МАРК (зніяковіло знизавши плечима). Та не дуже.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ось бачиш! Робоча професія важливіше у сто разів. Приносить більше користі людям А що твоя писанина так одні дурниці, одне слово даремне марнування часу і сил.
МАРК. І не скажіть, Юрію Степановичу! (Заперечив Марк із запалом.) Наша професія, професія літератора є дуже важливою для людства в цілому. Письменники служать людям. Взяти, наприклад, Шекспіра, Гете
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Е-е куди сиганув! Куди тобі до Вільяма Шекспіра?
МАРК. Але ж треба прагнути ідеалів! Йти вперед.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Прагнути ідеалів треба ніхто не заперечує. Щоб досягти вершин, треба багато працювати
МАРК. Бачить Бог, я теж стану знаменитим! Я працюю багато та наполегливо.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Мені здається, головне не стати знаменитим. (Заперечив Юрій Степанович.)
МАРК (зацікавлено). Що тоді головне, по-вашому?
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Головне, Марку, донести до людей свою думку. Ось, наприклад, Ернест Хемінгуей писав свою повість «Старий і море». Він у ній зрозуміло все показав Здавалося б, писав про простого рибалку і про море А за душу ж бере, коли читаєш твір.
МАРК. Згоден. Це правда! Мені теж подобається цей твір
Юрій Степанович перебиває Марка на півслові.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Марку, скільки це у тебе часу на годиннику? Я не розумію, це що вже так пізно! Ось це так!
МАРК (маше рукою і посміхається). Та ні! Цей годинник просто не в робочому стані. Він поламався вже давно. А в мене немає часу та й, звісно, і грошей, щоб його полагодити.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Зрозуміло. А годинник, я бачу, коштовна річ.
МАРК. Так. Цей раритет належить нашій сімї.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ (усміхнувся). Це ж треба, раритет! Сучасна молодь знає стільки нових слів!
МАРК. Сучасна молодь розвинута.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ми свого часу були менш розвинуті, проте більш прагматичні і пристосовані до життя.
МАРК. Мабуть це так і є
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ну, я пішов, Марку. Бувай! Мені там ще треба прибирати, там повно води Незабаром дружина прийде з роботи, пиляти мене почне, обурюватись, що таке сталося потоп оцей і знову ж збитки. Що мені їй казати, Марку?
МАРК. Скажіть, що я все віддам найближчим часом.
ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Добре. Так тому і бути.
Сусід пішов.
СЦЕНА ДРУГА
Марк у задумі стоїть посеред кімнати, не знаючи, чим себе зайняти. Цієї хвилини знову пролунав дзвінок вхідних дверей.
МАРК (розсерджено). Хто це знову до мене прийшов?! Це не будинок, а прохідний двір якийсь! Коли мені, питається, працювати над новим текстом? Коли закінчувати новий роман. Ось зараз я їм все скажу в обличчя
Марк рішуче йде у бік вхідних дверей. Відчинивши двері, він зупиняється у нерішучості.