Що ти хочеш від мами? тремтячим голосом запитала я.
Її, сказав татко, із собою.
А ми? Я і Світланка?
Тато глянув на мене так, ніби вперше побачив.
Чужі діти нікому не потрібні, сказала я фразу, яку від когось почула на похороні.
Мудра дитина, сказав тато, гірко посміхнувся, і я прокинулась.
Відтоді я боялася ночі й снів. Чому? Адже тато сказав, що любить мене понад усе й ніколи не заподіє лихого. Та все ж наближення ночі почало викликати в мене напади паніки. Спочатку я намагалася опанувати себе й не піддаватися. Та чи багато ви знаєте восьмирічних дітей, які б уміли боротися з тим, чого не можна пояснити?
Урешті-решт, після третього тижня, який провела майже без сну, завмираючи від кожного шурхоту й боячись побачити батька, якщо ледь прикрию очі, я здалась. Стала просити маму, щоб вона забрала нас зі Світланкою до себе в ліжко.
Більше нічого придумати не могла? спитала вона, здивовано вигнувши темні, досконалої форми брови. Уже здорові кобилиці, можете самі спати.
Мамо, заплакала я, тато він, буває, приходить і і мені страшно!!!
Нікуди твій батько приходити не може! відрізала мама. Що за нісенітниці? Лежить собі, підборіддя задерши.
Але він сниться прошепотіла я, приходить з тінями
Куди ніч туди й сон. Скажи так і все буде добре.
Мамо, будь ласка! Я благально схрестила руки на грудях. Будь ласка Більше не знала, що сказати.
Мені завжди було важко говорити з мамою, я постійно чекала невдоволення, окрику й просто тупіла на очах, не знаючи, як підтримати розмову.
Ні кажу! У мене в ліжку й так мало місця, не висплюся ні я, ні ви. Мені, між іншим, на роботу потрібно, і по господарству справ купа. Коли відпочивати, як не вночі?
Звичайно, мама мала рацію. Вона працювала, мов каторжна: робота, городи, ми. Я, чим могла, їй допомагала, але в мене ще не завжди виходило добре, тому іноді за поміч влітало.
Тож ми зі Світланкою залишилися спати у своїй кімнатці. Сестра спокійно засинала, притулившись збоку. А я не могла спати. Та все ж одного разу мене зморило. Знову до мене прийшов татко. Він ніжно подивився мені в очі довгим поглядом і сказав:
Не бійся, дитино, більше не потривожу.
Відтоді батько мені більше не снився. Ніколи.
Та він почав приходити до мами. Я швидко це зрозуміла з того, яким зацькованим поглядом вона стала на мене дивитися. Мама на ніч почала лишати світло увімкненим, а на тумбочці зявилися пігулки «Еленіуму». Це було снодійне, я розпитала в нашої аптекарки, бо дуже переживала, що мама серйозно захворіла.
Та хіба електрика чи якісь там пігулки могли стати перепоною для духа, що не зміг знайти собі спокою в потойбічному світі? Татко не міг заспокоїтися. Щось тримало його на цій землі, хоча минуло вже пів року з дня його смерті.
Я знала, що його не відпускає: він не міг вибачити мамі свою зіпсовану молоду долю. Вона якимось чином випила з нього всі соки, життя й енергію. Висмоктала з нього чоловіче єство й розтоптала його. Не було в тому маминої вини. Точніше, була, але непряма. Просто на одній життєвій прямій зіткнулися двоє людей, які зовсім не підходять одне одному. Для чого? Хтозна Шляхи Господні несповідимі.
Отже, тато почав приходити до мами. Не знаю, що він їй говорив, але вона марніла з кожним днем, хоча й намагалася не подавати виду.
Та все ж настав день, коли мама здалась.
Ходіть до мене спати сьогодні, якось, ховаючи очі, сказала вона, холодно вночі, зігрітися ніяк не можу.
Звичайно, мамо, з готовністю підтримала її я.
Мама не мерзла, бо на вулиці стояло літо. А якщо й мерзла, то температура повітря тут була ні до чого. Я це знала. І мама знала, що я знаю, тому злилася ще більше.
Ми перебралися жити в мамину кімнату. Як добре було лежати біля неї! Торкатися гладенької шкіри, вдихати рідний теплий запах. Іноді вона нас із сестрою навіть обнімала, і це була вершина щастя. Я дуже любила маму! Жаль, вона майже не давала можливості виявити цю любов уповні.
Після того як ми почали спати разом, мама трохи заспокоїлася, стала веселішою. Татко тримав слово й не лякав мене. А якщо вже я була поруч із мамою, то він не тривожив і її.
Проте одного разу мені знову наснився страшний сон, дуже схожий на реальність. Я ніби десь згори спостерігала за собою і всім, що відбувалося. Бачила, як мама задумливо дивилась у вікно, а інша я читала Світланці казку.