Назва цієї книги, любий читаче, неповна Роблю це зумисне, аби щоразу виповнювати цю назву новими образами повсякденності. Ми так багато всього бачимо, але не менше й недобачаємо, бо не звертаємо уваги Йдеться про неістотне, яке, втім, стає значущим, коли його взяти до серця. Саме про це я збираюсь повести тут мову. Про те, про що говорять мало і стиха, позаяк ми живемо в часи зовнішнього звуку і внутрішньої тиші
Людей, що граються в карткові будиночки
Сьогодні я бачила людей, що граються в карткові будиночки. І трохи більше зрозуміла, що таке хисткість
Поза тим, усі ми прагнемо сталого, тривкого, доброго того, що, істотно нас не змінюючи, допомагає, тим не менш, рухатися вперед і розвиватися.
Коли дитина зводить картковий будиночок, то затримує віддих, побоюючись, що ця хистка будівля завалиться. Граючись, дитина намагається на якийсь час утримати незрушною свою мрію картонний макет її майбутніх реальностей. Але жодній дитині і на гадку не спаде увійти в цей замок чи оселитися в ньому Вона збирається зробити це тоді, коли «стане великою», а гральні карти зміняться на надійні блоки реальності.
Втім, дивно бачити «великих дітей», які уявляють собі несхитні карткові будиночки, тож вони й далі граються в життя в ілюзорному паперовому світі.
Життя, історія це не тільки розповідь про невдалі спроби домогтися рівноваги. Перш ніж прагнути рівноваги, треба все зважити. Можливо, карти й барвистіші за камені й метали, але слід розуміти, що все має своє призначення: камені і метали слугують для побудови надійних структур, а карти якоїсь ілюзії, що може справдитися тільки здогадно.
Скажімо, коли нам треба вибрати оселю, авто, якийсь прилад чи ліки, ми просимо поради у людей, які краще на тому розуміються. Подібним чином, і історичний досвід підкаже нам, які структури більш опірні часові і дають людям змогу твердо стояти на ногах.
У давній східній притчі говориться, що цивілізація є своєрідною колодою, яка спирається на два однакові заввишки дерева, щоб уникнути дисбалансу. Це дерево Духу і дерево матерії. Наш цивілізаційний будиночок руйнується, позаяк давно вже поливають тільки матеріальне дерево, листя котрого є картами з нашої оповідки.
Сьогодні я бачила, що на часі мало хто (сподіваюсь, їх стане більше) поливає друге дерево дерево Духу, яке і дає лад та рівновагу, що постають з віри і знання.
Сліпця
Сьогодні я бачила сліпця.
Втім, сліпця не у властивому розумінні цього слова. Усе було значно гірше: йому бракувало всіх чуттів, та задля більшої переконливості найліпше мовити про сліпоту. Своєю безталанністю незрячість немов охоплює і слух, і дотик, і чуття запаху та смаку.
Але не подумайте, що цей чоловік хворіє на очі чи з його органами чуття сталося щось непоправне. Нічого подібного. Він мав очі, мав вуха, ніс і здорову шкіру, проте не вмів ними послуговуватися.
Я бачила найбезталаннішого із сліпців: він не хоче і не може бачити. Адже у сліпця, який послуговується ціпком або потребує супроводу, розвивається своєрідна чутливість, що дозволяє йому знати, яке небо над головою, відчувати поблизу себе іншу людину і навіть вгадувати, хто побіля нього усміхається чи гнівається. Тим часом сліпець, котрий не послуговується ціпком і може вільно ходити вулицями, нічого не бачить і блукає в темряві. Втім, цей сліпець не може вилікуватись, доки не усвідомить свою сліпоту, бо він не просто позбавлений чуттів, а й не здогадується про це
Він має історію, але волів її забути. Він міг би стати досвідним, та волів зігнорувати досвід, не вважаючи його своїм. Він має родину і друзів, проте цурається їх через егоїзм, який він личкує під розумність та вищість. Він має змогу щодня пізнавати щось нове, але вважає, що все вже знає. Його могло б втішити і вивищити мистецтво, але йому до вподоби прикрі поєднання шумів, форм та кольорів. Мавши взірець природного ладу для наслідування, він тяжіє до особистого розладу, який вважає креативністю і свободою. Має всюдисущого Бога, але заперечує Його, бо почувається сильним і самодостатнім саме тому, що сліпий
То чому він осліп? А тому, що забув, що всі без винятку чуття це лише відображення вищих та глибших форм зору, слуху, смаку і взагалі чуттів. А людина скористалася тільки зовнішнім механізмом, знехтувавши того, хто кермує цим механізмом, злегковаживши наділеного розумом розпорядника, що пробуває поза чуттями.