Кілько було чортів? Вигнаних з неба мала бути десята часть усіх ангелів. Один старанний теолог заглибився у се питання і по дослідах дійшов до висновку, що чортів є не менше як 10.000 біліонів. На таку масу народу треба місця доволі. Жили вони в повітрі і в пеклі, а після Страшного суду будуть могли перебувати лишень в пеклі.
Устрій громадський чортів відповідав тодішньому устроєви земному, себто не дозволяв рівности. І в пеклі була ціла суспільна ієрархія під проводом найстаршого князя, що стрічається під ріжними іменами: Сатана, Бельзебуб, Люципер та ін. Князь мав дружину, були нижчі князі, маркграфи, графи і звичайні лицарі.
Інтелігенція чортів взагалі велика. Вони знають, що було, є і буде. Хоча не завше вони виявляють однакову бистроту духа, але все-таки супроти чоловіка їх знання майже Божеське. Вони знають (правда, не всі вчителі церкви хотіли се признати) тайні думки людські, що зрештою доказують факти. Чорти були неабиякими філософами, ба навіть дуже спосібними теологами. Вони сипали немов з рукава цитатами із Святого Письма Старого і Нового Завіту, наводили погляди і науки святих отців церкви, завдавали трудні питання. Один святий був свідком дуже вченої диспути між ангелом а чортом про душі і покути. Сам Лютер бував у подібних перепалках з чортом. Не бракувало також у чортів адвокатів, на се маємо свідоцтво згаданого Цезарія. З таємними знаннями у чортів йде в парі і сила. Вона не така велика як Божеська, а все ж таки страшна. Побіджений мститься на кожнім кроці, зводить людей, псує гармонію діла Божого, спроваджує смерть. А хіба діло відкуплення ослабило його власть? Ні, тут ледве він сам не виходить побідником. Щодо звичайних фізичних здібностей, то вони просто чудотворні і всемогущі. Він пан огня, кидає блискавки і громи, спроваджує бурі, фата морґани, трясіння землі і т. ін. Взагалі ціла фізична природа на услугах чорта, він панує над нею, навіть над тілом чоловіка. Тут то й джерело всієї відрази до студіїв природи і браку розвитку наук природничих в середніх віках. А хто би на се важився, був винний у єресі. Над душею людською не мав уже чорт такої власти, принаймні супроти волі був слабий, хоча не бракувало йому ніколи способів ослаблювати її. Виїмка, се пяні. Їх опанував цілковито. Ось круг його власти: він видумує фальшиві релігії, тайні науки, викликує єресі, сіє зерно всякої незгоди, організує заговори, повстання, приводить до війни, піднімає злих князів, посвячує антипап, диктує злі книжки, спроваджує пожежі, розбиває кораблі, приводить до вбійств, розбоїв, спустошень і т. д. Справді, величезна власть! Йому навіть приписувано будову великих будівель, мурів, мостів, замків, ба й церков. А вмів се будувати в кількох годинах Супроти зорганізованої церкви Божої стояла церков чортова з попами, обрядами, ба навіть, як упевнює Тертуліан, з сакраментами.
Спокуса
Головна задача чорта се спокушувати людей до гріха. Він на віки стратив надію вернутись у небо, а ставить супроти неба свою власну державу, котру хоче зробити якнайчисленнішою. А годі сказати, що йому се не поводиться. Аж дивно, що він мав стільки сили відтягати так багато відкуплених людей від призначеного їм неба.
Щоби чорт опанував душу чоловіка, мусить сей згрішити. А вже ж чорт не забуває ніколи довести його до гріха. Він спокушає його. На спокусу міг бути кождий виставлений, бо й сам Христос опинився, було, в такій ситуації. Спокуса се чортівська штука, де він вкладає цілого свойого духа і цілу свою зручність. Способів, якими чорт добувався до чоловіка, є така величезна сила, що їх годі описувати; словом, у нього ніякий спосіб не є неможливий. Побожний християнин уважав себе завсігди окруженим тьмою чортів, що чекають кождої, хоч би й найдрібнішої обставини, аби довести його до гріха. А вже ж найтяжчою спокусою була ся, що відносилась до полової сторони чоловіка. На тому полі найбільше жниво збирав чорт
У християнстві тіло стало прокляте, а з тим і любов найменована гріхом. Целібат став ідеалом християнина Не диво про те, що аскети найліпшу часть своїх сил вкладали на поборення тілесних інстинктів. Вони втікали в пустині, замикалась по монастирях, щоби не видіти тіни жіночої. Але кров і фантазія робили своє; клясичний на се примір святого Єроніма. Але як же ж міг він втекти від натуральної спокуси, коли чорт в подобі гарної дівчини усюди його найшов? Не будемо описувати тих безконечних способів і подій, де о се ходило межи аскетом а чортом, лишень подамо один виїмок. Жив на пустині в щасливім ціломудрію монах. Йому здавалось, що він своєю витривалістю основно поборов усяку спокусу тілесну і доступив великої заслуги Одного вечора являєсь в його келії гарна жінка (а се був перемінений чорт); змучена, змокла, кидаєсь йому в ноги, благає не викидати її, бо в дорозі пустинній буря заскочила її, вона боїться диких звірів і т. д. Він змяк, розпитує. Вона оповідає йому несотворенні річи і чим раз приємніша робиться монахови. Від сліз до балаканки, далі до сміху, жарту і Христовий воїн поборений. Доступивши ціли, жінка, не укриваючи, хто вона, щезає. Монах відтак покинув думку спасати себе і вернув між людей та й, річ натуральна, став здобичею пекла.