Компор знизив голос і сказав напівпошепки:
Слухай, я не проти, щоб ти тут біля мене теревенив, бо для мене це лише балачки, не більше, але якщо ти кричатимеш це в натовпах, почують інші, а, правду кажучи, я не хотів би стояти поруч з тобою, коли вдарить блискавка. Не впевнений, як точно вона цілить.
Усмішки Тревіза це не потьмарило. Він відповів:
Хіба є в тому шкода казати, що місто врятовано? І що нам це вдалося без війни?
Не було з ким воювати, відповів Компор. Він мав жовте, як масло, волосся, блакитні, як небеса, очі й постійно опирався імпульсу змінити ці немодні відтінки.
Ти коли-небудь чув про громадянську війну, Компоре? сказав Тревіз. Він був високий, із чорним, трохи хвилястим волоссям, і коли ходив, то мав звичку чіплятися великими пальцями за свій пояс із мякого волокна.
Про громадянську війну за розташування столиці?
Цього питання виявилося достатньо, щоб спровокувати кризу Селдона. Воно знищило політичну карєру Ганніса. Воно привело нас із тобою на попередні вибори до Ради, а тоді зависло Тревіз повільно покрутив рукою туди-сюди, наче зображаючи рівновагу.
Він зупинився на сходах, не звертаючи уваги на інших членів уряду та журналістів, а також на інших представників світського товариства, які вициганили собі запрошення, щоб на власні очі побачити повернення Селдона (або принаймні повернення його зображення).
Усі вони прогулювалися сходами, теревенячи, сміючись, смакуючи відчуттям правильності й насолоджуючись схваленням Селдона.
Тревіз стояв нерухомо, даючи юрбі обтікати його. Компор пройшов дві сходинки й зупинився між ними наче натягнулася незрима мотузка. Він запитав:
Ти не йдеш?
Нема куди поспішати. Вони не почнуть засідання Ради, аж доки мер Бранно не виголосить звіт у своєму звичному нудотному стилі, кожне слово по складах. Немає сенсу поспішати, щоб витерпіти ще одну громіздку промову. Поглянь на це місто!
Я бачу його. І вчора я його теж бачив.
Так, але чи бачив ти його пятсот років тому, коли воно було засноване?
Чотириста девяносто вісім, машинально виправив його Компор. А через два роки відзначатимуть півтисячоліття і мер Бранно ще буде на своїй посаді, якщо чого-небудь не станеться. Утім, сподіваймося, імовірність цього незначна.
Сподіваймося, з іронією сказав Тревіз. Але яким місто було тоді, пятсот років тому, коли його заснували? Одне місто! Одне маленьке місто, де мешкала група людей, що готували енциклопедію, яку так ніколи й не завершили!
Звичайно ж, її завершили.
Ти про ту «Галактичну енциклопедію», що ми її маємо зараз? Це не те, над чим вони працювали. Те, що ми маємо, збережено на компютері, його переглядають щодня. Ти колись бачив незавершений оригінал?
Той, що в Музеї Гардіна?
Так, у Музеї витоків імені Сальвора Гардіна. Називай уже його повністю, будь ласка, якщо ти так турбуєшся про точність дат. Ти бачив його?
Ні. А що, мав би?
Ні, він того не вартий. Та все одно вони були тут, група енциклопедистів, які сформували ядро містечка одного маленького містечка у світі, де, по суті, не було металів і який кружляв навколо сонця, ізольованого від решти Галактики, на краю, на самісінькому її краю. А тепер, пятсот років по тому, ми такий собі приміський світ. Уся наша планета це один великий парк, і тут є всі метали, яких ми тільки забажаємо. Тепер ми в центрі всього?
Не зовсім, сказав Компор. Ми й далі кружляємо навколо сонця, ізольованого від решти Галактики. І досі на самісінькому її краєчку.
Не зовсім, сказав Компор. Ми й далі кружляємо навколо сонця, ізольованого від решти Галактики. І досі на самісінькому її краєчку.
Ет, ти навіть не замислився. Саме в тому й полягала вся суть цієї маленької кризи Селдона. Ми щось більше, ніж один світ під назвою Термінус. Ми Фундація, яка простягає свої мацаки по всій Галактиці й править цією Галактикою із самого її краєчка. Ми можемо це робити, тому що ми не ізольовані, за винятком розташування, але його не враховуємо.
Правильно. Я згоден. Компора явно не цікавила ця розмова, і він зробив іще один крок униз. Незрима мотузка між ними натягнулася ще більше.
Тревіз простягнув руку, ніби хотів засмикнути свого супутника назад.
Невже ти не розумієш, що це означає, Компоре? Відбулися величезні зміни, але ми їх не сприймаємо. У душі ми прагнемо маленької Фундації, маленького однопланетного правління, як за старих часів часів залізних героїв та шляхетних святих, що зникли назавжди.
Та годі тобі!
Так, я до цього й веду. От глянь на Селдон-гол. Почнімо з того, що під час перших криз, за часів Сальвора Гардіна, там було Часове сховище, маленька аудиторія, у якій зявлялося голографічне зображення Селдона. І все. Тепер це велетенський мавзолей, але де пандус із силовим полем? Напрямна куліса? Гравітаційний підйомник? Немає, лише ці сходи, якими ми рухаємося вниз та вгору так само, як колись доводилося робити Гардінові. У дивні та непередбачувані часи ми перелякано чіпляємося за минуле.
Він із запалом махнув рукою в протилежний бік.
Чи можна тут помітити якийсь структурний компонент, зроблений з металу? Жодного. Як можна, якщо за часів Сальвора Гардіна годі було й говорити про місцеві метали, а ззовні їх майже не завозили. Коли ми зводили цю громаду, то навіть використали старий пластик, рожевий від віку, тож гості з інших світів тепер можуть зупинятися й вигукувати: «О Галактико! Який чудовий старий пластик!» Кажу тобі, Компоре, це шахрайство.