Гадаємо, що аби найдобріший редактор, який писав цю люб’язну записку, знав, яке величезне щастя він приносить ближньому, то неодмінно присвятив би свої вільні години, якщо вони в нього були б, цьому приємному заняттю, оскільки для Джо лист мав куди більшу цінність, ніж гроші: він був підбадьорливим. Після довгих років наполегливої праці було так приємно виявити, що чогось вона все ж таки навчилася, нехай навіть всього лише писати сенсаційні історії.
Рідко можна побачити дівчину, яка мала б більш гордий вигляд, ніж той, що був у Джо, коли, заспокоївшись сама, вона схвилювала всю родину, з’явившись у вітальні з листом в одній руці і чеком – в другій, та оголосила, що виграла приз. Зрозуміло, це було велике торжество, а коли історію надрукували в газеті, всі читали й хвалили її, хоч потім батько, зазначивши, що і мова хороша, й сюжет оригінальний, і трагедія викликає тремтіння, все-таки похитав головою і сказав, як незворушний безсрібник:
– Ти можеш писати краще, Джо. Прагни до вищого й ніколи не думай про гроші.
– А я впевнена, що в усьому цьому гроші – найприємніше. Що ж ти збираєшся робити з таким багатством, Джо? – запитала Емі, з благоговінням дивлячись на магічний клаптик паперу.
– Відправлю Бет і маму на море на місяць або два, – відповіла Джо не замислюючись.
– О, чудово! – вигукнула Бет, сплеснувши худенькими руками й глибоко зітхнувши, немов чекала на свіжий океанський бриз, але тут же відсунула чек, яким змахнула перед нею сестра. – Ні, я не можу, дорога, це буде жахливим егоїзмом.
– Ти повинна поїхати, я тільки про це й мрію. Для цього я й працювала і тому домоглася успіху. У мене ніколи не виходить добре, коли я думаю тільки про себе, тож якщо працюватиму заради тебе, це мені допоможе, хіба ти не розумієш? А крім того, мамі теж потрібно якось змінити обстановку, але вона нізащо не покине тебе – значить, ти маєш поїхати з нею. Як це буде весело, коли ти повернешся додому рожева й пухкенька, як раніше! Хай живе доктор Джо, яка завжди виліковує своїх пацієнтів!
Після довгих дискусій вони поїхали на море, і хоч Бет повернулася додому не такою «рожевою й пухкенькою», як хотілося Джо, їй все-таки було набагато краще, а пані Марч оголосила, що відчуває себе на десять років молодше. Джо залишилася задоволена вкладенням своїх призових грошей і з бадьорістю взялася до роботи, твердо вирішивши заробити ще не один такий чудовий чек.
У той рік вона заробила їх кілька і почала відчувати себе добувачем в будинку, бо чаклунство пера перетворювало її «сміття» у зручності для всієї родини. «Дочка герцога» оплатила рахунок м’ясника, «Рука привида» розстелила новий килим, а «Прокляття сімейства Ковентрі» стало благословенням сімейства Марч у вигляді бакалійних товарів і одягу.
Багатство, зрозуміло, надзвичайно бажана річ, але й у бідності є своя світла сторона, і найприємніше, що можна витягти із життєвих труднощів, – це справжнє задоволення, яке приносить плідна робота розуму й рук. І натхненню, породженому потребами, ми зобов’язані принаймні половиною всього розумного, красивого й корисного, що є в цьому світі. Джо смакувала це задоволення і перестала заздрити багатшим дівчатам, втішаючись тим, що здатна забезпечити свої потреби і їй не потрібно просити ні в кого жодної копійки.
Її історії не привернули уваги широкого загалу, однак знайшли свого читача, і, підбадьорена цією обставиною, вона вирішила одним рішучим ударом домогтися і слави, й багатства. Переписавши свій роман учетверте, Джо прочитала його близьким і друзям, а потім запропонувала його зі страхом і трепетом трьом видавцям. Відповідь здивувала: його надрукують, якщо вона скоротить його на третину і викине всі місця, якими особливо захоплювалася.
