«Стій, раз два! Вільно!» – бадьоро гаркнула фізкультурниця.
Вінстон опустив руки і повільно наповнив легені повітрям. Його розум вже дрейфував морем дводумства. Знати і не знати, усвідомлювати повну правдивість, розповідаючи ретельно сконструйовану брехню, одночасно дотримуватися двох взаємовиключних принципів, знаючи, що вони суперечать один одному, і вірити їм обом, використовувати логіку проти логіки, відкидати мораль і при цьому нібито слідувати їй, вірити, що демократія неможлива і що Партія є стражем демократії, забути все, що потрібно було забути, а потім знову відновити це у своїй пам'яті, коли це необхідно, а потім негайно забути про це ще раз, і, перш за все, застосувати той самий процес до цього процесу. Тут потрібно було проявити неймовірну розумову гнучкість: свідомо викликати несвідомий стан, а потім свідомо забути щойно пророблений акт самогіпнозу. Навіть для розуміння слова «дводумство» необхідно використовувати дводумство.
Фізкультурниця знову дала команду «струнко». «А тепер подивимося, хто з вас зможе дотягнутися до підлоги!» – з ентузіазмом сказала вона. «Спину тримаємо рівно, товариші, будь ласка. Раз два! Раз два!..»
Вінстон ненавидів цю вправу, бо вона викликала жахливий прострільний біль від п'ят до сідниць і часто все закінчувалося повторним нападом кашлю. Зціпивши зуби, він продовжив міркувати. Він подумав, що минуле не просто змінилося, воно було фактично знищено. Бо як можна було встановити достовірність навіть найочевиднішого факту, якщо не існувало жодних записів про нього, крім вашої власної пам'яті? Він спробував пригадати, в якому році він вперше почув про Старшого Брата. Він думав, що це було десь у шістдесятих, але з упевненістю сказати не міг. В історії Партії, звичайно, Старший Брат фігурував як лідер і страж Революції з її найперших днів. Його подвиги поступово відкидалися все далі назад у часі, поки не досягли легендарних сорокових і тридцятих років, коли капіталісти у своїх дивних капелюхах, які називалися циліндрами, все ще роз'їжджали вулицями Лондона у величезних блискучих автомобілях і скляних каретах, запряжених кіньми. Ніхто вже й не знав, що було правдою, а що вигадкою. Вінстон не міг навіть згадати, коли виникла сама Партія. Він не пригадував, щоб коли-небудь чув слово АНГСОЦ до 1960 року, але було можливо, що у його старомовній формі, а саме «англійський соціалізм», воно використовувалося і раніше. Все було дуже туманним. Але іноді дійсно можна було вказати на певну брехню. Наприклад, брехнею було те (а саме це стверджувалося в партійних підручниках історії), що Партія винайшла літаки. Однак Вінстон чітко пам'ятав літаки ще з раннього дитинства. Але що-небудь довести було неможливо, тому що ніяких доказів не існувало. Лише одного разу він тримав у руках безпомилкове документальне підтвердження підміни історичного факту. І тоді -
«Сміт!» – закричав з телеекрану скрипучий голос. «6079 Сміт В.! Так, так, ви! Нахиліться нижче, будь ласка! Я знаю, ви можете. Ви не стараєтесь. Будь ласка, нижче! Ось так вже краще, товаришу. Група, вільно. А зараз дивіться на мене».
Раптом по всьому тілу Вінстона виступив рясний піт. Вираз його обличчя при цьому не змінився. Ніколи не показувати свої емоції! Ніколи не показувати образи! В одну лише мить погляд міг видати вас. Він стояв і дивився, як фізкультурниця підняла руки над головою і – не те щоб якось витончено, але з дивовижною акуратністю і ефективністю – нахилилася і доторкнулася долонями пальців ніг.
«Ось, товариші! Ось так я хочу, щоб ви робили. Подивіться на мене ще раз. Мені тридцять дев'ять, і у мене четверо дітей. А тепер гляньте-но». Вона знову нахилилася. «Ви бачите, що мої коліна не зігнуті. Ви всі можете зробити так само, якщо захочете», – додала вона, випростуючись. «Будь-яка людина молодше сорока п'яти років цілком здатна торкнутися пальцями до підлоги. Не всім нам випала честь битися на передовій, але, принаймні, ми всі можемо тримати себе у формі. Згадайте наших хлопців на Малабарскому фронті! І моряків у плавучих фортецях! Подумайте, з чим їм доводиться миритися. А тепер спробуйте ще раз. Ось, зовсім інша справа, товаришу, так вже краще!» – підбадьорливо додала вона, коли Вінстон з різким випадом зумів вперше за кілька років торкнутися своїх пальців ніг з прямими колінами.
