22. З такими словами підходжу до будинку, до якого було вже рукою подати, і починаю барабанити в міцно зачинені двері. Довелось довгенько почекати, поки нарешті вийшла якась дівчина: - Гей ти, окаянний,- гримнула на мене,-чого так грюкаєш у двері? Лід яку заставу хочеш позичити гроші? Хіба .не знаєш, що ми в заставу приймаємо лише золото і срібло? - Ти могла б і ввічливіше поводитись,- я на те відповідаю,- не за позикою прийшов я, скажи краще, чи застав я вдома твого господаря? - Звичайно,- відповідає,- а навіщо він тобі потрібен? - Маю для нього листа від Демеї з Корінфа.- Зараз доповім йому,- каже, а ти почекай тут на мене.- 3 цими словами грюкнула дверима й пішла геть. Повернувшись перегодя, сказала: - Господар просить.
Входжу і бачу, що господар лежить на невеличкому тапчані ї збирається обідати. Біля його ніг сидить якась жінка, стіл був накритий, але ще страв не подано.- Ось,- каже,- чим можу тебе угостити.- Чудово,- відповідаю я і вручаю йому листа Демеї.
Входжу і бачу, що господар лежить на невеличкому тапчані ї збирається обідати. Біля його ніг сидить якась жінка, стіл був накритий, але ще страв не подано.- Ось,- каже,- чим можу тебе угостити.- Чудово,- відповідаю я і вручаю йому листа Демеї.
Ознайомившись нашвидку з його змістом, Мілон звертається до мене: - Як це гарно з боку мого друга Демеї, що він мені такого визначного гостя прислав!
23. Відтак каже жінці уступити місце, а мені велить сісти замість неї. Коли я з ввічливості завагався, він, схопивши за полу, потягнув на вільне місце: - Сідай,- каже,- сюди, бо зі страху перед злодіями не маємо більше стільців, і не можемо придбати в достатній кількості хатнього начиння.- Я сів на вказаному місці.
Тоді він почав так: - Твоя витончена поведінка і майже дівоча соромливість наводять мене на здогад, що ти людина знатного походження, і я, певне, не помилився. До речі, те ж саме повідомляє у своєму листі мій друг Демея. Не знехтуй, прошу тебе, моїм скромним житлом. Сусідня кімната - до твоїх послуг. Почувайся в нас як у себе вдома! Твоя присутність підніме повагу до нашого дому, та й ти зможеш прославити своє ім'я. Адже, задовольнившись скромною домівкою, ти суперничатимеш щодо чеснот із тезкою твого батька - знаменитим героєм Тезеєм, що, як відомо, не погордував вбогою гостинністю старенької Гекали (29).- Тут він кличе служницю й дає їй таке розпорядження; [31]
- Фотідо, візьми речі нашого гостя й занеси їх обережно в оту кімнату! Цотім принеси швиденько з комори олії для натирання, рушник і взагалі все, що потрібно, і заведи гостя в найближчу лазню. Він-бо стомився від довгої й тяжкої дороги.
24. Коли я почув таке, врахувавши скупість Мілона, і, щоб прихилити його більше до себе, кажу: - У мене все це є, бо звик мати при собі. І дорогу до лазні легко зможу розпитати. Але найбільшу маю турботу, щоб мій коник, який благополучно доставив мене сюди, був забезпечений кормом. Тим-то, Фотідо, візьми оці грошенята й купи йому сіна та ячменю.- Після того, як мої речі були складені у відведеній мені кімнаті, я пішов у лазню. По дорозі звернув на базар, щоб купити щось із їжі. Там побачив виставлену на продаж чудову рибу. Розпитую про ціну. Продавець заправив сто срібняків. Торгуюсь і нарешті купую рибу за двадцять денаріїв(30). Виходячи з ринку, натикаюсь на Піфія, свого шкільного товариша з Афін. Спочатку він досить довго приглядається до мене, а впізнавши, кидається на шию, міцно обіймає, цілує сердечно: - Мій Луцію,- вигукує,- давненько ми не бачилися! Либонь, з того часу, як попрощалися з Клітієм, нашим учителем. Що тебе сюди принесло? - Завтра дізнаєшся,- відказую,- але що це? Поздоровляю тебе з високою посадою. Бачу при тобі почет з пучками різок і сам ти в одязі, який носять урядовці.- Продовольством займаюся,- пояснює він,- я на посаді едила(31). Якщо бажаєш купити щось, можу стати в пригоді.- Відмовляюсь я від його послуг, тому що вже вдосталь запасся рибою. Але Піфій, помітивши в моїх руках кошик, починає перебирати рибу, щоб краще її розгледіти, і питає: - То за скільки ти купив це паскудство? - Ой, ледве мені вдалося видерти за двадцять денаріїв.
25. Почувши таке, він миттю хапає мене за праву руку і тягне назад на ринок.- То в якого негідника ти купив цей непотріб? - Я показую йому на старигана, який сидів у кутку. На нього він прожогом накидається й починає грізним голосом, як і годиться едилові, гримати: - Ех ти, сякий-такий! То ти дереш шкуру з наших друзів і взагалі зі всіх приїжджих? Продаєш утридорога нікудишню рибу? Такі, як ти, заповзялись дорожнечею продуктів перетворити оце місто, квітку Фессалії, у кам'яну пустелю! Стривай-но! Безкарно це тобі не пройде! Я так усиплю, що затямиш, як обдурювати покупців! - І, висипавши [32] з мого кошика рибу, каже своєму помічникові розтоптати її. Задоволений такою суворістю свого розпорядження, мій Піфій прощається зі мною: - Як гадаєш, Луцію, для старого, мабуть, така, ганьба достатня покара? - Спантеличений цією подією і прямо-таки приголомшений, я поспішаю в лазню, втративши завдяки рішучим діям товариша-мудрагеля і гроші, і вечерю. Викупавшись, вертаю назад у господу Мілона і в свою кімнату.