1000 фактів про Україну
упорядники В.М. Скляренко, В.В. Сядро
1. Історія та політика
Люди населяли значну частину нинішньої території України ще в епоху середнього палеоліту близько 100-35 тисяч років тому. І досі археологи знаходять по всій країні стійбища та поселення, де збереглися різноманітні камяні знаряддя та кістки давніх тварин. Серед них більше ніж 50 стоянок неандертальців, які жили переважно в Криму, в печерах Кіїк-Коба та Старосілля, а також поблизу сучасного Білогорська. Знайдено такі стоянки і на території Донбасу, під Одесою, на Волині та в Закарпатті.
Найцікавішою археологічною памяткою про життя стародавніх мешканців України є Камяна Могила, яка знаходиться неподалік від села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Вона являє собою піщаний пагорб, вкритий великими камяними брилами, в яких є безліч гротів, печер та тріщин.
Заповідник «Камяна Могила»
На каменях та стінах печер Камяної Могили зосереджено більше трьох тисяч наскельних малюнків та символів від камяного віку до епохи бронзи та більш пізніх часів. Деінде їх вкрито червоними та чорними мінеральними барвниками. Є тут і Печера Кози, гроти Бика (або Мамонта) та Дракона, двометрова фігура людини-риби. І скрізь зображення Дерева життя, символу родючості та вічності.
Перші відомості про Камяну Могилу датуються 1889 роком, коли археолог М. Веселовський вперше знайшов в одному з її гротів таємничі знаки, однак ані він, ані інші вчені довгий час не могли їх зрозуміти.
Тільки коли через 100 років за їх розшифровку взявся сходознавець А. Г. Кифішин, було висловлено припущення, що ці піктограми є протошумерськими, а сама Камяна Могила протягом тисячоліть грала роль сакрального центру. На одній з брил учений прочитав напис «Шу-Нун», накреслений великими, до метра висотою, знаками. В перекладі з шумерської це означає «Рука Цариці» або «Закон Володарки» і може бути розтлумачено як назва святилища.
А.Г. Кифішин також розшифрував календар Камяної Могили, якому більше 14 тисяч років. За його словами, «Камяна Могила це грандіозний стародавній архів, який дозволить висвітлити історію цивілізації Шумеру».
На території України було відкрито одну з найдавніших землеробських культур, яка існувала ще в IVIII тисячолітті до н. е. За місцем археологічних розкопок, які проводилися біля села Трипілля на Київщині, її було названо трипільською, або «Кукутень-Трипілля».
Знахідки, виявлені біля села Трипілля, свідчать про те, що трипільці користувалися знаряддями з каменю, але вже вміли обробляти мідь, знали та вирощували більше десяти злакових культур, використовуючи для цього деревяний плуг; будували двоповерхові помешкання, користувалися календарем та володіли гончарним мистецтвом. Завдяки глиняним печам та розфарбованій кераміці трипільська культура відома в усьому світі. Її орнаменти, що дійшли до нас через тисячоліття, значною мірою збереглися і вважаються сьогодні традиційно українськими.
Трипільці лишили нам дуже багато загадок. Дослідники і досі не можуть пояснити, чому кожні 5060 років вони спалювали свої помешкання та переходили на інше місце. Можливо, це був ритуал, що відповідав їх космогонічному уявленню про життєвий цикл, а можливо, просто з часом землі виснажувалися і час було шукати нові, більш родючі? Так чи інакше, та тепер залишки трипільських городищ знаходять по всій Україні. Деякі вчені висловлюють припущення, що саме трипільській культурі ми зобовязані появою землеробства.
Трипільська кераміка
При вїзді у славетне село Трипілля Київської області височіє Дівич-гора, на якій було розкопано жертовник богині-діви зарубинецької культури (ІІІ ст. до н. е. ІІ ст. н. е.) та рештки давньоруського городища Трипілля, згадуваного в літописі за 1093 рік. Цілком можливо, що його було побудовано приблизно у 1032 році, коли Ярослав Мудрий, що укріплював кордони, ставив міста по річці Стугні.
Влітку 2008 року на острові Хортиця археологами знайдено культову споруду бронзової доби, якій, за оцінками спеціалістів, більше пяти тисяч років.
Приблизно у 1000 році до н. е. в українських степах зявилися кочівники кіммерійці, які стали першим народом на цій території, чию назву було зафіксовано у писемних джерелах. Вони заселили усе степове Причорноморя від Дону до Дністра і лишалися там приблизно до VII ст. до н. е.
Греки називали кіммерійців «споживачами коровячого молока». Шодо походження кіммерійців існують різні точки зору: одні вчені вважають, що вони прийшли з районів Нижнього Поволжя, інші стверджують, що цей народ є корінним населенням українських земель.
На початку VII століття до н. е. на зміну кіммерійцям прийшли скіфи. Про їх походження існує чимало легенд. Одна з них говорить, що вони походять від самого Зевса, і першим скіфським царем був його онук Колоксай. Інші легенди розповідають, що їх першим царем був Скіф, що народився від наймогутнішого з грецьких героїв Геракла та напівжінки-напівзмії Єхидни.
За Геродотом, скіфські племена відрізнялися одне від одного за родом занять: між Південним Бугом та Дністром жили скіфи-землероби, на лівому березі Дніпра і далі на схід оселилися кочівники-скотарі, а на південь та схід від них влаштувалися так звані царські скіфи, яким підкорювалися усі інші.