– Отже, тепер я повинна або засунути його назад у мій бляшаний ящик – і нехай він там пліснявіє, або заплатити за його опублікування зі своїх грошей, або обкраяти, щоб задовольнити покупця й отримати за свою працю непоганий гонорар. Слава – річ приємна, але готівкові гроші – річ корисніша, тож я ставлю це питання на голосування наших зборів, – сказала Джо, скликавши сімейну раду.
– Не псуй свою книжку, дівчинко моя. Ти навіть не знаєш, яка вона хороша. І ідея добре розроблена. Нехай полежить, дозріє, – так звучала порада батька, який і сам вчиняв у житті так, як проповідував, терпляче чекаючи дозрівання власних плодів і не поспішаючи зібрати їх навіть тепер, коли вони стали солодкими і м’якими.
– Гадаю, Джо отримає більше користі, пройшовши через випробування, ніж вичікуючи, – сказала пані Марч. – Критика – найкраща перевірка для такого роду роботи. Вона виявить несподівані переваги й недоліки твору Джо і допоможе їй наступного разу написати краще. Ми занадто упереджені, а похвала і осуд сторонніх виявляться корисними, нехай навіть роман принесе мало грошей.
– Так, – сказала Джо, насупивши брови, – я згодна. Я так довго з ним порпалася. Тож уже не знаю – хороший він, поганий чи так собі. Мені буде дуже корисно, якщо спокійні, неупереджені люди подивляться на нього і скажуть, що думають з цього приводу.
– Я не викинула б з нього жодного слова. Ти все зіпсуєш, якщо пристанеш на вимоги видавця. Те, що відбувається в умах людей, набагато цікавіше, ніж їхні дії, й вийде просто каша, якщо ти викинеш ті пояснення, які є в твоєму романі зараз, – заперечила Мег, яка була твердо впевнена, що книжка Джо – найчудовіша зі всіх коли-небудь написаних романів.
– Але пан Аллен пише: «Відмовтеся від усіх пояснень, зробіть розповідь яскравою й драматичною і дайте самим персонажам розповісти всю історію», – перебила її Джо, звертаючись до записки видавця.
– Зроби так, як він каже. Видавець знає, що можна продати, а ми – не знаємо. Зроби популярну книжку та отримай стільки грошей, скільки дадуть. Потім, коли зробиш собі ім’я, зможеш дозволити собі не підкорятися правилам і вставляти у свої романи всяких філософів і метафізиків, – сказала Емі, яка дотримувалася суто практичного погляду на справу.
– Якщо мої герої – «філософи й метафізики», – відгукнулася Джо зі сміхом, – це не моя вина. Я нічого не знаю про подібні речі, крім того, що чую іноді від тата. А якщо я взяла дещо з його мудрих думок і вплела в мій роман, тим краще для мене. А ти, Бет, що скажеш?
– Я так хотіла б побачити його надрукованим швидше, – ось і все, що сказала Бет, і, кажучи це, усміхнулася. Але в її вислові відчувся мимовільний наголос на останньому слові, а в очах дівчинки, котрі ніколи не втрачали своєї дитячої простодушності, з’явився якийсь сумний вираз – і серце Джо на мить стислося від страшного передчуття і змусило її пуститися в своє маленьке комерційне підприємство «швидше».
Отже, зі спартанською твердістю юна письменниця поклала свого первістка на стіл і почала шматувати із жорстокістю людожера. У надії догодити всім вона приймала всі поради, що до неї надходили, і, подібно до стариганя та його осла у відомій байці, не догодила нікому.
Батькові подобався метафізичний струмінь, який непомітно для неї самої опинився в романі, тож цьому струменю було дозволено залишитися, хоча Джо й сумнівалася в правильності такого рішення. Мати вважала, що в романі забагато описів, тому майже всі вони були викинуті, а разом з ними – і багато необхідних сполучних ланок роману. Мег захоплювалася трагічними сценами, і Джо взялася нагромаджувати страждання, щоб догодити їй. Емі заперечувала проти жартів, і з найкращих спонукань Джо прибрала всі веселі сцени, що оживляли цю похмуру історію. Потім, щоб довершити руйнування, вона викинула одну третину тексту й відправила свій бідний роман, немов общипану вільшанку, у великий, кипучий світ – щоб випробувати долю.