– Ти ж захищатимеш мене, правда, Хенку? – жалібно запитала Бетсі, й ослик знову повторив своє «І-а!», даючи зрозуміти що вона може на нього покластися.
Бетсі й Хенк подружилися на кораблі, коли море було спокійним, а буря не подавала жодних ознак своєї майбутньої присутності. У нинішніх трагічних обставинах Бетсі, можливо, вважала за краще мати вправнішого захисника, проте знала напевне: ослик зробить все, що тільки в його ослиних силах, аби врятувати її.
Так, хилитаючись на хвилях, вони пливли всю ніч. На ранок буря почала поступово втратила сили, і, видавши останній слабкий стогін, згасла остаточно. Хвилі припинили шалену хитавицю, і плисти стало легше. Бетсі розтягнулася на плоту й заснула, але Хенк не стулив повік ні на мить: адже він зобов’язався охороняти дівчинку. Ослик примостився біля Бетсі і терпляче охороняв її сон, поки над морем не зійшло сонце.
Його яскраві промені розбудили дівчинку. Вона підвелася, протерла очі й стала вдивлятися в далечінь.
– Ой, дивися, Хенку, там земля! – вигукнула вона.
– І-а! – сумно відповів Хенк.
Пліт швидко наближався до мальовничого узбережжя. «Яка красива країна, – подумалося Бетсі, коли вона побачила на ньому пишні дерева та надзвичайно яскраві квіти.
V. Троянди проганяють незнайомців
Пліт, шкрябнувши днищем по піщаній мілині, зупинився. Бетсі легко вибралася на сушу. Ослик рушив за нею.
Сонце світило щосили, а тепле повітря повнилося ароматом троянд.
– Добре було б поснідати, правда, Хенку? – заговорила Бетсі. Опинившись на твердій землі, вона помітно повеселішала. – Квіти, звичайно, пахнуть дивовижно, але ж ними не наїсися.
– І-а! – відповів Хенк і подався до стежки, яка здіймалася вгору по схилу.
Бетсі пішла за ним і, опинившись на вершині пагорба, роззирнулася навколо. Неподалік вона побачила незвичну оранжерею – її кришталеві стіни сліпуче виблискували в сонячному світлі.
– Десь поблизу повинні бути люди, – задумливо сказала дівчинка. – Садівники або ще хтось. Пішли подивимося, Хенку, а то жахливо їсти хочеться.
Вони попрямували до оранжереї, але дійшовши до самого входу так нікого й не зустріли. Двері були відчинені, тож Хенк увійшов першим, щоб запобігти ймовірній небезпеці. Однак і дівчинка від нього не відставала. Її погляду відкрилося настільки дивовижне видовище, що вона вражено завмерла від здивування.
Величезна оранжерея була повністю заповнена розкішними кущами троянд у великих глиняних горщиках. Довгі стебла увінчували незвичні розкішні квітки – по одній на кожному кущі. Вони солодко пахли й переливалися усілякими тонами і відтінками, а в середині кожної троянди виднілося миловиде дівоче личко.
Коли Бетсі з Хенком увійшли до оранжереї, всі троянди у дрімоті схилили свої витончені голівки, прикривши очі. Однак здивований ослик, не втримавшись, голосно прокричав «І-а!». Від його грубого голосу листочки на кущах затріпотіли, троянди підняли голови і сотні здивованих очей втупилися на непроханих гостей.
– Перепрошую, – затинаючись, вимовила Бетсі, почервонівши від збентеження.
– О-о-ох! – в один голос вигукнули троянди – у них вийшло щось на зразок хору з зітхань.
– Який жахливий шум, – додала одна з них.
– Та це просто Хенк, – сказала Бетсі, й, немов підтверджуючи її слова, ослик знову видав гучне «І-а!».
Троянди відвернулися, наскільки дозволяли стебла, і затремтіли так, ніби хтось взявся трясти кущі. Граціозна Мускатна Троянда, задихаючись, промовила:
– Як це жахливо!
– Нічого жахливого тут немає, – обурилася Бетсі. – До голосу Хенка треба просто звикнути, тоді під нього навіть спати можна.
Злегка оговтавшись від страху, троянди поглянули на ослика, і одна з них запитала:
– Цього дикого звіра звуть Хенк?
– Так, Хенк – мій відданий і добрий товариш, – відповіла дівчинка. Вона обвила ослика руками за шию і міцно притиснула до себе. – Правда, Хенку?
