Але на обличчі ніщо не відбилося, я повільно затягнувся сигаретою і пригубив пива, одночасно відчувши, що Евеліна дійсно була моєю сестрою! Тільки от звали її інакше. Я ніяк не міг пригадати її справжнє ім'я, але тільки не Евеліна — це вже точно. Що ж, доведеться вести себе ще обережніше, — вирішив я. — Врешті-решт не так вже важко взагалі не називати її по імені доти, поки не згадаю.
А хто ж я сам? І що, нарешті, все це означало?
Ерік, раптово відчув я, був якось пов'язаний з тією моєю автокатастрофою. Вона повинна була закінчитися моєю смертю, тільки я вижив. Чи не він і організував її? Так, підказували мої відчуття. Це не міг бути ніхто інший, тільки Ерік. А Евеліна допомагала йому, платячи Грінвудській лікарні, щоб мене тримали в несвідомому стані. Краще, ніж бути мертвим, але…
Раптово я зрозумів, що, прийшовши до Евеліни, я попався Еріку прямо в руки, став його бранцем, на якого можна напасти в будь-яку хвилину, якщо, звичайно, я тут залишуся.
Але вона сказала, що раз я її гість, то Еріку доведеться залишити мене в спокої. Було про що замислитися. Я не мав права вірити всьому, що мені говорили. Мені доведеться весь час бути насторожі. Можливо, дійсно буде краще, якщо я піду звідси, поки пам'ять повністю до мене не повернеться.
Але в глибині душі щось мене підхльостувало. Чомусь здавалося життєво важливим якомога швидше дізнатися, в чому справа, і діяти, як тільки про все дізнаюся. У мене було відчуття, що час дорогий. Дуже дорогий. І якщо небезпека була ціною повернення моєї пам'яті, то бути тому. Я залишаюся.
— І я пам'ятаю, — сказала Евеліна…
Тут я зрозумів, що вона говорила зі мною вже кілька хвилин, а я навіть не слухав. Може, тому, що базікала вона про дрібниці, і я автоматично не чув, а може тому, що мене накрила хвиля власних спогадів.
— Я пам'ятаю той день, коли ти переміг Джуліана в його улюблених змаганнях, і він шпурнув у тебе склянку з вином, і прокляв тебе. Але приз таки виграв ти. І він раптово злякався, що дозволив собі зайве. Але ти просто розсміявся і випив з ним інший стакан. Я думаю, він до цих пір кається, що не стримався тоді — адже він завжди такий холоднокровний, і мені здається, що він здорово заздрив тобі в той день. Ти пам'ятаєш? Мені здається, що з тих самих пір він майже у всьому намагається наслідувати тобі. Але я ненавиджу його, як і раніше, і сподіваюся, що коли-небудь він все ж спіткнеться. Тепер, я думаю, це буде скоро…
Джуліан, Джуліан, Джуліан. Так і ні. Щось щодо змагання і боротьби за приз, і те, що я порушив його майже легендарне самовладання. Так, в цьому було щось знайоме… ні, все ж я точно не пам'ятав, в чому там було справа.
— А Каїн, як здорово ти висміяв його! Він ненавидить тебе, адже ти знаєш…
Наскільки я зрозумів, я не користувався особливою популярністю.
І Каїн теж мені був знайомий. Дуже знайомий. Ерік, Джуліан, Каїн, Корвін.
Імена ці пливли в моєму мозку, розривали голову.
— Це було так давно… — Мимоволі вирвалося в мене.
— Корвін, — сказала вона, — давай перестанемо грати в піжмурки. Ти хочеш від мене більшого, ніж просто безпеки, я це знаю. І у тебе ще вистачить сил, щоб не залишитися осторонь, якщо ти поведешся правильно. Я не можу навіть здогадатися, що в тебе на думці, але, можливо, ми ще зуміємо домовитися з Еріком.
Це «ми» явно прозвучало фальшиво.
Вона прийшла до певних висновків щодо того, яку користь я можу їй принести за даних обставин, які б вони не були. Було ясно, що вона побачила можливість урвати й для себе ласий шматочок.
Я злегка посміхнувся.
— Скажи, адже ти тому і прийшов до мене? — Продовжувала вона. — У тебе є якісь пропозиції Еріку, і ти хочеш, щоб переговори вів посередник?
— Можливий варіант, — відповів я, — Тільки мені ще треба все гарненько обміркувати. Адже я зовсім недавно одужав. І мені хотілося бути в зручному, надійному місці, якщо доведеться діяти швидко, на той випадок, якщо я, звичайно, вирішу, що мені краще всього вести переговори з Еріком.
— Думай, що кажеш, — розсердилася вона. — Ти ж знаєш, що я доповім про кожне твоє слово.
— Ну звичайно, — підтвердив я, нічого насправді не знаючи, і тут ж спробував перехопити ініціативу. — Якщо, звичайно, ти сама не вирішиш, що тобі краще мати справу зі мною.
Її брови зсунулися, між ними пролягли крихітні зморщечки.
— Я не зовсім розумію, що ти мені пропонуєш.
— Я нічого не пропоную — поки. Просто я нічого не приховую і не обманюю, а кажу, що точно ще нічого не знаю. Я не впевнений, що хочу домовитися з Еріком. Адже в кінці-кінців…
Тут я зробив багатозначну паузу, тому що сказати, по суті, мені більше було нічого, хоча я відчував, що пауза ця не зовсім переконлива.
— А що, у тебе є інші пропозиції?
Раптово вона схопилася, схопившись за свій свисток.
— Блейз! Ну звичайно ж!
— Сядь і не сміши мене, — відповів я. — Невже я прийшов би до тебе ось так, запросто, простіше кажучи, віддався б на твою милість, якщо б мова йшла про які б то не було пропозиції від Блейза?
Рука, яка стискала свисток, опустилася. Вона розслабилася і знову сіла.
— Може, ти й правий, — сказала вона після тривалого мовчання, — але ж я знаю — ти гравець в душі, і ти можеш зрадити. Якщо ти прийшов сюди, щоб покінчити зі мною, то це було б дійсно нерозумно. Адже хто-хто, а ти повинен знати, що зараз я зовсім не така важлива птиця. Та й крім того, мені чомусь завжди здавалося, що ти добре до мене відносишся.
— Так воно і є, — з готовністю відповів я, — тобі нема про що турбуватися. Заспокойся. