Для того щоб зрозуміти характер змін в економічному житті суспільства у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. та їх вплив на формування потреби не лише у розвитку власне економічної теорії (політичної економії), але й у появі спеціалізованих (галузевих) економічних наук, здатних визначити закономірності, принципи та механізми функціонування окремих галузей і сфер економіки, окремих бізнесів, звернемося, хоча б коротко, до процесів, що відбувалися у цей період в економіці та суспільстві.
Насамперед слід зазначити, що, згідно з інституційнотехнологічним підходом до аналізу причин і суті трансформації економічних систем та суспільств у процесі їх історичного розвитку, уся історія людства поділяється на три періоди: доіндустріальний (Х тисячоліття до н. е. середина XVІІІ ст. н. е.), індустріальний (остання третина XVІІІ остання чверть ХХ ст.), та постіндустріальний (почався в останній чверті ХХ ст.).
Даніел Белл, один із засновників теорії постіндустріального суспільства, характеризуючи у своїй праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільством, визначав перше з них (доіндустріальне) як соціальний порядок, заснований на примітивних виробничих формах, що знаходять свій розвиток у галузях, повязаних із отриманням та первісною обробкою ресурсів найбільш придатних для задоволення потреб першої необхідності. Праця у доіндустріальному суспільстві є, на думку Д. Белла, переважно некваліфікованою, оскільки розвиток здібностей субєктів господарювання зумовлений традиціями, що склалися у даному суспільстві, отже, люди залишаються нерозривно повязаними із минулим. Індустріальний лад, вважає вчений, фактично означає радикальний розрив із доіндустріальною епохою, він стає найважливішою умовою становлення постіндустріальної системи. Його характерні риси: заміна видобутку природних ресурсів виробництвом свідомо запланованих продуктів; масове зростання кваліфікації працівників; основним виробничим ресурсом стає енергія; людина виявляється здатною робити певні локальні технологічні та господарські прогнози. Постіндустріальне суспільство протиставляється Д. Беллом індустріальному як таке, де виробництво масових стандартних продуктів замінюється системним впливом на оточуюче середовище, внаслідок чого всі сфери людської життєдіяльності стають безпосередньо залежними одна від одної. За цих умов на перший план висувається потреба у висококваліфікованих працівниках, сировинні ресурси поступаються місцем ресурсам інформаційним, у практичну площину переходить потреба перспективного прогнозування господарських і соціальних процесів. Отже, доіндустріальний сектор економіки є насамперед видобувним, він базується на сільському господарстві та безперервно зростаючому видобутку корисних копалин. Індустріальний сектор має насамперед характер виробничий, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів. Постіндустріальний визначається як обробний та інформаційний.
Водночас Д. Белл висловлює цікаву думку методологічного характеру. Він вважає, що у процесі переходу від одного технологічного типу господарювання до іншого не відбувається остаточного тотального руйнування попереднього, вони співіснують історично довгий час, впливаючи не лише на якість і можливості виробничого процесу, рівень задоволення економічних потреб, але й на розвиток соціальної структури суспільства: «Постіндустріальне суспільство не заміщає індустріальне, так само, як індустріальне суспільство не ліквідує аграрний сектор економіки», «Постіндустріальні тенденції не заміщують попередні суспільні форми як стадії суспільної еволюції. Вони часто співіснують, поглиблюючи комплексність суспільства та природу соціальної структури». Така думка є надзвичайно важливою для розуміння потреби у постійному розвитку економічної теорії, економічної науки в цілому, оскільки підкреслює надзвичайну складність, глибину, взаємозалежність і взаємообумовленість процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві. За цих умов призупинення хоча б на короткий час розвитку економічної науки, економічних досліджень закономірностей, принципів і механізмів функціонування економічних систем, їх окремих структурних елементів, формування та удосконалення теоретичних моделей управління економічними та соціальними процесами на різних рівнях економічного життя загрожує швидким зростанням невизначеності, небезпеки і навіть хаосу в економічних відносинах субєктів господарювання, отже, й всього суспільства.