для чого»це так Марія вважає. Сама ж Текля чудово знає, для чого. Так, вона чудово знає, чого хоче, і знає, як того домогтися, і недарма вона запросила це дівчисько в гості; а воно одразу ж і прибігло, мало не луснувши від щастя: звісно, ой як хочеться заприятелювати з начальницею!.. Начальницяміркувало, певно, собіце те, що треба, це дуже файно

 Текле, а ти була заміжньою?

Дурепище, навіщо їй це?!

Та, хоч і спалахнула в душі крихітна неприязнь, відповідає Текля спокійно, з погордою навіть:

 Була.

 І чому?..

 Облиш!  Текля обриває на півслові.Ти, мабуть, думаєш, що це щось дуже добре?

Марія зиркає з подивом, озивається недовірливо:

 Хіба ж ні?

 Звісно!  Текля не посміхається, але й особливої серйозності на її обличчі не видно.  Єдина перевага заміжжя в тому, що маєш біля себе чоловіка, якого можеш вкласти в ліжко, коли тобі заманеться

Марія не йме віри почутому: та ні, ні, Текля жартує, Текля глузує з неї!

вона не може так думати! адже адже це страшнобачити в чоловікові тільки самця Текля не може так думати насправді, вона ж чуйна, вона ж красива, вона розумна жартує! звичайно, що жартує

 Ой, дівчинко!  сплескує Текля в долоні.Яка ж ти наївна! Для тебе це все ще романтика, ти ще віриш у якісь там почуття Дурненька, чим раніше ти розпрощаєшся з цими дурними мріями, тим краще буде для тебе!

 Але ж

 Та зрозумій же, зрозумій: позбуваючись ілюзій, ми здобуваємо свободу. А свободаце все! Спокій, розкутість, щастя

Марія слухає, слухає, затамувавши подих, слухає знетямлено, але й довірливо, та однак, однак, однак не вірить жодному Теклиному слову Текля глузує з неї, вона не може говорити так на повному серйозі, не може!..

 Я бачу,  Текля примружує очі, ледь-ледь схиляє голову і дивиться на Марію тепер вже навскіс, знизу вгору; від цього очі її здаються вузькуватими, а вроджена засмага робить Теклю схожою на азійку,  я бачу, що ти не в усьому, а може, й зовсім не згодна зі мною, та це, повір, тільки тому, що ти молода й не маєш життєвого досвіду.

 А чому  Марія нарешті здобувається на слово, але одразу ж і вмовкає: думки, та ні, лише обривки думок, неясні, безладні, протирічні обривки думок розпалюють мозок і уяву, а зволодати з ними їй незмога.

Текля завважує її даремні потуги хоч щось, хоч що-небудь, хоч якось заперечити, і її це тішить. Тішить не тому, що має можливість хизуватися власною зверхністю, ні,тішить тому, що вона знає, чого хоче, і знає, як того домогтися, а теперішня Маріїна розгубленість тільки посвідчує: все так і буде, треба тільки довести цю розгубленість до найвищої точкитоді це дівчисько стане підвладною у всьому й чинитиме все, чого забажає вона, Текля Марія ще зовсім юна, ще зовсім дурненька, ще зовсім недосвідчена, вона щойно випала з домашнього кубельця, з неї, наче із кавалка мякої глини, можна ліпити все що захочеш.

Марія нараз відчула страх від того Теклиного поглядутемні очі ніби пронизували її наскрізь

та ні, це мені приверзлося Це, мабуть, від того, що Текля тут, серед хатнього затишку, зовсім не така, як на службі На службі Теклясама тільки зосередженість і неприступність, а в цій піжамі і з цією чашечкоювідверта, щира, своя ніби Немов подруга, старша, досвідченіша подруга

Текля помітила ці мигцеві переміни, та їх і не важко було помітитиякщо ти не сліпець!  на Маріїному обличчі: дівчисько ще, дитя, навіть нічого утаїти не вміє

 А спечно, чи не так?  спитала раптом і, поставивши філіжанку на край журнального столика, дістала з кишені хустинку, змахнула бісеринки вологи з чола.

 Авжеж,  кивнула Марія.

 То чом би нам не прогулятися? Чом би не зробити вечірній променад?  підморгнула Текля змовницьки.

І, не чекаючи відповіді, підвелася:

 Ось я лишень перевдягнуся

Не встигла Марія й вуста розвести, а Текля вже зникла в дверях суміжної кімнатитам, здогадалася, спальня.

справді, піт ллється, наче струмком, ще півгодиниі хоч роздягайся Текля це гарно придумала, о такій порі на вулиці просто чудово: ніяких тобі черг, ніякої штовханини, парочки на лавочках

 Я вже!  постала Текля перед Марією в простому, недорогому, але добротно пошитому платтіз глибоким декольте, з широкими рукавами, воно було приємне оку.

Так-так, смак Теклі ніколи не зраджує! З нею по вулиці буде йти, ніби зі старшою сестрою: більше тридцяти зараз їй нізащо не даси. Того й дивись, що кавалери зачнуть липнути.

 Ну що, йдемо?  каже Текля, видимо вдоволена справленим враженням, і не втримується:Як я тобі? Ще можу підчепити якогось хлопчика?

 А певно ж!  усміхнулася Марія, й згадала своє: «Коли б була чоловіком, нізащо не пройшла б мимо Теклі, не зачепивши її бодай поглядом»