Бувало, й щури нищили одні одних, але ніколи це не набувало таких фантастичних розмірів, як це бачимо у людей. Для них стерти у порох мільйон-другий собі подібних — це забавка! Ба навіть необхідність! Поклавши трупом безліч народу, вони потім мають поживу для своїх писань, вони потім роками насолоджуються оспівуванням свого героїзму, обсмоктують кісточки трагедій і геноцидів, клянуться урочисто не повторити нічого подібного і — повторюють. Повторюють, бо не мають у своїй ницості іншої розваги понад смерть! Повторюють, бо така їхня природа і ніколи вони не стануть кращими. Вони й самі вже переконалися, що звалили собі на плечі занадто важкий тягар, їхня спроба навести порядок у світі зазнала краху, вони довели цей світ до страшенної кризи і тепер ми повинні прийти їм на зміну, аби хоч щось із того, що залишилося, врятувати. Якби вони мали почуття справедливості чи бодай усвідомлювали, що стоять на краю безодні, то віддали б усю повноту влади щурам без жодного опору. Якби мали хоч трохи більше розуму й менше гонору, то вступили б із нами у переговори й домоглися для себе такого мінімуму прав, якого їм треба для нормального існування й продовження свого роду.
На жаль, так не є. І нам доведеться перебрати владу з їхніх рук шляхом війни й революції. Нам доведеться покласти на вівтар Вітчизни тисячі голів, і це будуть найвідданіші, найпатріотичніші голови! Вже зараз ми готуємо спеціальні загони смертників, заражених чумою, раком, сифілісом і холерою. Безліч хвороб, які ми понесемо в люди, захопить нашого ворога зненацька, епідемії за епідеміями коситимуть його ряди. Водночас ми проникатимем у людські житла, загризатимем людських дітей. Всюди ми повинні нести смерть і страх!
Ми вже тепер, створивши славне місто Щуроград, довели світові свою здатність створити потужну цивілізацію з майбутнім, куди привабливішим від обіцяного людьми. Щури-мутанти, набравши людського зросту, мало чим відрізнятимуться від людей. Невдовзі вони позбудуться щетини й хвоста, їхні обличчя наберуть правильнішої форми, їхній інтелект перевищить людський, і ми пошлемо своїх представників на інші планети, вступимо в контакт з неземними цивілізаціями, всюди пропагуючи наші ідеї і наш спосіб співжиття з людьми.
Будемо великодушні. Не всіх людей чекатиме смерть. Залишимо частину для того, щоб не зник цей вид ссавців, створимо спеціальні людопарки, де вони зможуть жити в умовах, максимально наближених до природних.
Водночас я різко виступаю проти теорії деяких наших щуроградських філософів про те, що майбутнє щурів полягає в асиміляції людей. Цією теорією вони дуже принижують самих щурів, фактично відмовляючи їм у здатності створити цивілізацію самотужки. Шлюби щурів-мутантів з людьми, якщо й матимуть місце, то не таке вже вирішальне. Адже одна людиноматка здатна за рік народити лише одну дитину або в дуже рідкісних випадках — двох. Що це у порівнянні з тією сотнею, яку народжує за виграшки середня наша щуриха?! Та кількість щуролюдів, які з'являться на світ, становитиме надто мізерну кількість, щоб на неї можна було покладати надії. Водночас я боюся іншого. Чи не приведе поява щуролюдів до деякого розмежування всередині нашого роду — на істинно щурів, з одного боку, і щуролюдів, з іншого? Чи не захоче ця меншість, яка в самій своїй природі матиме добрий заряд людської підступності й гонору, опанувати становищем і оголосити свою расу вибраною?.. А це пахне новою революцією і, що особливо прикро, громадянською війною.
У кожному випадку не повинні ми допустити до цього. У жодному випадку не повинна постраждати наша расова повноцінність і стабільність. А тому одним з перших законів, які б я рекомендував ввести одразу ж, як ми захопимо владу, — це заборона шлюбів між щурами й людьми. Тобто незаконні злягання дозволяються, але потомство заздалегідь приречене на становище раба.
І ще одне. Хочу вас привітати, мої дорогі громадяни, з величезним успіхом, якого ми добилися за останній час. Наші вчені розробили й вивели новий вірус, який не дає жодної надії на вилікування. Цей вірус ми успішно випробували в Африці і зараз розносимо по цілому світу. Так, це вірус СНІДу!
