Навколо особистості Менґера формується коло послідовників і опонентів, яке й стане згодом австрійською економічною школою. Представники австрійської школи розробляли цілу низку питань, часом вступали в жорсткі дискусії між собою, але об’єднує їх, мабуть, те, що всі вони були вкрай скептично налаштовані до соціалізму.
У своїй книзі «Лібералізм» уродженець Львова і один із найяскравіших представників австрійської школи Людвіґ фон Мізес пише про нездійсненність соціалізму, позаяк «за соціалізму більшість людей не будуть проявляти тієї ж старанності у виконанні своїх обов’язків і завдань, яку вони вкладають у щоденну роботу за громадського порядку, заснованого на приватній власності на засоби виробництва».
Найвиразнішим представником нової австрійської школи є, мабуть, Фрідріх фон Гаєк, нобелівський лауреат в галузі економіки. Ще в період Другої світової війни він передбачав занепад націонал-соціалістичної Німеччини, а в майбутньому пророкував розвал соціалістичної моделі господарювання в Радянському Союзі.
Гаєк розробляє теорію неповноти інформації, згідно з якою однією з проблем соціалізму є відсутність передачі інформації про неефективність. За умов вільного ринку ціни рухаються вільно, тому неефективний застарілий продукт в якийсь момент просто стає невигідно виробляти. При соціалізмі ж ці застарілі товари можуть жити скільки завгодно, адже встановлена централізовано ціна може забезпечити гарантоване покриття всіх витрат.
Головною працею Гаєка вважається його книга «Шлях до кріпацтва», в якій він аналізує економічні передумови Другої світової війни і майбутнє світу після її закінчення.
У першій частині книги Гаєк розглядає війну як результат боротьби ідей всередині європейської цивілізації. У другій частині зосереджується на небезпеці соціалістичних ідей. Приходячи під прапором свободи, вони насправді виявляються тоталітарним проявом. «Що завжди перетворювало державу на пекло на землі, так це спроби людини зробити її земним раєм». У третій частині Гаєк аналізує вплив двох протиборчих основ – індивідуалізму та колективізму. Приходячи під прапором свободи і справедливості, колективізм не може обійтися без ущемлення особистості, підпорядкування її колективній програмі. В наступній частині Гаєк розглядає появу монополій як ризик для функціонування вільного ринку. На його думку, монополії не є природними в економічному розвитку, виникають як результат таємних угод і сприяння з боку чиновників. Гаєк вважає, що економічне законодавство не повинно допускати монополізм. Зіставляючи планову економіку і законодавчі обмеження вільного ринку, Гаєк проводить аналогію з правилами дорожнього руху. Одна справа, коли ці знаки задають правила, а інша – коли намагаються встановити, куди саме тобі слід їхати. Віддавши державі власність, суспільство втратить свободу: «Влада наді мною мультимільйонера, який живе по сусідству і, можливо, є моїм працедавцем, набагато менша, ніж влада маленького чиновника, за спиною якого стоїть величезний апарат насильства і від чиєї примхи залежить, де мені жити й працювати. Але хіба мені потрібен дозвіл, щоб жити й працювати? І хто стане заперечувати, що світ, де багаті мають владу, краще, ніж світ, де багаті лише можновладці?» Також Гаєк заперечує ідею про те, що тоталітаризм зможе успішно функціонувати, коли до влади прийдуть кращі члени суспільства. Він доводить, що така модель все одно несумісна з індивідуалістськими цінностями західної цивілізації. Якщо суспільство або держава поставлені вище за індивіда, то справжніми його членами є лише ті, чиї цілі виявляються ідентичними цілям колективу. Фрідріх Гаєк, таким чином, дотримувався лібертаріанських поглядів в економіці. Його опонент Джон Мейнард Кейнс, який виступав за значне державне втручання, високо цінував Гаєка, зауважуючи, що в цілому поділяє філософські і моральні основи його творів.
