- А за теперішні часи, панове колеги, дійсно тяжко вам до забави що розповісти. Я учителював по своїй карієрі музиканта довго, трийцять п'ять років, привик до неписьменних мужиків, то були і діти, і їх міг хто-будь повернути в свій бік. Ще боялися дуже панщини і панів, жидів отак не мали за нічо, сміялися з них. Потім зачали заводити товариства тверезості, бо дуже стали грунти тратити. Зайдуть до мене до школи війт, та й радні, та й пленіпотенти повигонять дітий зі школи, порозсідаються в лавки і п'ють та співають, що аж саля шкільна, п'ять метрів широка і п'ять довга, вилазить з вуглів. Досвітком приходять жінки шукати чоловіків, намовлять їх додому і, намовляючи, сідають та п'ють горілку з ними, і знов на двайцять чотири години є мішане товариство. То тут, аби вже був професор університету, то не видержить довше, як добу так, що я не раз вставав з-під лавки, а на лавках, на каталозі валялися недоїдені оселедці, кавалки сала, а чути було горілкою каталоги ще з місяць.- Не то що тепер, панове колеги! Збереться, бувало, рада і ухвалить: «Так і так, це професор нелю-дений, він дітий нам не вчєє добре», зберуться до старости, вернуть з паперем, но і дадуть пару волів, заладують тебе з родиною, і їдь в інше село годитися: кілько корців збіжа дістанеш, кілько дров, чи маєш псалтир читати в церкві, чи цілу службу співати. Мука була, і тому треба було і пити, і терпіти, і вонітувати разом. Та, як кажу, прийшла тверезість, а потім парасолі, а як підросли хлопці ті, що навчилися читати, то й книжечки, і газета, наука Наумовича, змінювався селянський світ, та поволі. А потім вибори та хрунівство, та «Січі», вже ні панів, ні жидів ніхто не боявся. Йшла така велика лава в червоних стяжках, що всі вступалися з дороги.
- А найновішого інтересного я нєбогато годен розповісти. А отут дивіться через вікно. Це такий кутик мого села, навіть має назву. Цей кутик під панським лісом. Ліс шумить, навіває в душу всілякі забаганки, то платви треба, то оголоблів до саний, то молодої смерічки на деревце весільне, богато люди потребують ліса. А з того ревізії по хатах, процеси, кошта і кримінали. Тамті кути села не мають тих лісових навичок, а ці оді-дичили по предках. Дідичність, як знаєте, річ тяжка, аби її злизати параграфом. Десь давно по другім кінці села, того вже відси не видите, то був великий став, то там довгі роки, і я пам'ятаю, ще валялися сіті та неводи, але то давно, здається, що і той кут ставовий мав свою дідичність, але став висох та й дідичність також. А тут ліс росте і дідичність. Через то цей кутик, перед вікнами в мене, дивний є, розпроцесований, розжертий, щодня ліцитації, бо такої зажертості між властями і мужиками я не тамлю. Селяни всі ненавидять від маленького урядничка аж до великого, я такого, що тепер, ніколи не бачив. Йде боротьба безпощадна, і отаку вам забавну історію скажу. Я вже і очий добрих не маю, але дивувало мене тото, що майже щодня бачу вулицями людий святочно вбраних. І хлопці, і жінки, і діти. Чи пам'ятка, чи яке церковне свято, забогато свят. Питаю свого старого сусіда: «Даниле, а кажіть, чи таких богато свєт у вас настало?» - «Ге, пане навчитель, такі свєтошні чєси настали, бо, видите, приходе з дзвінками пани та всю одежину хапають, котра добра, а коло церкви стоїть наш вартівник. Як лиш вздрить бричку з панами, то біжить щодуху на цей кутик. Все, що жив, кидає з рук роботу і вбираєси в свєтошне, а на постелі та й на лаві все дрантє стоїть так, що пани то в руки не хотє брати. Отож пани спацірують та й мужики спацірують, та й таких свєт у нас кілька раз на тиждень, бо бог знає до кого прийдуть. Оден за кримінал, оден ручєв, тепер межи людьми нема рєду. Зразу то ховали в такого ґазди, що він без мотилиці , але прийшли такі зрадники, то як напали пани на того ґазду, то вівезли відти щось сім фір найкращої одежини. А що млинків, січкарень і возів. Зойк під небо був, але не помогло, то відтогди, пане навчитель, як пани є в нас, то мужики свєткують і ходе по-свєтошному. А ви фасуєте пенції, то можете ходити подерті».
- Так, панове колеги, це є найцікавіше, що я вам мав вповісти, а більше нічого не знаю, бо вже-м дуже старий, но і дурний.