Але повернімося до Skype. Бізнес-план Skype потрапив на стіл Стіва, й почалася спільна історія любові й боротьби. Хоча головний офіс Skype офіційно перебував у Стокгольмі, команда інжинірингу з чотирма співзасновниками залишалася в Естонії, і Skype виправдано вважали естонським. І 500 мільйонів євро, що надійшли естонським засновникам після подальшого продажу Skype Майкрософту, тільки посилили цю думку.
Так і вийшло, що в Естонії з’явився «свій Skype» завдяки багатьом різним моментам, але ще не особливо завдяки самій Естонії як державі. Хоча держава вчасно поставила правильне питання: «Що треба зробити, щоб це не залишилося одноразовою історією й у нас з’явилося багато нових «скайпів»?»
Не треба просто «заливати» компанії грошима або починати змінювати закони, треба зрозуміти, у чому реальна проблема. А проблем було багато – стартаперство ще не було «крутим за замовчуванням», не існувало достатньої кількості акселераторів і менторських програм, не було платформи бізнес-ангелів і достатнього венчурного капіталу. І тоді Естонія стала вирішувати саме ці проблеми, закривати прогалини, які заважали розвитку. Податків не чіпали, не вони були суттю проблеми. Одним із постулатів фіскальної політики було те, що податків має бути кількісно мало, вони повинні бути всім зрозумілі й не мати лазівок і винятків. Адже коли багато різних податків, це ускладнює адміністрування для всіх. Крім того, коли є податкові пільги або різноманітне оподаткування, починають шукати лазівки. У результаті такого мислення й підходу Естонія вийшла на перше місце в рейтингу «простоти сплати податків», і на збір податків витрачалося найменше коштів у Європі.
Тоді й вирішили створити один із способів підтримки стартапів – Естонський Фонд Розвитку. Ідея була досить проста: оскільки на ринку немає достатньої кількості венчурних інвесторів, які інвестували б у високотехнологічні стартапи на ранній стадії і з високим ризиком, державі треба взяти частину ризиків на себе, підтримати грошима й стати гарантом для інвесторів.
Для інвестицій держава виділила 2 % акцій Естонського Телекому, які належали їй і котувалися на біржі, і для кожної інвестиції фонд продавав акції. А сам Фонд підпорядковувався безпосередньо парламенту.
Я стала четвертим співробітником Фонду. До мене в команді були лише керівник Фонду, керівник відділу інвестицій та перший інвестиційний менеджер. Інтерв’ювала мене ціла команда, і зрештою я стала другою інвест-менеджеркою.
Завжди круто перебувати під час народження чогось важливого. Ти реально відчуваєш себе частиною історії, навіть маленької, і відчуваєш цей неймовірний адреналін, знаючи, що будується щось абсолютно нове, чого раніше не було.
Фонд допомагав «експортноорієнтованим компаніям із високотехнологічною складовою» знайти інвесторів і міг інвестувати тільки в тому випадку, якщо на тих самих умовах, хоча б у масштабі 50 % інвестицій, знайшовся б приватний інвестор. Тільки разом із приватними грошима, оскільки лише розумні й зацікавлені інвестори вкладають власні кошти й допомагають. І це запорука реального успіху. Фонд зі свого боку давав гроші на решту, допомагав у всіх юридичних питаннях і додавав солідності. «Хто ваш інвестор?» «Держава Естонії». Звучить як гарант, принаймні, надійності.
Як взагалі інвестор інвестує в стартапи? Часто просто на довірі до засновників та ідеї. Складно реально прорахувати ймовірність глобального успіху. У тебе може бути найкрутіший продукт, але неправильний час, бо, наприклад, увійшли сильні конкуренти, які демпінгують ринок або настала криза, чи просто виявилося, що даної проблеми не існує в такому масштабі, як думали стартапери, або засновник вирішив, що «він втомився і більше не хоче».
