Онучці моєї сестри, аби заплутати її в просьбах, говорили: «Се буде завтра». Завтра купимо тобі цукрового когутика, завтра підемо на базар до Мукачева, завтра буде празник Щодня раненько вона пробуджалася і радісно викрикувала: «Настало завтра!» І чекала обіцяної маленької радости. Слово «завтра» мало для неї чарівне звучання. Доки не зявився я. Не просто і не скоро мені вдалося притлумити гіркоту ошуканого дитячого чекання. І притулити чари до слова «нині». Найліпший день нині. Се празник, який завсігди з тобою. І не варт його відкладати на завтра
Мені довелося (діти слухають очима) витягти зі скрині мереживо її бабки і пояснити, що се її життя, її дні. Нині, завтра і завжди. Дні, зіткані мудро і красиво.
Я горянин. І характерність моя горянська. Характерність простору і висоти: все, що виджу і скільки виджу, моє. Се помогло мені вижити в чужому світі лісів, долин, степів і морів. Нашого на сій землі тілько, кілько ми забагнемо. Кілько можемо понести і принести до нашого останнього земного наділу під тином вічности.
«Розум не головне», казав мені один розумний чоловік. Із часом я серцем збагнув його примовку. По правді, розум може бути холодний і хибний, а от серце треба мати розумне.
Вір у те, що говориш, і тобі теж віритимуть.
Вітай, плекай свої маленькі перемоги. Помітиш, що їх буде більше, якщо будеш за них дякувати, примовляючи: «Я дістаю більше, ніж очікую».
Дуже важливо для власної цілісности дозволяти й иншим зокола бути собою.
Любити з сього все починається. І цим звершується. Любити себе, любити людей, любити життя, любити Бога.
Кожен день відкриє щось нове, радісне й цікаве, якщо будеш його стрічати й проводжати з думкою: «Сьогодні чудесний день, а завтра буде ще ліпший».
Почувайся повсюдно і завжди в безпеці. Любов до себе і до Бога оберігає тебе.
Їж рибу і пливтимеш довго. І запливеш далеко.
Не поривайся врятувати весь світ. Передусім рятуй одну голову свою.
Ти господар своїх слів доти, поки їх не виповів. А коли виповів то вже вони твої господарі. Міркуй добре!
Шаную тих, котрі завжди і на все мають свою відповідь. Коротку і однозначну. Може, вона не завжди вірна, не така глибока й мудра, зате своя. То люди ясного взору. Не затуманеного помисливістю душі, болісними сумнівами і чужими віяннями. Таким людям простіше і легше живеться. І тим, хто біля них, також.
Хоча іноді погляди й міняються, то є звична річ. Звісно, людина не зяблик, що лише одну пісню знає.
Чомусь люди люблять поразницьку приповідку: «Добре там, де нас немає». Вір у те, що добре там, де ти є, і так воно й буде.
А ще люди гадають, що «судити» від слова «судьба». Мовляв, хтось чи щось судить нас чи, вірніше, судить нам. І коли щось не виходить, ми кажемо: «Не судилося». Такий у нас забобонний розсудок.
Чомусь люди люблять поразницьку приповідку: «Добре там, де нас немає». Вір у те, що добре там, де ти є, і так воно й буде.
А ще люди гадають, що «судити» від слова «судьба». Мовляв, хтось чи щось судить нас чи, вірніше, судить нам. І коли щось не виходить, ми кажемо: «Не судилося». Такий у нас забобонний розсудок.
Чиніть, як зранені звірі: зализуйте рани. Великі й малі. Не залишайте їх кровоточити й гнити. Зализуйте рани душі, обходячи й вириваючи з серця жала кривди, як тернини.
Тернини зловорожого світу.
Нива душі і Дім душі
Щастя приходить і відходить, як сонячна година. А радість її добувати треба. Вона як насінина, яку належить зрощувати, поливати, полоти, леліяти. Се безнастанна робота на Ниві душі.
Головна наша земна праця.
Любов має чотири барви, чотири сходини, чотири зрілости. Спершу увага, потім вибір, відтак досягнення,і нарешті, служіння. Тими ступенями зросту ми піднімаємося від захоплення, через любування, сласність, кохання, до Любови.
До головного свого Дому душі.
Виходь із самотности на люди. Будь із людьми і серед людей. Але залишай серце в чистоті й недоторканности небесної самоти.
Бо й Батько наш там самотній, і тим благий та досконалий.
Німецький офіцер у колимському таборі повідав мені про свого вчителя здається, його звали Бюхер. Той чоловік досліджував «роботу і ритм» і дійшов такого висліду: що більше праця сповнена гармонійної ритмічности, тим більше результативна і продуктивна. Така робота, якого б роду вона не була, досягає схожости з музикою. Иншим словом творча праця, що, крім усього, приносить задоволення й радість працівникові та користувачу. Я це й сам відчував на собі, а тут ще й дістав потвердження вчених людей. Добра і гарна робота не лише добре годує нас, але й живить душу.
Згадаймо, що й Бог наш був теслею.
Кожна людина тобі «своя». І кожна для тебе є на своєму місці, якщоти на своєму. З сього починається прийняття людності і світу.
Себто людяність.
Все, що ми робимо корисного, є збереженням сущого. Подяка за те, що дісталося нам від наших попередників. Вищий вияв збереження творення. Коли береш «для себе», а вертаєш «від себе». Одна рука бере друга віддає.
Без того немає повноти радости тривку.
«Отже, Бог се остання надія?» запитав мене, пригадується, один каторжанин після довгої нічної бесіди «по душам».
«Не остання, а єдина», одказав я.