Отже смерть приховала нам образ тогочасного життя, випустивши його знову на світ через 3–5–6 тисяч років після того, як воно завмерло, зникло й на довгий час зовсім істерлося з пам’яти людської.
Тим то і з давніх-давен цікавилися вчені розкопками в Єгипті, й то розкопками переважно гробниць у Долині смерти. З великою відданістю та впертістю працюють вони в тому напрямі й нині, напевне знаючи, що під високими кучугурами нанесеного за тисячеліття піску ховаються неоцінені скарби для зрозуміння творчости людського вічного духа.
Отож цілком зрозуміло, яку екстазу в ученому світі повинна була викликати щаслива знахідка з кінцем 1922 р. та на початку нинішнього року, коли відкопано могилу фараона Тут-Анх-Амона, згадуючи наймення якого кожний єгиптянин конче мусів додавати: «Нехай живе вічно»!
Радість була тим більша, що могилу знайдено непорушною. Річ, що зовсім не так часто трапляється, бо ж дуже часто на місце ріжних єгипетських дорогоцінних схованок приходили хоча й менч учені, але більше спритні «археольоґи». То були злодії, які в своїх розкопках фараонових гробниць, здебільшого, були щасливіші за вчених-єгиптольоґів, яким вони полишали тільки позламані печатки, порозкидані фраґменти пошматованих папірусів, уламки знівечених саркофаґів, виносити які було й незручно, й нецікаво…
* * *
Розкопувати гробницю фараона Тут-Анх-Амона розпочала комісія американців ще за великої світової війни. Праця була надзвичайно тяжка й невдячна. Відразу повстало вражіння, що вона не обіцяє нічого цікавого, бо, як тільки почали копати, то побачили, що тут уже хазяйнували злодії. Ввесь довгий підземний хідник-коридор, так само, як і сходи (числом 27), до яких той хідник допроваджував, був завалений цілими кам’яними брилами, всякого розміру камінням та піском. Отже треба було дуже довго морочитись, щоб досягти саму гробницю, яка могла бути порожня. Це знеохочувало шукачів, до того ж і війна, що набрала надто затяжного характеру, не сприяла дальшим працям. Взагалі вщухала всяка культурна чи наукова робота, припинились і розкопки Тут-Анх-Амонової могили. Але практичні єнкі не кинули її напризволяще, а продали натхненому анґлійському аматорові єгипетської старовини, льордові Кернервонові. Вичекавши, коли трохи вирівняються світові післявоєнні взаємовідносини, льорд Кернервон на власні кошти зорґанізував експедицію на чолі з єгиптольоґом містером Картером.
Знов на тому самому місці почалась тяжка й марудна праця розчищування хідника, сходів, витягання каміння та піску. І хоча м[істер] Картер так само був переконаний, що поперед нього тут уже робили розкопки злодії, одначе він уперто провадив далі свою працю. І, нарешті, докопався до перших дверей.
На тих дверях був напис, що це могила фараона Тут-Анх-Амона, а також зазначалося й те, що її обікрадено аж за XVIII династії, тобто приблизно 1500 років до Різдва Хр[истового] (в 14–16 столітті). Ці інформації на дверях гробниці ствердили своїми підписами тогочасні фараонові урядовці і двері знову запечатали фараоновою та храмовою печатками. Отже тепер було ясно, що працю покладено не марно: те, що ховалося за печатками, могло бути неоціненими скарбами! Про свій успіх м[істер] Картер повідомив телєґрафічно льорда Кернервона. Це було у грудні 1922 року.