Розділ 4
Почався черговий робочий день. З мимовільним глибоким зітханням (і неважливо, що телеекран був поруч) Вінстон притягнув до себе диктограф, здув пил з мікрофона і одягнув окуляри. Потім він розгорнув і скріпив разом чотири маленьких згортка, які тільки що вивалилися з пневматичної пошти з правого боку його столу.
У його кабінці було три отвори. Праворуч від диктографа була невелика пневматична труба для письмових повідомлень, зліва велика для газет; а на бічній стіні, на відстані витягнутої руки, була невелика продовгувата щілина, захищена гратами. Остання призначалася для утилізації макулатури. Тисячі, навіть десятки тисяч таких щілин були розташовані по всій будівлі, не лише у кожній кімнаті, але і через кожні кілька метрів у коридорах. Їх називали дірами пам'яті. Коли який-небудь документ підлягав знищенню або якщо хтось бачив, що десь лежить незрозумілий клаптик паперу, це вже була дія, доведена до автоматизму – підняти гратки найближчої діри пам'яті і викинути його, після чого теплий потік повітря віднесе той папірець до величезних печей десь у невідані глибини будівлі і перетворить на попіл.
Вінстон передивився чотири розгорнутих листки паперу. Кожен містив повідомлення, яке складалося з одного або двох рядків на скороченому жаргоні (не новомові, але там були терміни новомови), який використовувався в міністерстві для внутрішніх листувань. А повідомлення були наступні:
«Таймс» від 17.3.84 мова сб невірний прогноз африка виправити
«Таймс» від 19.12.83 прогнози трирічка 4 квартал 83 помилки виправити
«Таймс» від 14.2.84 мінідост неправильно шоколад виправити
«Таймс» від 3.12.83 повідомлення сб наказ двічіплюснедобре посилання неособи переписати повністю подати нагору документацію
З легким відчуттям задоволення Вінстон відклав четверте повідомлення. Це була складна і відповідальна робота, і за неї краще братися в останню чергу. Перші три повідомлення були рутинними справами, хоча друге, ймовірно, передбачало довге й нудне перебирання списків цифр.
Вінстон набрав «потрібні номери» на телеекрані і запросив відповідні випуски «Таймс», які вже через кілька хвилин випали з пневматичної труби на його стіл. Отримані ним повідомлення стосувалися статей і новин, які з тих чи інших причин було необхідно змінити або, згідно офіційної термінології, «виправити». Наприклад, у випуску «Таймс» від 17 березня 1984 року Старший Брат у своєму виступі напередодні передбачив, що південно-індійський фронт буде залишатися спокійним, а незабаром почнеться євразійський наступ у Північній Африці. Але сталося так, що Євразійське вище командування розпочало наступ саме у Південній Індії, залишивши Північну Африку в спокої. Тому необхідно було переписати абзац промови Старшого Брата таким чином, наче він передбачав саме те, що дійсно сталося. Або випуск «Таймс» від 19 грудня 1983 року, де були опубліковані офіційні прогнози виробництва різних категорій споживчих товарів у четвертому кварталі 1983 года, який також був шостим кварталом дев'ятого трирічного плану. Сьогоднішній випуск містив заяву про фактичний обсяг виробництва, який свідчив про те, що прогнози у всіх випадках були абсолютно невірними. Завдання Вінстона полягало у тому, щоб виправити вихідні цифри, щоб вони співпадали з більш пізніми. Що стосується третього повідомлення, то воно містило дуже просту «помилку», на виправлення якої піде буквально кілька хвилин. Зовсім нещодавно, якщо точніше, то у лютому, Міністерство достатку дало обіцянку (офіційний термін – «категорична обіцянка»), що у 1984 року не буде скорочень шоколадного пайка. Насправді, як було відомо Вінстону, шоколадний пайок мав бути зменшений з тридцяти грамів до двадцяти наприкінці поточного тижня. Все, що було потрібно, це змінити початкову обіцянку попередженням про те, що, ймовірно, у квітні буде необхідно скоротити раціон.