Ні. Я не маю підстав вважати, що таке підтасовування є взагалі можливим або корисним.
Розумію. Ви були свідком нещодавньої появи зображення Селдона. Чи вам здалося, що його аналіз підготовлений пятсот років тому недостатньо відповідав умовам сьогодення?
Навпаки, відповів, раптом зрадівши, Тревіз. Він дуже точно їм відповідав.
Коделлу, здавалося, було байдуже до емоцій співрозмовника.
А втім, депутате, після появи Селдона ви й далі наполягаєте, що його Плану не існує.
Звичайно. Я наполягаю, що його не існує саме тому, що цей аналіз аж так ідеально пасував
Коделл вимкнув записувальний пристрій.
Депутате, сказав він, хитаючи головою, ви знову спонукаєте мене стерти запис. Я запитую, чи й досі ви дотримуєтеся своїх дивних переконань, а ви починаєте називати мені причини. Дозвольте мені повторити моє запитання.
Він сказав:
І все ж, депутате, після появи Селдона ви й далі наполягаєте, що його Плану не існує.
Звідки ви це знаєте? Після появи ніхто не мав можливості поговорити з моїм другом-інформатором Компором.
Скажімо так, ми здогадалися, депутате. Скажімо, ви вже відповіли: «Звичайно, я наполягаю». Якщо ви скажете це ще раз без додаткової інформації за власною ініціативою, ми зможемо порозумітися.
Звичайно, я наполягаю, з іронією сказав Тревіз.
Добре, відповів Коделл, я виберу, яке із цих «Звичайно, я наполягаю» звучить природніше. Дякую вам, депутате, і записувальний пристрій знову було вимкнуто.
Тревіз запитав:
Це все?
Для того, що мені потрібно, так.
Цілком очевидно, що вам потрібно: набір запитань та відповідей, які ви можете представити Термінусу й усій Федерації Фундації, якою він править, щоб показати, що я повністю приймаю легенду плану Селдона. Через це будь-яке її заперечення, яке я зроблю пізніше, здаватиметься абсурдним або просто божевільним.
Або навіть зрадницьким в очах захопленої більшості, яка вважає План основою безпеки Фундації. Можливо, цього й не доведеться оприлюднювати, депутате Тревіз, якщо ми зможемо досягти порозуміння, але як буде необхідно, ми проконтролюємо, щоб Фундація почула.
Невже ви такий дурень, сер, буркнув Тревіз, насупившись, що вам абсолютно нецікаво те, що я насправді маю сказати?
Суто по-людськи дуже цікаво. І якщо настане слушний час, я слухатиму вас із зацікавленням та певною часткою скептицизму. Та як директор Служби безпеки я зараз маю саме те, що хочу
Сподіваюся, ви розумієте, що це не віщує нічого доброго ані вам, ані меру.
Як не дивно, я зовсім так не думаю. А тепер вам час іти. Під конвоєм, звичайно.
То куди ж мене заберуть?
Коделл лише всміхнувся.
Бувайте, депутате. Ви були не надто схильні до співпраці, але було б нереально очікувати, що ви співпрацюватимете.
Він простягнув йому руку.
Тревіз підвівся, не звертаючи на неї уваги. Розгладив складки на поясі й сказав:
Ви лише відтягуєте неминуче. Мають бути й інші, які думають так, як я, або прийдуть до таких висновків пізніше. Якщо ви увязните мене або вбєте, то це лише викличе здивування і зрештою прискорить такі думки. Урешті-решт ми з істиною переможемо.
Коделл забрав руку й повільно похитав головою.
Тревізе, сказав він. Ви таки дурень.
Ще не настала північ, коли двоє охоронців зайшли забрати Тревіза з приміщення, що було, як він мусив визнати, вельми розкішною кімнатою в головному офісі Служби безпеки. Розкішною, але замкненою. Вязничною камерою по суті.
Протягом чотирьох з гаком годин Тревіз люто шпетив себе, здебільшого невтомно міряючи кроками підлогу цієї кімнати.
Навіщо він довірився Компорові?
А чому ні? Його згода здавалася такою очевидною. Ні, не так. Він здавався таким готовим схилитися до згоди. Ні, знову не те. Він здавався таким дурним, так легко підкорявся чужій волі, йому так явно бракувало розуму та власної думки, що Тревіз скористався можливістю використати його як зручного тестового слухача. Компор допоміг Тревізові вдосконалити та вигострити свої міркування. Він був корисним, і Тревіз довіряв йому лише із цієї причини йому було зручно це робити. Але тепер не було сенсу думати, чи мусив він був придивитися до Компора уважніше. Він мав дотримуватися простого й загального правила: «Нікому не довіряй».
А чому ні? Його згода здавалася такою очевидною. Ні, не так. Він здавався таким готовим схилитися до згоди. Ні, знову не те. Він здавався таким дурним, так легко підкорявся чужій волі, йому так явно бракувало розуму та власної думки, що Тревіз скористався можливістю використати його як зручного тестового слухача. Компор допоміг Тревізові вдосконалити та вигострити свої міркування. Він був корисним, і Тревіз довіряв йому лише із цієї причини йому було зручно це робити. Але тепер не було сенсу думати, чи мусив він був придивитися до Компора уважніше. Він мав дотримуватися простого й загального правила: «Нікому не довіряй».
Але як можна прожити життя, нікому не довіряючи?
Однозначно це доведеться робити.
І хто міг подумати, що Бранно вистачить відваги висмикнути депутата з Ради й що жоден з колег не поворухнеться на його захист? Хоча вони й не погоджувалися з Тревізом у глибині душі; хоча вони готові були б закласти всю свою кров до краплини на те, що Бранно права; вони все одно мали б принципово перешкодити цьому порушенню своїх прерогатив. Бранно Бронзова, як її іноді називали, справді поводилася з металевою жорсткістю