Ге Орій
ТАТКУ-У-У
ЩОБ ВИЖИТИ
Петрик вже не мав сили плакати. З напіввідкритого ротика долинало лише квиління зраненого пташеняти. Галина, вдивляючись в сина запалими від безсоння очима, намагалася погодувати, але дитина ніяк не реагувала на її спроби.
Чвиркни, чвиркни йому до рота, може рошпробує та віжме чичьку, прошамкотіла беззубо баба Горпина, яка в довоєнні роки та й повійні, була на пів-району за дитячого лікаря і повитуху.
Та я що вже тільки не робила, крізь сльози відповідала Галина, не бере грудей і все Боже ж мій, краще б я захворіла на ту жовтуху, чим бачити, як на очах чахне моя кровиночка. Петрику, маленький мій, ну візьми цицю. Ну хоч трошки посмокчи, бо я не переживу, якщо з тобою щось станеться сльози полилися ще дужче. Галина у відчаї підвела очі на кількох жінок, що стиха гомоніли на лаві біля вікна. Не хоче і все!
Треба готуватися, промовила, дивлячись зволожнілим поглядом на Галину й дитя, Ольга, в сорок років сива, як лунь. Посивіла вона в одну мить після «похоронки» на чоловіка й старшого сина. За гріхи дитя страждає, за гріхи батьків
Не поспішай відспівувати, сусідко, може тут щось придумати можна З тим завжди встигнемо, докинула Надія. Бабо, як дитя? Бабо Горпино!?
Баба Горпина лише скрушно похитала головою.
І лікар з госпіталю нічого втішного не сказав, ствердила німий натяк старої Ольга.
Ото горе, скорботно склала губи в ниточку баба Мотря. І племінничок, щоб йому добро було, ніяк не навернеться з відрядження. Зоставив на мене молодицю з дитиною. Ні грошей, ні продуктів не пересилає: як хоч, так і викручуйся. Три місяці не один день.
Баба Горпина підійшла до жінок і без будь-яких емоцій бачила на своєму віку достатньо смертей, мовила:
Вже шкоро
Ой, горенько! вигукнула Ольга, але під осудливим поглядом Надії затулила рота долонею.
На якийсь час поміж присутніми запало напружене мовчання. Згодом Надія, котра навіть у скрутні часи не втрачала здорового глузду, щось надумавши, кинула прояснілий погляд на жінок.
Ось послухайте сусідоньки!.. Треба малого похрестити!
Тю на неї, дитя при сметрті, а вона про хрестини! не стрималася Ольга.
Мотря красномовно повела пальця до лоба, але, глянувши на Надію, враз опустила.
У Моринчах похрештили і дитя вижило ні до кого не звертаючись, мовила баба Горпина.
Я ж кажу зраділа підтримці Надія.
А в Гарбужині померло, продовжила стара.
Бачиш, кумо, а затратиться треба. Звідкіля ж його взяти: Василь і вісточки про себе не дає невдоволено зиркнула на Надію Мотря.
А кумами кого? Треба ж молодих. А навкруги одні діди та баби, долила масла у вогонь Ольга.
Та Надія вже вирішила.
Не знаю, кумо, чим тобі невістка не люба, але дитя Дитя не винне! Таки треба нещасне похрестити. Поможе не поможе хрещеному по всіх світах благодать А за кумів не турбуйтеся відшукаємо. Он де, у госпіталі, молодих, скільки завгодно заради святої справи ніхто не відмовить. Вона кинула погляд у бік Галини й дитини. Ви ж тільки погляньте, як страждають Все! Я до госпіталю, бо затягувати нема куди. А ти, Ольго, поклич батюшку, він тобі не відмовить. Кумі Мотрі доведеться мотнутися для такого випадку по кутку, дивись, люди нашкребуть чогось до столу.
Я попід хатами зроду-віку не ходила, зібрала губи в нитку Мотря.
Хіба що за чаркою гостро глянула на неї Надія. Та нехай вже буде так: повернуся з госпіталю, підемо разом, хоч нести допоможеш. І підійшла до Галини: Не переживай, дочко, що можна, ми зробимо, а далі все буде в руках Господніх.
У повоєнному сорок шостому в Корсуні було, як і по всій Україні. Ті, хто вижили в тридцять третьому, казали, що цей рік був не набагато кращим. Влада вигрібала «для восстановленія государства» все, що тільки можна й не можна. Але люди на кутку, чим могли, допомагали одне одному. Не минуло й двох годин, як Надія з Мотрею повернулися до хати, з корзинами «всього потроху». Хтось навіть розщедрився на пляшку самогонки. Запрошені з госпіталю теж прийшли не з порожніми руками.
Галина з вдячністю дивилася на Надію. Вона раніше навіть трохи побоювалася цієї владної, голосистої жінки. Та на цю мить їй хотілося тільки одного, щоб оте чудо, заради якого готується дійство, сталося, і її синові покращало.
За кілька годин пополудні у хатині стало гамірно. Військові при орденах і медалях, та медичні сестри весело перемовлялися: