Письменницька слава Апулея ґрунтується на одному творі романі «Метаморфози», більш відомому під назвою «Золотий осел», написаному, як гадають, десь близько 170 р. Епітетом «золотий» у значенні «чудовий», «прекрасний» в античні часи прийнято було характеризувати твори, які своєю художньою цінністю здобули великий успіх у читачів. Пістрявий за змістом роман розповідав про пригоди молодого грека, корінф'янина Луція, який, перебуваючи у Фессалії, країні чаклунок, ненавмисне чарами перетворений в осла, зазнав різних пригод і випробувань долі, не раз заглядав смерті в очі. Мандруючи по різних місцевостях, він бачив життя різних людей, чув цікаві розмови, анекдоти й історії. Луцію було відомо, що він поверне собі людську подобу, як тільки скуштує свіжих пелюсток троянди, але внаслідок різних перешкод звільнення від чар затягувалось. Тільки через рік знову стати людиною допомогло Луцію заступництво богині Ізіди. З вдячності їй він стає ревним служителем культу цієї богині й посвячується в її містерії.
Роман складається з одинадцяти книг і написаний в егонаративній формі, тобто від першої особи (розповідав сам Луцій). Застосування першої особи, де автор не обов'язково тотожний з оповідачем, характерне для грецько-римського роману. Ця манера знайшла вираз у кількох грецьких романах, наприклад, у «Повісті про Левкіппу і Клітофонта» Ахілла Татія і в «Сатириконові» римського письменника Петронія.
Основна фабула «Метаморфоз» Апулея (перетворення людини на осла й пов'язані з цим перипетії до повернення в людську подобу) схожа сюжетом до новели «Лукій, або Осел», авторство якої приписують Лукіану з Самосати, але обидва твори, очевидно, являють собою незалежні літературні переробки старішого від них грецького роману Лукія з Патр (місцевість біля Корінфа). Отже, як гадають учені, схожість сюжету «Метаморфоз» Апулея з новелою Лукіана зумовлена спільністю джерела роману Лукія з Патр, твору, який, на превеликий жаль, не зберігся. Але роман Апулея й «Лукій, або Осел» псевдо-Лукіана істотно відрізняються один від одного. Зокрема це стосується закінчення творів: у новелі, приписуваній Лукіану, перетворений в осла Лукій знову набуває людського вигляду завдяки трояндам, які він з'їдає, без будь-якого втручання богів, у той час, як Луцій в Апулея звільняється від чар заступництвом Ізіди і з вдячності посвячується в її містерії. Така релігійно-містична кінцівка, безсумнівно, була нововведенням римського романіста палкого прихильника, культу цієї богині. Є ще інша відмінність між цими двома варіантами обробки того ж самого сюжету. Якщо «Лукій, або Осел» являє собою скорочений, конспективний переказ роману Лукія Патрського, то Апулеєві «Метаморфози» є поширеною, вільною переробкою цього твору з внесенням в основну фабулу багатьох вставок у вигляді новел, епізодів, жанрових сценок. Щодо новел, то більшість із них могла бути почерпнута з «Мілетських оповідань» Арістіда з Мілета в Малій Азії збірника кінця II початку І ст. до н. е., який не дійшов до нас, але часто згадувався античними письменниками і був перекладений латинською мовою у І ст. до н. е. Корнеліем Сізенною.
В канву «Метаморфоз» вставлено кільканадцять новел та цілу низку епізодів, що, не маючи безпосереднього зв'язку з основною дією, мають на меті посилити зацікавлення читача, розважити його, тримати в напруженні, в очікуванні, що ж буде далі: залишиться герой роману в ослячій шкурі чи стане знову людиною. Адже основне своє завдання Апулей вбачав, як сам визнав в перших рядках свого твору, в тому, щоб дати розважальне чтиво на зразок збірника Арістіда Мілетського.
До новел, вплетених в основну канву «Метаморфоз», належать небилиці про нечисту силу й чаклунство, розповідь Арістомена про Сократа, якого чаклунка Мероя опутала чарами і кінець кінцем погубила (кн. І, розд. 520), і розповідь Телефрона, як він пильнував небіжчика і з вини чарівниць відьом утратив вуха і ніс (кн. II, розд. 2130), «розбійницькі» історії (кн. IV, розд. 627; кн. VII, розд. 58); романтична історія Харіти і Тлеполема (кн. IV, розд. 2327; кн. VIII, розд. 114); низка фривольних комічно-побутових оповідань про зрадливих жінок: коханець у бочці (кн IX, розд. 57); коханець і забуті сандалії (кн. IX, розд. 1731); коханець у кадовбі (кн. IX, розд. 2223, 2628); коханець, що видав себе чханням (кн. IX, розд. 2425); розповіді про страхітливі злочини і вбивства: злочинна любов мачухи до пасинка (кн. X, розд. 212), жахливі злодіяння отруйниці (кн. X, розд. 2328). З-поміж вставних новел виділяється своєю поетичністю й художністю образів уміщена в центрі роману казка про Амура і Псіхею, яка за своїм обсягом дорівнює майже двом книгам (кн. IV, розд. 28 кн. VI, розд. 24). Крім того, в основний сюжет вставлено ряд епізодів, таких, як: зустріч Луція із шкільним товаришем на ринку (кн. І, розд. 2426); викриття обману ворожбита Діофана (кн. II, розд. 1215), розповідь про вірну й вольову дружину знатного, римлянина Плотину (кн, VII, розд. 67), загибель злобливого хлопця, що знущався з осла (кн. VII, розд. 2428), історія з драконом-перевертнем (кн. VIII, розд. 1821), жорстоке покарання раба за зраду дружини (кн. VIII, розд. 22), помста жінки мірошника (кн. IX, розд. 3031), трагічна загибель трьох братів, які заступилися за скривдженого селянина-бідняка (кн. IX, розд. 3338) та інші.