Обернувши картато-строкате обличчя, блазень дивився, як Пілос подерся крутими залізними східцями в гайворонник. Цей рух Картатого відізвався дзвоном.
На дні морському у птахів замість піря луска, зронив він, брязкаючи бубонцями. Знаю, знаю, о-о-о!
Навіть як на блазня, Картатий був жалюгідний. Мабуть, колись його дотепи й викликали вибухи реготу, але море забрало в нього цей дар, і з ним половину розуму, а память так і цілком. Огрядний і тихий, він часто сіпався і тремтів, а балакав здебільшого незвязно. Тепер з його жартів сміялася тільки дівчинка, і лише їй було небайдуже, живий він чи мертвий.
Бридка дівчинка, зажурений блазень і мейстер отака трійця... кого таке не розчулить!
Посидь зі мною, дитино, кивнув Кресен, прикликаючи дівчинку. Рано ти прийшла в гості, щойно благословилося на світ. Ти б іще мала ніжитись у ліжку.
Мені наснився поганий сон, пояснила Ширін. Про драконів. Вони злетілися й хотіли мене зїсти.
Скільки мейстер Кресен памятав, дівчинку мучили кошмари.
Ми про це вже говорили, мовив він мяко. Дракони не можуть ожити. Вони вирізьблені з каменю, дитино. За давніх часів наш острів був найзахіднішою заставою великого фрігольду Валірії. Саме валірійці збудували цитадель вони знали секрети різьбярства, втрачені в наші часи. У замках на розі, де сходяться дві стіни, для захисту будуються вежі. От валірійці й звели їх у вигляді драконів, щоб здавалися застрашливішими, а на мурах замість простих зубців вирізьбили тисячі химер, узяв мейстер маленьку рожеву ручку своєю кволою плямистою долонею і лагідно стиснув. Отож, як бачиш, нема чого боятися.
Але Ширін це не переконало.
А як же ота штука в небі? Далла з Матрісою розмовляли біля джерела, і Далла сказала, що чула, як червона жінка говорила мамі, що це подих дракона. А якщо дракони дихають, хіба це не значить, що вони оживають?
«Червона жінка, зітхнув мейстер Кресен. Хіба не досить, що вона своїми нісенітницями задурила голову матері, то ще потрібно отруювати сон дочки?» Слід буде суворо побалакати з Даллою, щоб таких пліток не поширювала.
Ота штука в небі це комета, люба дитино. Хвостата зірка, загублена в небесах. Скоро вона щезне, і за нашого життя ніхто її більше не побачить. Ось почекай.
Ширін хоробро кивнула.
Мама каже, що білий крук означає: літу кінець.
Так і є, міледі. Білі круки прилітають тільки з Цитаделі, Кресен торкнувся пальцями ланцюга на шиї, всі ланки на якому були викувані з різного металу, символізуючи різні науки; це був мейстерський ланцюг, знак його ордену. В гордині юності Кресен легко носив його, а от зараз він здавався важким, а метал холодив шкіру. Вони більші за інших і розумніші їх розводять для того, щоб розносити найважливіші звістки. Цей крук прилетів повідомити, що збирався конклав, він розглянув зведення, підготовлені мейстрами по всьому королівству, й оголосив, що довге літо врешті закінчилося. Тривало воно десять років, два місяці й шістнадцять днів, це найдовше літо на нашій памяті.
То тепер стане холодно? Ширін була літньою дитиною, яка не спізнала справжнього холоду.
З часом, озвався Кресен. Якщо боги будуть милостиві, вони дарують нам теплу осінь і рясні врожаї, щоб підготуватися до прийдешньої зими.
То тепер стане холодно? Ширін була літньою дитиною, яка не спізнала справжнього холоду.
З часом, озвався Кресен. Якщо боги будуть милостиві, вони дарують нам теплу осінь і рясні врожаї, щоб підготуватися до прийдешньої зими.
Серед простолюду подейкують, що довге літо означає ще довшу зиму, але мейстер не бачив сенсу залякувати дитину цими байками.
Тут брязнув своїми дзвіночками Картатий.
Під водою завжди літо, співучо мовив він. Моряниці носять у косах плакун-зілля і плетуть собі сукні зі сріблястих водоростей. Знаю, знаю, о-о-о!
Я б теж хотіла сукню зі сріблястих водоростей, хихикнула Ширін.
На дні морському сніг падає вгору, сказав блазень, а дощ сухий, як порох. Знаю, знаю, о-о-о!
І що, справді піде сніг? запитала дитина.
Так, підтвердив Кресен. «Але, сподіваюся, лише за кілька років, і ненадовго». А ось і Пілос із птахом!
Ширін у захваті скрикнула. Навіть Кресен мав визнати, що птах справляв враження: білий як сніг і більший за яструба, з блискучими чорними очима, які свідчили про те, що він не якийсь там альбінос, а чистопородний білий крук з Цитаделі.
Сюди, покликав мейстер. Крук розпростав крила, здійнявся в повітря та з ляпанням перелетів кімнату, щоб приземлитися на стіл поряд з мейстром.
Займуся вашим сніданком, оголосив Пілос. Кресен кивнув.
Це леді Ширін, сказав він круку. Птах покивав білою головою, так наче кланявся.
Леді, крякнув він, леді.
Дитя роззявило рота.
Він розмовляє!
Знає кілька слів. Я ж казав, що вони мудрі, ці птахи.
Мудрий птах, мудрий муж, мудрий-мудрий блазень, зронив Картатий, дзоркаючи бубонцями. Мудрий-мудрий блазень, повторив він і заспівав. Підуть тіні у танок, у танок, у танок! перестрибував він з ноги на ногу. І не зникнуть все одно, все одно, все одно!
З кожним словом він сіпав головою, і дзвіночки на рогах бриньчали.
Білий крук крякнув і, ляпаючи крилами, злетів і всівся на залізне бильце сходів, що вели в гайворонник. Ширін, здавалося, змаліла.