– І-а! – тільки й міг сказати Хенк, і від його різкого голосу троянди знову затремтіли.
– Будь ласка, йди звідси! – звернулася до ослика одна з них. – Хіба ти не бачиш, що ми всі тебе боїмося і це заважає нам рости?
– Легко сказати – йди звідси! – передражнила Бетсі троянду. – Нам нікуди йти. Наш корабель розбився.
– Кораблетроща? – перепитав здивований хор.
– Так, ми пливли на великому кораблі, а потім почалася буря і розбила його, – пояснила дівчинка. – Нам з Хенком вдалося врятуватися на уламку деревини і пристати до вашого берега. Ми втомилися і зголодніли. Скажіть хоч, як називається ця земля?
– Це Країна Троянд, – гордовито відповіла Мускусна Троянда. – Тут виводять найрідкісніші та дорогоцінні сорти.
– Охоче вірю, – сказала Бетсі, милуючись прекрасними квітами.
– Ніхто, крім троянд, не має права тут перебувати, – оголосила витончена Чайна Троянда, насупивши брови. – Тож вам слід негайно піти звідси, поки Королівський Садівник не побачив вас і не викинув у море.
– Тож існує Королівський Садівник? – запитала Бетсі.
– Звичайно, існує.
– А він теж троянда?
– Звісно, що ні. Він – людина, і до того ж дуже мила.
– Ну, людини я не боюся, – з полегшенням сказала Бетсі.
Не встигла вона договорити, як до оранжереї увірвався Королівський Садівник, із сапкою в одній руці і лійкою – в другій. Це був смішний маленький чоловік, одягнений в рожевий костюм із бантиками на колінах і на ліктях. У його волоссі виднілися пістряві стрічки. Очки, схожі на бісерини, весь час блимали, на обличчі була купа глибоких зморшків, а гострий ніс войовничо стирчав.
– Ух ти! – здивовано вигукнув він, побачивши незнайомців, а коли Хенк видав гучний крик, Садівник насунув йому на голову лійку, а сам пішов у танок, потрясаючи сапкою. Однак незабаром об щось спіткнувся і розтягнувся на весь зріст.
Бетсі, регочучи, зняла лійку з голови Хенка. Ослику не сподобалася витівка Садівника, і він розвернувся до нього задом.
– Обережно, він може брикнути, – крикнула Бетсі, й Садівник, схопившись на ноги, поспішно сховався за трояндами.
– Ти порушуєш закон, – заволав він, висунувшись з-за кущів і грізно дивлячись на дівчинку й ослика.
– Який закон? – запитала Бетсі.
– Закон Країни Троянд. Жоден чужинець не сміє проникнути в цю країну.
– Навіть потерпілі від кораблетрощі? – запитала Бетсі.
– Закон не має винятків на випадок корабельних трощ, – відповів Королівський Садівник. Він збирався ще щось додати, аж раптом почувся дзенькіт розбитого скла: хтось провалився крізь дах оранжереї і плюхнувся на землю.
VI. Косматий чоловічок шукає брата
Новоприбулий мав дуже дивний вигляд: він весь був густо покритий волоссям, і Бетсі спочатку подумала, що це якийсь звір. Але коли після свого запаморочливого польоту незнайомець підвівся, стало зрозуміло, що це все-таки людина. У руці він тримав яблуко, яке, мабуть, продовжував їсти й під час свого падіння. Було очевидно, що інцидент не справив на нього особливого враження: він випромінював спокій і незворушно жував своє яблуко, одночасно оглядаючи приміщення, в якому опинився.
– Бог ти мій! – вигукнула Бетсі, підходячи до незнайомця. – Ти хто такий і звідки взявся?
– Я? Я – Косматий чоловічок, – відповів той, відкусивши від яблука шматок. – Вирішив заглянути сюди ненадовго. Вибачте, що зробив це дещо поспішно.
– Мабуть, у тебе були на те причини, – сказала Бетсі.
– Та ні, просто я там, зовні, заліз на яблуню і ось…
Розповідаючи свою історію, Косматий чоловічок догриз яблуко та віддав Хенку недогризок, який той одразу жадібно почав жувати, – потім встав і відважив ввічливий уклін Бетсі й трояндам.
Коли розбилося скло і крізь дірку в оранжерею звалився кудлатий незнайомець, Королівський Садівник від страху мало не зомлів. Отямившись, він висунувся з-за кущів і пропищав:
– Ти порушуєш закон! Ти порушуєш закон!
Косматий чоловічок подивився на нього з похмурим виглядом.