В ту мить, коли воїн затримав меч, щоб знов його пiдняти, Хусейн пiдвiв посох трохи вгору. Ним вiн не вдарив, а якось пiдколупнув нiби руку бiля пахви залiзного чоловiка. Рука з мечем зависла, а Хусейн вдарив посохом по зап'ястю. Меч iз дзвоном упав на землю...
Хусейна залишили одного в келiї. Сказали, щоб вiн чекав, що скаже про його справи сам Старець. Минуло кiлька днiв. I з ним нiхто не розмовляв, тiльки ставили йому воду i хлiб. За якийсь час прийшов один iз молодших асасинiв:
- Ходи!
У старшого брата його не посадовили, а наказали стояти.
- Тебе надсилали в Iндiю споглядати за дiями нашого воїна. Тобi не казали вчити санскрит, iндiйську боротьбу. Крiм того, ти втаїв те, що два тижнi був у храмi блудниць i вiддавався iндiйськiй розпустi. Отож, за те, що все вивiдав, принiс ножi i золото, Старець каже тобi: "Добре!" А за самочинство тягатимеш воду з фортечного колодязя.
Цiлiсiнький рiк з раннього досвiта до вечiрньої молитви крутив Хусейн корбу фортечного колодязя, що був завглибшки двiстi стоп.
Нарештi старший брат покликав Хусейна до себе i передав другому, бiлявому чоловiковi з блакитними очима, з довгою рудуватою бородою, який навчав його франкських звичаїв, мови. Затим Хусейна надiслали до табору хрестоносцiв у Палестинi. Вiн мав вивiдати, зо сталося з двома асасинами, котрих надiслали покарати одного барона, який нiби хотiв замирення з Саладiном та пiдбивав до цього iнших хрестоносцiв. Гiрський старець поклявся вбити кожного, хто був за мир, навiть тимчасовий. Вiн добре тямив, що миром з хрестоносцями Саладiн скористається, щоб остаточно зруйнувати фортецi асасинiв.
Хусейн прикинувся недорiкуватим напiврабом, напiвфранком i став служити одному хрестоносцевi з Венецiї. Потроху розгледiвся на все. Взнав про долю двох асасинiв, що не повернулися, i допомiг втекти бранцевi-мусульманину, одному iз прославлених лицарiв арабського вiйська.
За ними була погоня. Якраз вони добулися до того мiсця, де гори зовсiм наблизились до моря. Сказав тодi Хусейн визволеному чоловiковi:
- Слухай, Махмуде, ходiмо тепер у фортецю. Полишимо коней i гiрськими таємними стежками спокiйно дiстанемося до Захiдного Гнiзда.
Махмуд зразу ж спинив коня.
- А ти чого у той вертеп збираєшся?\
- Бо там безпечно вiд франкiв. Спокiйно, а звiдтiля ти вже можеш пробратися чи до Багдада, чи до Каїра, як захочеш. Можеш i в Дамаск.
- Е, нi! - сказав Махмуд. - Це менi не з руки. Якщо франки мене тримали в полонi три мiсяцi, то асасини мене не протримають у фортецi й три днi...
Завагався тодi Хусейн. Певно, вiн, Махмуд, кимсь iз старших теж суджений... I стис ножа, але подумав: "Не було ж наказу".
- Ну, ти як хочеш, а я пiшов! - Хусейн злiз iз коня, кинув поводи. - Кiнь менi тепер не потрiбен, вiзьми собi, буде тобi за повiдного.
Але Махмуд здав свого коня назад.
- Вiдiйди далi, тодi вiзьму... - голос воїна ледь затремтiв.
- Ти боїшся асасинiв, я бачу. I що вартi твоя шабля i келеф... Але я не зачеплю тебе.
Махмуд мовчав i чекав, поки хлопець вiдiйде на стежку. Вона вела вгору, в гiрську ущелину. I тодi втiкач покликав коня, вхопив його за повiд i помчав кудись понад морем, тiльки з-пiд копит бризкала жорства, i десь звуки того чвалу розтавали в задусi левантiйської ночi.
Отак Хусейн вiдчув у собi неабияку силу, могутнiсть, коли вiн, майже беззбройний, наводив жах на досвiдченого, сильного i вправного воїна. I той був над ним на конi, при шаблi i при келефi. Он вона яка, наука наша, он яка сила братства асасинiв!
...Гнiздо.
Розповiв вiн про долю тих двох невдах асасинiв, про всi справи в християнському таборi, про їхнi незгоди. Не забув i про втечу Махмуда.
Почувши про Махмуда, старший брат аж пiдскочив i змахнув рукою, нiби намiрився вдарити Хусейна. Та не вдарив - це заборонялось мiж iсмаїлiтами. Але Хусейн затремтiв усiм тiлом.