Австрійська економічна школа була не просто концепцією, що вплила на наукову економічну думку. Її висновками безпосередньо користувалися авторитетні політичні діячі, такі як Рональд Рейган і Маргарет Тетчер. Рейганоміка – так називали економічну політику США у 80-ті роки XX століття. Скоротивши податки й урядові витрати, зменшивши вплив держави в економіці, адміністрація Рейгана домоглася високого економічного зростання на тлі застою в США у 70-ті роки. Маргарет Тетчер іноді носила книгу Гаєка у своїй знаменитій сумочці. За її врядування було приватизовано націоналізовані раніше підприємства, згорнуто популістські соціальні програми, приватизовано сфери освіти й охорони здоров’я.
«Ідеї економістів і політичних мислителів – і коли вони мають рацію, і коли помиляються – мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. Насправді саме вони й керують світом. Люди-практики, які вважають, ніби абсолютно не піддаються інтелектуальним впливам, звичайно є рабами якогось економіста минулого». Ця фраза антипода австрійської економічної школи Джона Мейнарда Кейнса якнайкраще описує вплив теоретиків економічної думки. Так і австрійська економічна школа стала свого часу вістрям списа на озброєнні західного світу, кардинально протиставив свої економічні погляди східному колективізмові.
Джон Неш і Ігри розуму
Чудовий актор Рассел Кроу отримав премію Оскар за кращу чоловічу роль у фільмі «Ігри розуму». Трагедія життя геніального Джона Неша, який страждає на психічні хвороби, настільки зачіпає струни душі, що питання економіки вже точно йдуть на другий план. Мало хто після перегляду фільму починає цікавитись, а за що, власне, Джон Неш отримав найвищу нагороду – Нобелівську премію в галузі економіки.
Свій геніальний математичний дар Неш звернув на теорію ігор – спеціальний розділ математики, що знаходить своє місце також і в описі поведінки людей. У теорії ігор існують так звані ігри з нульовою сумою та ігри з ненульовою сумою. Що це таке? Уявіть собі, що ви зібралися з друзями в кімнаті і граєте в якусь гру на гроші. Скільки б ви не грали, сума грошей, що знаходяться в кімнаті, не збільшиться і не зменшиться. Сума всіх виграшів одних людей буде дорівнювати сумі всіх програшів інших людей. Подібні ситуації зустрічаються і в економіці, наприклад, на ринках купівлі-продажу валюти (Forex) або в бюджетній політиці держави, коли збільшення бюджету від збору податків буде означати, що одні суб’єкти втратили у вигляді додаткових податків стільки ж, скільки інші придбали у вигляді витрат бюджету.
Але часто в економіці зустрічаються й ігри з ненульовою сумою. Саме вони й зацікавили Джона Неша. Розгляньмо подібну гру на прикладі.
У даній таблиці описана «гра», ситуація, досить типова для нашого життя взагалі і для економіки зокрема. Уявіть собі, що вам потрібно повністю довіритися комусь (наприклад, це спільна діяльність, що обіцяє потенційну вигоду). У разі недовіри кожен з нас прийде до посереднього результату (наприклад, отримає по одній тисячі гривень), адже ми не об’єднали наші зусилля. У разі спільної діяльності можна отримати десять тисяч гривень, при цьому кожен, скориставшись довірою, може привласнити їх собі. У разі ж чесної гри до кінця кожен отримає по п’ять тисяч гривень.
Подивімося на цю ситуацію з точки зору моделі «нехай кожен робить кращий вибір для себе». Якими мають бути думки людини, що оцінює свій вибір?
Якщо вона може вчинити зі мною нечесно, то мені треба не довіряти їй, інакше я залишуся ні з чим. Якщо ж вона довірятиме мені, то мені знову-таки вигідніше не довіряти їй, щоб забрати всю суму – 10 тисяч. В обох випадках мені краще не довіряти. Так я і зроблю.