Люди, залякані безліччю епідемій, які сипнуть на їхні голови, запанікують і натиснуть ті кнопки, від яких залежить наша остаточна перемога. Ядерна війна спустошить землю, але, як відомо, для щурів радіація не страшніша від холодної води. Радіація тільки навпаки, стимулюватиме наш ріст і наш інтелект. Версія наших шановних філософів про те, що ядерна війна принесе незліченні жертви й для нас, не повинна відлякувати і забивати голови пацифістськими ідеями. Жертви будуть, і то численні, але ж знову нагадаю — наша унікальна здатність до самовідтворення і розмноження, яка до того ж стимулюватиметься радіацією, вирятує нас із цієї халепи.
Зокрема вже тут, у Щурограді, під час вибуху на місцевій АЕС, ми змогли переконатися, що опромінені щуроматки здатні родити шість разів на рік по тридцять дітей. Вибух призвів до того, що ці ж діти росли і ставали здатні до розмноження значно швидше, аніж це було досі. Крім того, радіація стимулювала розумовий розвиток щурів, роблячи їх здатними виконувати різні складні операції і навіть розмовляти людською мовою. Це відразу дало змогу вступити з людьми в контакт, захопити всі пости і взяти під опіку підростаюче покоління.
Понадто — ми вивели з власної крові антирадіаційну вакцину, яка виробляє імунітет проти радіації і ввели її тим людським особам, які викликали у нас довір'я. У результаті цього геніального заходу серед людей зчинилося істинне змагання за право заслужити вакцину. Дітей почали посилати саме в ті школи, де викладання вели щури, бо там же робили й щеплення.
Таким чином нам вдалося взяти в свої руки ціле місто, а це говорить про необмежені можливості щурячої цивілізації.
Тепер ми повинні спеціально вишколити наших розвідників і послати їх на всі інші АЕС з метою викликання чергових аварій та вибухів. Паніка й страх, що опанують суспільством, створять для нас необмежені можливості в нашій благородній експансії.
Подібні міста, як наш Щуроград, повинні вкрити густою мережею усю землю.
Ми переможемо, бо за нами наш Господь Щур і правда».
Марко повернувся з кавою, коли вже я скінчив читати і поставив попередню касету.
— Ну як? — спитав, ховаючи брошуру в наплічник.
— Жахливо! Це все настільки нереально, що скидається просто на поганий жарт.
— Але це вже далеко не жарт.
— Не віриться, що це міг вигадати звичайний щур. Такі плани!
— І все це бере свій початок у Щурограді. Не десь за морями, а зовсім неподалік.
— Ти вже комусь показував цей трактат?
— Ні. Це безглуздо. Ніхто не сприйме всерйоз. Я й сам спершу не сприйняв. Це вже потім… коли побачив усе на власні очі… Людина, яка нічого того не бачила, спише все на чиюсь буйну фантазію… Треба якось інакше, якось інакше сповістити світ… Не знаю як… Тільки не так просто в лоб… Може, ти щось порадиш?
— Але що… що ти там бачив? У тому Щурограді?
— У Щурограді? — перепитав Марко з такою огидою до цієї назви, аж очі у нього зблиснули. — О-о-о, я там багато чого бачив! У найхворобливішому сні не насниться.
Рука його потяглася до магнітофона.
«Ну! Ну! Розповідай!» — хотілося мені закричати, але я з великим зусиллям стримував себе. Боронь боже показати, що я повірив. Краще вдавати скептика. Тоді Марко розповідатиме якнайдетальніше.
Нарешті він натис вмикача.
«Полковник чекав на мою реакцію. Не хочу сказати, що вже тоді я відчув потрясіння. Було тільки неясне почуття страху, дивна тривога, яка охоплює людину під час грози, коли блискає над головою, але ти в хаті й тобі нічого не загрожує, а все ж, коли небо розколюється, відчуваєш себе дрібною комашкою.
— Чи не доцільніше було б замість непевного заколоту спробувати втекти звідси і сповістити людей про небезпеку? — спитав я.
І відразу зрозумів, що бовкнув дурницю. Бо не страх промовляв у мені, а нездоровий глузд. Страх уже мене гнав подалі з цього проклятого міста, куди-небудь, аби подалі від цього безглуздя.