Як бачимо, Шевченкові твори надзвичайно взаємопов'язані певні теми знаходять розвиток на всіх етапах його творчості, сюжети сягають різних епох людства і нації, образи доповнюються новими смисловими відтінками. У цьому особливість «Кобзаря» це надзвичайно цілісна книга.
Таку особливість Шевченкової спадщини можна простежити й у творах, написаних на історичну тематику. Ми вже аналізували ранні історичні поеми «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія». На другому етапі творчості (18431847 pp.) поет знову гортає сторінки минулого українського народу пише поезії «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине», містерію «Великий льох», послання «І мертвим, і живим» Нині його найбільшою мірою турбує:
Як бачимо, Шевченкові твори надзвичайно взаємопов'язані певні теми знаходять розвиток на всіх етапах його творчості, сюжети сягають різних епох людства і нації, образи доповнюються новими смисловими відтінками. У цьому особливість «Кобзаря» це надзвичайно цілісна книга.
Таку особливість Шевченкової спадщини можна простежити й у творах, написаних на історичну тематику. Ми вже аналізували ранні історичні поеми «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія». На другому етапі творчості (18431847 pp.) поет знову гортає сторінки минулого українського народу пише поезії «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине», містерію «Великий льох», послання «І мертвим, і живим» Нині його найбільшою мірою турбує:
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??
(«Чигрине, Чигрине»)
Т. Шевченко переймається питаннями: що принесла українцям славетна героїка? Де ж позитивні наслідки звершень державних мужів? Нарешті, які помилки мала національна історія? Настав час критичного аналізу цих фатальних помилок, і до такого аналізу не в останню чергу спонукали Т Шевченка поїздки в Україну 1843 р. і 1845 р.
Багатющий матеріал для розуміння історичних поглядів митця знаходимо у творі «Великий льох». Він, сповнений символів, підтекстів, натяків тощо, належить до жанру політичної поеми-містерії.
Перша з трьох її частин «Три душі». У ній, шляхом інакомовлення, йдеться про ключові моменти в історії України, коли вона втрачала і врешті-решт втратила свою державність. Причому вони мисляться автором як переступи народу проти національних інтересів, як гріхи, за які і в рай не пускають. Перший із них підтримка народом Переяславської угоди 1654 p., яку уклав Б. Хмельницький з російським царем Олексієм Михайловичем; другий нерозуміння самостійницької політики І. Мазепи; третій рабська покірність русифікаторським заходам цариці Катерини II.
Із цих фабульних ходів можна виснувати: Т. Шевченко докорінно розходився в поглядах з офіційною російською історіографією. Тому свого часу йому довелося пережити цькування з боку критики «Гайдамаків»: Коліївщина 1768 р. зазвичай трактувалася як повстання «розбойників і ворів», а не лицарів волі, як було це для нього.
Зрілий поет Т. Шевченко глибоко вчитується у хитросплетіння історії «од слова до слова», не минаючи «ані титли, ніже тії коми», і поціновує постаті за значенням їх діяльності для української справи. Саме тому в посланні «І мертвим, і живим» козацьку старшину, гетьманів він грізно називає «рабами, подножками, гряззю Москви, варшавським сміттям». Із цих позицій потрібно розуміти його слова з «Розритої могили», що мовляться від імені України:
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Тому-то вже й пізніше, на засланні, у творі «Іржавець» (1847) він знову картатиме українців, що не підтримали державницькі задуми І. Мазепи.
Т Шевченко любив Україну понад усе понад життя, яке їй і присвятив. Та що там життя в одному з творів він висловив готовність погубити за неї душу а для християнина це найбільша жертва! Але він не прощав «сукровату кров», усе нице, підле, гниле в українській натурі.
У поемі «Юродивий», переповідаючи реальний факт публічний ляпас чиновнику, автор не без гордості мовить:
Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів
Він не міг змиритися із пасивністю вдачі багатьох своїх земляків, з неспроможністю чи небажанням «за правду пресвятую стать/ І за свободу!» Його гнівали землячки «з циновими ґудзиками», «Кирпи-Гнучкошиєнкові», «рабов раби», «славних прадідів великих правнуки погані». З таким мізерним людом годі було сподіватися на відродження України-Руїни. Проте поет невідступно вірив: «великий льох» скарбницю духовності українського народу ніхто ніколи не зможе розкопати-розграбути, а з незнищенних духовних скарбів постане й національне відродження. «Встане Україна!» у цьому був глибоко переконаний автор творів «Розрита могила», «Великий льох», «Холодний Яр».
Як йшлося вище, у Т. Шевченка були ідеї, які він осмислював протягом усього життя. Думки про українську націю, її державність єдналися в його творчому світогляді з роздумами про мирне співжиття народів, побудову відносин на основі рівноправності, національної взаємоповаги, християнського братолюбія. У «Гайдамаках» поет, змальовуючи велике дійство боротьби народу за справедливість, свої людські права, мовить: