Що це? запитав професор Вільчур.
Лікар «швидкої допомоги» пояснив: бійка з ножами, стан безнадійний, кілька глибоких ран грудної клітки й живота. Тільки негайна операція може допомогти. Тому він привіз його саме сюди, бо це було найближче.
Будь ласка одразу на стіл, звернувся Вільчур до Кольського.
Кольський на секунду затнувся:
Його буде оперувати доктор Ранцевич?
Ні, я сам цим займусь, відповів Вільчур.
Кольський побіг давати вказівки, потім подбав, щоб з пораненого зняли його лахміття. Це був якийсь волоцюга з давно неголеним обличчям, яке перетинала кілька свіжих неглибоких порізів, що кривавили. Він помирав у муках. Нерівномірне дихання, пронизане смородом алкоголю, майже припинилося.
Операційна була готова. Прийшла доктор Люція, бліда, як папір, з червоними від тривалого плачу очима.
Йдіть же додому, з проханням у голосі сказав Кольський. Я про все подбаю. А тут навіть немає причин слухати. Я не знаю, чи його донесуть до операційної.
Зявився професор Вільчур. Він схилився над пацієнтом і випростався, потираючи рукою очі.
Хто це? Я знаю цього чоловіка. Я точно його колись бачив.
«Швидка» лише назвала імя й прізвище, пояснив Кольський. Це Кипріян Омела.
Омела? повторив професор. Звідки я його знаю?
На порозі зявився санітар і повідомив, що все готове. Після того, як було знято тимчасові повязки, виявилося, що рани були не такі глибокі й небезпечні, як це заявляв лікар «швидкої допомоги». Лише одна була надзвичайно небезпечна. Лезо ножа досить глибоко увійшло у мязи живота і широко зачепило шлунок. Легені були неушкоджені, але дуже велика й тривала втрата крові була найсерйознішою і найнебезпечнішою загрозою.
Другий труп у цій кімнаті за один день, шепнула одна з медсестер докторові Кольському. Чому професор робить цю операцію сам?
Кольський нічого не відповів. Тим часом професор Вільчур своїми незграбними руками з дивовижною майстерністю зашивав одне поранення за іншим. Однак його думка працювала, ніби шукаючи подобу цієї людини в памяті.
«Омела, повторив він подумки. Кипріян Омела з упевненістю я його знаю».
Операція закінчилася. Хворого живим забрали зі столу. Іскорка життя, яка тліла в ньому, могла легко згаснути або знову розгорітися. Його помістили на четвертий поверх у палату для пацієнтів, які не платили, а професор Вільчур просто з операційної попрямував у канцелярію, де на нього вже чекали комісар поліції та слідчий.
Під тиском громадськості влада змушена буда ґрунтовно розслідувати справу про смерть Доната. Професора Вільчура було повідомлено, що у справі вже є свідчення усіх найважливіших осіб, які були залучені до операції, і слідчий дав зрозуміти, що тягар обвинувачення скерований на доктора Люцію Канську, яка під час розслідування не заперечувала своєї вини. Це також підтверджують свідчення професора Добранецького, але він покладає вину на погану організацію роботи в клініці.
Професор Вільчур мусив докласти чимало зусиль та аргументів, щоб переконати їх у тому, що доктор Канська не несе ніякої відповідальності, що професора Добранецького також не можна ні в чому звинуватити. Виною всьому непорозуміння й тільки непорозуміння. Ніхто не може говорити про злу волю, але непорозуміння подібного роду насправді не можуть виникати у клініці, і тут Добранецький має рацію, приписуючи провину за смерть Доната поганій організації роботи.
Я відповідаю за організацію, підсумував професор Вільчур, і я один винуватий.
Так, професоре, сказав слідчий, складаючи папери у свій портфель, тут не йдеться про якийсь кримінальний процес. Однак ви повинні бути готові до того, що сімя святої памяті Леона Доната або страхові компанії, в яких померлий був застрахований, можуть висунути серйозні фінансові претензії. Я б також порадив вам, пане професоре, заздалегідь узгодити ці питання зі своїм адвокатом.
Дякую, пане слідчий, мовив Вільчур.
Уже була десята, коли Вільчур вийшов з лікарні. Внизу він побачив Люцію, яка чекала на нього. Його зворушив її вигляд. Йому промайнуло в думці, що ця бідна дівчина у розпачі, прибита подіями, в центрі яких вона мимоволі опинилася, може здійснити якесь безумство.
Він посміхнувся і взяв її під руку:
Ну, шановна пані, більше твердості, більше твердості. Не можна так перейматися. Жодна людина не може бути абсолютно впевнена у безпомилковості всіх своїх дій. І жоден лікар. Трапилось, що трапилось, треба про це шкодувати, слід подвоїти увагу, але не можна впадати у депресію.