Сам убєш? обізвався вдруге один голос з гурту, голос товариша Андронаті цимбаліста.
Сам.
То бери золоті!
Ні, вам їх лишаю. Годуйтеся ви ними. Ви всі молодші від мене. Мені їх не треба. Мавра віднині так, як не моя вже. Мені їх не треба. Свого хліба для себе і для своєї жінки я найду. І висунув гордим рухом скрипку вперед себе, погрозивши пястуком до молодшого від себе старшини.
А щеня твоєї доньки? спитав той, випрямовуючись гордо та блиснувши ненависним оком на неустрашимого тестя. Мені його не треба. Убю, затопчу, як гадя!..
Ним не журися. Я беру його на себе. Воно нараз він тут урвав. Між ними, ніби мара, виринула з котрогось шатра стара мати Маври. Страшна, пелехата, з намистом срібняків на грудях, що замерехтіли в місячнім сяєві. Виринувши, вона кинулась відразу до ніг Раду і Андронаті.
Простіть Маврі, як згрішила, не губіть молодої, бийте, побивайте, але жити дайте! заголосила розпучливим голосом, розпростерши, благаючи, рамена. О Мавро, Мавро, що ти накоїла? Що тебе постигло? Яким вітром ворожим обвіяло? З котрої сторони? В долах чи в горах? Мавро, доню моя серце моє Мавро! кричала не своїм голосом. А я тебе, доню, в місячнім світлі зіллячком змивала, для тебе чи не кождої ночі доброї долі благала. Дрібною дитиною я тебе медом годувала, від злих очей доки не віддалася як від огню зберігала. А прийшов лихий час і з ним твій ворог і ось що ой, рятуйте, змилуйтеся хоч кілька день мені її дайте хоч до пусти дозвольте довести, потім вбивайте та й враз зо мною і бухнула головою до землі.
Уступися, стара! кликнув Андронаті. Чого тут прилізла?.. Щоб побили? Вже забула? Не числи багато на свою сиву голову. Геть, кажу, звідси. Геть з-поміж чоловіків, не видиш рада? Тепер Раду і люди судять. Скажи посліднє слово, поки я своє скажу! звернувся знов до старшини. Позволь Маврі хоч з чотири дні межи нами прожити, та щоб настільки піднялася, аби її батько востаннє між вами всіма їй заграв. Між вами попрощав. Відтак хоч прости, хоч роби, що твоя воля, начальнику. І тут, як недавно, з покорою знов схилився.
Не прощу я Маврі, я її більше на очі бачити не хочу. Життя між нами не буде! обізвався завзято Раду. Сама завинила
Сама сама пішов півголосний підлесливий гомін від циганів. Сама, одна вона!
Се твоє посліднє слово, Раду? спитав Андронаті, а стара мати заголосила наново, заривши руки в сиве волосся.
Посліднє.
І знов повторив те саме, що вперше, кинувши жменю червоних золотих об землю.
Се перший раз тому
Се другий раз тому
Се третій раз тому, хто увільнить мене яким-будь способом за чотири дні від проклятої зрадниці. Чули моє слово?
Чули.
Піднявся тепер на ті слова зі свого місця музика Андронаті. Піднявся і глянув дивним оком округ себе. Страшний огонь горів в тих чорних блискучих очах.
Посунув скрипку під паху і сказав:
Я йду. Позавтра ввечері верну. Будемо знов разом. Будьте здорові.
А до жінки, що з жалю на землі неначе з розуму сходила, нахилившись, гукнув:
Чого божеволієш? Іди до Маври. Ніхто її не сміє діткнутися, позавтра вечором уступиться з-поміж нас, а ти відповідаєш мені за неї. Я йду і прийду. Позавтра ввечері всі тут, як нині, кругом зберіться і ждіть, Андронаті зі злом не верне. Тим часом радьте, хто збере золоті червоні за Мавру з-поміж вас. Я йду
І пішов
Третього вечора вернув.
Знов кружок циганів в різних позах. Між ними Раду. Блідий і неспокійний, як демон. Перед хвилею бився з старою матірю хорої своєї жінки, що витрутила його з шатра Маври.
Нечувана річ між циганами, щоб жінка підіймала руку на чоловіка, та ще і мати Маври! Зрадниці тої!
Але він їх усіх навчить. Усіх. Старих і молодих. Зрадницю ще і боронити? Та він її навчить. Стару і
Надійшов між них, як он тут сиділи, Андронаті з скрипкою.
Скрипку віддав товаришеві цимбалістові, що прийшов враз з ним, а сам вийняв велику банькувату пляшку з горівкою і поставив в кружок між цигани.
Пийте щиро, браття! кликнув. Пийте і не жалуйте. Нині Андронаті прощається з своєю Маврою, то затямте вечір! Мавро! крикнув і гримнув пястуком в груди. Мавро! А з раптового жалю в нього аж голос задрижав. Не годна ти, зозуле, ще між нас вступити Та ти там не сама. Коло тебе мати і всі жінки ваші, мої брати Щоб не знала вона, що завтра її послідня днина між нами. Але Андронаті (говорив далі, звертаючись знов до шатра), зозуле, з тобою перед своїми товаришами і твоїм чоловіком, старшиною, прощається, щоб затямили. І його голос знову задрижав, усувався. До вогню докиньте смереччини, гукнув, ніби додаючи тим словом певності голосові, щоб, розпалившись, грав на всю гору світлом, палахкотів, розказував: Мавра з циганами прощається. Пийте і не жалуйте! Жару роздувайте, полумя змагайте[4], щоб далеко Мавриній душі вже від сьогодні світило. Пийте, браття! Пийте, Андронаті-музика просить. Пийте, не жалуйте. Хто знає, де опинимось незадовго і чи Андронаті буде ще між вами. Не стане Маври між вами Не стане і Андронаті бід Все як що кому судилося, її доля гарно укладалася пийте!!