Льорд Кернервон негайно подався до розкопок. Звістка про те, що знайдено недоторкану гробницю Тут-Анх-Амона схвилювала не тільки самих єгиптольоґів, але й увесь культурний світ, бо ж епоху XVIII династії вважають за часи найбільшого розцвіту єгипетського мистецтва тебанської доби. Цілість печаток обіцяла непередбачені знахідки. Тим то на місце розкопок почали з’їздитись археольоґи, вчені, журналісти і просто цікаві туристи. Між иншим, приїздила також бельґійська королева з сином. Дня 16 лютого цього року відчинено запечатані двері. Спочатку м[істер] Картер в урочистій промові склав подяку льордові Кернервонові за його щедрість, завдяки якій осягнено успіх, а л[орд] Кернервон не менч урочисто подякував м[істерові] Картерові за його пильність та витревалість. Нарешті, директор розкопок д[октор] Картер підніс долото й молоток, і почав рівно в 1 годині розбивати замуровані двері. Робітники виносили коші з цеглою, камінням, вантагою. А надворі, під пекучим сонцем стояла юрба цікавих, не запрошених орґанізаторами свята, й прислухалася до кожного згуку, що виходив із гробниці. В 4 годині 30 хвилин із гробниці вийшов схвильований, блідий льорд Кернервон. Він виглядав, мов божевільний, що цілком не відповідало вдачі анґлійських льордів: вимахував руками, хитався, мов п’яний, викрикував слова захоплення… Успіх перевищував й найсміливіші мрії. Було з чого не тільки хвилюватись, а й умерти від розриву серця!..
Перша кімната, до якої привели двері, була повнісенька якнайріжноманітніших річей. Мов у крамниці антиквара, тут була сила коробок, скринь, скриночок, меблів, військових возів, дорогоцінности лежали навіть по підлозі. Всі оці неоцінені скарби перевищувала величезна деревляна труна, завдовжки яких 7, а заввишки яких 5 метрів. Надписи на ній казали, що це – Тут-Анх-Амонів саркофаґ. Увесь він визолочений, укритий написами та оздоблений орнаментами. В його рогах – чотирі постати богинь немов благають не займати останків мертвого. Про це ж говорили й написи, попереджаючи про небезпеку того, хто насмілився б доторкнутися цього місця останнього фараонового спочинку. Труна така велика, що між нею та стінами лишалося для проходу ледве пів метра. За труною так само ціла просторінь салі заповнена куфрами, скринями й ріжними річами, про частину яких навіть не можна сказати, яке вони мали призначення. На всіх скринях і коробах цілі, непорушені печатки.
Не можна собі уявити, які наукові й мистецькі скарби збереглися тута. Але ж треба мати на увазі, що оглянуто лише цю першу салю. Тим часом, як кажуть написи, за нею повинно бути ще аж п’ять.
Вже сама труна неоцінена знахідка, бо ж мумії звичайно ховано в кількох трунах, що їх вкладали одна в одну. На мумії ж повинні бути папіруси, амулєти, дорогоцінности й тому подібне.
На підлозі знайдено сім містичних весел, що мали придатися фараонові в його мандрівках на тому світі.
Знайдено скрині з одежею, прикрасами, алябастрові вази, ріжні дорогоцінні дрібнички. Між иншим, зворушлива деталь: в одній алябастровій скринці знайдено пасмо сивого жіночого волосся. Очевидячки, це є волосся фараонової матері, бо ж відомо, що Тут-Анх-Амонова жінка (Анк-Хезі-Амон?) умерла пізніше за фараона, маючи 20 років. Тут же знайдено й чудової роботи її скульптурний портрет.
Зі східного боку за труною – инші двері, але відчинити їх поки-що не було змоги, бо довелося б понівечити багато скарбів у першій кімнаті. Але ж кілька цеглин із стіни все-таки вийнято. Крізь утворену діру видко дальшу салю, так само повну всяких скарбів.
Загалом у першій кімнаті знайдено 30 великих коробів із незайманими печатками. Знайдено і дві постати покійного фараона. Тута ж – сила дитячих забавок, видимо, їх любив фараон за дитячих літ. Велике віяло зі страусових пер із держалном зі слоновини. Кажуть, що краси цього держална не можна ані описати, ані уявити собі її тому, хто не бачив його на власні очі. Між иншим, це – перше віяло, знайдене в розкопках: досі про них знали лише з малюнків. Тут же – кілька моделів човнів із повною снастю. Це така ж надзвичайно цінна знахідка, бо по ній можна собі в’явити єгипетську фльоту за XVIII династії та чим вона відріжнялась од фльоти инших діб. Знайдено також фігуру чорного лебедя невідомого призначення. Ще раніш таку ж фігуру вже знайшов і передав до каїрського музею Морґан.