Делия Стейнберг Гусман - Філософія для життя. Пізнати себе краще стр 2.

І не бракувало виправ до зірок, до неозорих просторів перебігливим поглядом у мерехтливому нічному небі, всіяному приязними світилами, у пошуках відсвіту Місяця у водах або сяєва Сонця у краплі вранішньої роси. Тоді я не усвідомлювала, як легко втекти з вязниці часу. Нині, заплющивши очі, я згадую твої розповіді і знаю, що ми направду мандрували в безмежжі, коли все довкола нас було обмежене та обтяжливе

Вступ

Розмова про життя, про Філософію для життя сьогодні, певне, набуває неабиякої ваги, позаяк останнім часом ми звикли, на жаль, до новин про руйнації, про смерті, про страждання. Перед цією лавиною, що обвалюється на нас, ми вимушені знову заторкувати питання значущості життя.

Саме про це я збираюся говорити сьогодні не про смерть, а про життя, і, як на те, навести один припис для життя, прадавній припис, що існував упродовж багатьох сторіч. Це Філософія: Філософія для життя.

Не хочу нікого стомлювати всякими-превсякими, котрим ліку нема, дефініціями Філософії. Ці дефініції значною мірою залежать від епохи, залежать від філософа. Від критерію східного розмислу чи західної ментальності, або ж від того, якому типу Філософії надається більшої ваги. Дуже непросто знайти дефініцію, яка б нас задовольнила. Тим-то я вертаю назад, у минувшину, на більш як 2500 років, і наведу дефініцію, яку приписують Піфагору.

Вона проста і загальнозрозуміла, адже Піфагор не мав наміру давати дефініцію Філософії, а просто відповів на заувагу своїх учнів. Розповідають, що учні Піфагора, слухаючи його научання, були так зачудовані їхньою глибиною, наставленням філософа щодо життя та його тайнощів, що у захваті мовили: Вчителю, ти справдешній мудрець! А той відказав: Ні, я не мудрець, я не sophos, я просто filo sophos; я любомудр, шукач мудрості.

Отак, за переказом, у вжитку зявилося слово «Філософія», яке означає, ні більш ні менш, любити знання, шукати його, не вважати, що ним володієш, а йти услід за тим, що, без сумніву, існує, тож маємо його віднайти.

Саме поняття любові до мудрості лежить в основі того, що ми називаємо Філософією класичного зразка, а не класичною Філософією. Говорячи про класичну Філософію, ми можемо посилатися на класицизм багатьох культур, адже кожна цивілізація, кожен народ мав свою класичну добу, добу розквіту, золоту добу. Для нас, на Заході, говорити про класичну Філософію означає посилатися на давню Грецію, на Грецію великих філософів, на Сократа, на Платона, на Аристотеля та на всіх їхніх наступників і попередників.

Але ця класична Філософія привязала би нас до певного часу, певної доби. Ми обираємо ми обираємо філософію класичного зразка. Що це означає? Це означає спосіб життя всіх народів за класичної, золотої доби, за часів розквіту. Це означає пошук спільного знаменника, який уможливив усім цивілізаціям осягнення цього своєрідного й високорозвиненого етапу. Як цього було досягнуто? Вони шукали. Шукали мудрість найрізноманітнішими шляхами, перетворюючи Філософію на науку, достосовну до всіх царин життя, а не тільки до певної сукупності дефініцій чи специфічної сфери розмислу.

Всі народи, що сягли Золотої Доби, послуговувалися своєю Філософією як велетенським віялом, що, розкриваючись, охоплює геть усе і здатне знаходити вирішення, відповіді, способи дій у будь-якій сфері людської діяльності. Тим-то нас цікавить Філософія для життя саме класичного зразка, Філософія, що пробуджує в нас також поривання до вершини, класичний дух, вищий стан, золоту іскру.

Ця Філософія класичного зразка ставить великі запитання і дає належні відповіді. Запитувати це добре, всі ми запитуємо, але не можна жити лише запитуючи. Жити запитуючи це все одно, що підступити до заставленого наїдками столу, але не спромогтися скуштувати жодного з них. Усі ми ставимо запитання, але реально живимося відповідями.

Така невпокійна натура людини, що змушує її ставити запитання, це щось предковічне, прадавнє. Відколи людина стала людиною, вона ставить запитання. І якщо нині нам видається, що людина перестала це робити, ми впадаємо в оману. Вона так само невпокійна.

Буває, що дехто непомалу стомлюється не знаходячи відповідей, а відтак воліє забути свої запитання.

Хтось інший стомлюється від надміру відповідей, не знаючи, як з ними бути. Їх стільки, що вони спростовують одна одну. Не знавши, котру з відповідей вибрати, їх просто відкладають усі поспіль набік.