Як приклад можна навести український стартап PetCube, про який довго і з постійною надією думали, що він буде великою історією успіху. Якщо ви не в курсі, це розробка камер-асистентів для домашніх улюбленців, які залишилися вдома самі, але хотіли б почути голос господаря. Так – начебто є потрібний продукт. Так – начебто є і сильні інвестори, але який дохід отримають інвестори від інвестицій, складно сказати. Всесвітньої історії успіху поки немає, і недостатньо того, що є ідея, продукт й інвестори. Бо, врешті-решт, успіх – це не просто переконати інвесторів, але й заробити їм очікуваний прибуток. І трохи більше.
Як сказав один естонський венчурний інвестор: «Я дивлюся на людей, які прийшли за грошима, і ставлю собі запитання, чи вірю я, що вони зароблять мені десять мільйонів? Чи горять їхні очі? Тоді я множу суму, яку вони просять, на три і приймаю рішення».
Так було і з роботою у Фонді. Звичайно, ми намагалися для себе відповісти на всі логічні запитання: чи вирішує даний продукт реальну проблему, у чому справжні конкурентні переваги, чи є вже у команди історія успіху. Але завжди залишався коефіцієнт непередбачуваності. Чи буде все збігатися і чи все вийде? Щоправда, участь в інвестиції активного і професійного приватного інвестора підвищувала ймовірність успіху.
Естонський Фонд Розвитку пропрацював 11 років, а потім його ліквідували й передали портфель інвестицій приватному фонду. Ні, нічого не сталося, просто держава вирішила, що Фонд виконав своє завдання: на ринку вже досить венчурного капіталу, прогалини вже немає, і Фонд більше не потрібен, оскільки його роль виконана. Таке трапляється.
Найуспішнішими інвестиціями Фонду залишилися, напевно, Cleveron і, через SeedBooster, GrabCAD. Cleveron – це виробник посилочних автоматів, до лав клієнтів якого входить і Wallmart. GrabCAD – це платформа, на яку інженери можуть завантажувати свої креслення, а кому потрібно, то й купувати, і вивантажувати.
Крутий був досвід того часу, коли й сама держава працювала як стартап, і намагалася зрозуміти, як не лише не заважати, а й допомагати.
Розділ 10
Урмас Сиирумаа, створення кварталу Ротерманн і п’ять років в US Invest
Я ненавиджу «інтриги й плітки у вигляді версій» і тому просто скажу, що збіглося кілька моментів, і я пішла з Фонду до приватного інвестора Урмаса Сиирумаа, в його фонд US Invest.
Урмас Сиирумаа розпочав свою службову кар’єру, організуючи охорону вищих урядових гостей Президента. Він прийшов до цього своєю працею, без високопоставлених кумів і «тата, який подарував квартири». Навпаки, він виріс без батька, і було зовсім не просто, він сам розповідав про це кілька разів в інтерв’ю.
Незабаром Урмас створив власне охоронне підприємство ESS, яке згодом виросло в найбільшого гравця в Естонії, потім – у Прибалтиці, згодом стало найбільшим у Східній Європі. Зрештою ESS, перейменоване у Falck, було продано світовому лідеру G4S, але за крутої умови: «Ми вас купимо, але протягом десяти років ви продовжите керувати ним, у вас це добре виходить».
Ніяких державних грошових потоків або «наколядував мільйони». Можна й так.
На той час, коли я прийшла в US Invest, маленька імперія виросла вже в більшу, і вартість активів фонду становила більше 300 мільйонів євро. Це були й охоронні підприємства, і електростанція на відновлюваних джерелах енергії, і приватний медичний центр, і швидка допомога, сотні тисяч квадратних метрів нерухомості в центрі Таллінна й Риги, художня галерея, оператор WiMax та багато іншого.
За п’ять років роботи в US Invest і з Урмасом я просто дуже багато чого навчилася, навіть не знаю, з чого почати перераховувати.
Хоча почну від самого початку – з того дня, коли я прийшла в його світ. І це, справді, світ US. Урмас – інвестор із великої літери з глянцевих журналів, бізнес-газет і всіляких топів. Історія Попелюшки, чи як там це називається, щоправда, Попелюшка – чоловік. Але при цьому він надзвичайно проста й хороша людина.