Салимове Лігво - Стивен Кинг страница 4.

У довколишніх містах уже поширюються ті чутки, що дають початок легендам. Люди вважають, що в Салимовому Лігві живуть привиди. Інколи повідомляють про різнокольорові вогні, що линуть над лінією електропередачі Енергокомпанії Центрального Мейну, яка перетинає навпіл місто, і, якщо ви там скажете, що мешканців забрали геть якісь НЛО, ніхто не засміється. Ходила поголоска про якийсь «темний ковен» молодих людей, що практикували чорну месу, і, можливо, це стягнуло гнів Самого Бога на тезку найсвятішого міста Святої Землі. Інші, менш схильні до надприродного, згадують про тих юнаків, які близько трьох років тому «зникли» в Техасі, в околицях Гюстона, чиї тіла були знайдені в страхітливих масових похованнях[11].

Особистий візит до Салимового Лігва робить такі балачки менш дикими. Там не залишилося жодного діючого бізнесу. Останнім, що зник, був заклад «Дрібнички і фармація» Спенсера, який замкнув свої двері у січні. Фермерська крамничка Кроссена, реманентна крамниця, меблевий магазин Барлоу і Стрейкера, кафе «Екселент» і навіть міська управа  всі забиті дошками. Порожня стоїть початкова школа, а також побудована у Лігві в 1967 році для дітей трьох міст консолідована старша школа. Шкільні меблі й підручники було перевезено до тимчасового приміщення в Камберленді в очікуванні референдуму в інших містах цього шкільного округу, але схоже на те, що жодні діти з Салимового Лігва не стануть учнями з початком нового навчального року. Там немає дітей; тільки покинуті крамниці й майстерні, безлюдні обійстя, занедбані галявини, порожні вулиці та путівці.

До інших людей, місцеперебування яких бажала б встановити поліція штату чи бодай отримати від них звістку, належать пастор методистської церкви Єрусалимового Лігва Джон Ґроґґінс; парох церкви Святого Андрія отець Доналд Каллаген; місцева вдова Мейбел Вертс, яскрава особистість у церковному й громадському житті Салимового Лігва; місцеве подружжя Лестер і Герріет Дарем, які обоє працювали на сукновальні в Ґейтсі[12], хазяйка місцевого пансіону Єва Міллер

За два місяці після появи цієї статті в газеті хлопчика було воцерковлено. Він уперше сповідався  і щиро розповів усе.

Сільський парох був старою людиною з сивим волоссям і помережаним зморшками обличчям. З цього обпале­ного сонцем обличчя пильно вдивлялися на диво живі й прискіпливі очі. То були сині очі, дуже ірландські. Коли високий чоловік прибув до нього додому, священник сидів на ґанку і пив чай. Поряд з ним стояв якийсь чоловік у міському костюмі. З волоссям, причесаним на прямий проділ і напомадженим таким маніром, що нагадав високому чоловіку фотопортрети 1890-х років. Він сухо промовив:

Я Хесус де ла рей Муньос. Отець Ґракон попрохав мене перекладати, оскільки він не володіє англійською. Отець Ґракон зробив моїй родині велику послугу, яку саме, я не маю права сповіщати. Таким же чином мої губи на замку щодо справи, яку він наразі бажає обговорити. Вам це прийнятне?

Так.

Він потис руку Муньосу, а потім Ґракону. Ґракон відповів іспанською і всміхнувся.

У його щелепі залишалося тільки пять зубів, але усмішка була сонячною і радісною.

Він питається: чи бажаєте ви чашку чаю? Це зелений чай. Вельми освіжає.

Це було б чудово.

Коли обмін любязностями між ними завершився, священник мовив:

Цей хлопчик не ваш син.

Ні.

Химерною була його сповідь. Фактично більш химерної сповіді я не чув за всі роки мого священства.

Це мене не дивує.

Він ридав,  сказав отець Ґракон, сьорбаючи свій чай.  То були глибокі й жахливі ридання. Вони надходили з підвалин його душі. Чи мушу я поставити запитання, яке ця сповідь збудила в моєму серці?

Ні,  сказав високий чоловік спокійно.  Не мусите. Він розповідав правду.

Ґракон закивав ще до того, як йому це переклав Муньос, і обличчя його спохмурніло. Він нахилився вперед зі зчеп­леними між колін руками і довго щось говорив. Муньос уважно слухав з помірковано безвиразним обличчям. Коли священник закінчив, Муньос переказав:

Він каже, що в цьому світі трапляються дивні речі. Сорок років тому один селянин з Ель Ґраніонеса приніс йому ящірку, яка кричала так, наче то була жінка. Він бачив одного чоловіка зі стигматами, слідами тортур нашого Господа, руки і ноги того чоловіка кровоточили у Стражденну Пятницю. Він каже, що це жахливі речі, темні речі. Це серйозно для вас і для хлопчика. Особливо для хлопчика. Це зїдає його живцем. Він каже

Ґракон знову заговорив, коротко.

Він питає, чи розумієте ви, що ви вчинили в тому Новому Єрусалимі?

Єрусалимовому Лігві,  уточнив високий чоловік.  Так. Я розумію.

Ґракон знову заговорив.

Він питає, що ви думаєте з цим робити.

Високий чоловік похитав головою. Дуже повільно.

Я не знаю.

Ґракон заговорив знову.

Він каже, що буде молитися за вас.

За тиждень він прокинувся в поту від кошмару і покликав хлопчика на імя.

Я повертаюся назад,  сказав він.

Хлопчик зблід під своєю засмагою.

Ти зможеш поїхати зі мною?  запитав чоловік.

Ти любиш мене?

Так. Господи, так.

Хлопчик почав ридати, і високий чоловік його обійняв.

Сон до нього так і не йшов. Лиця чаїлися серед тіней, вих­рячись перед ним, мов лиця, притьмарені снігом, а коли вітер навислою гілкою вдарив об дах, він здригнувся.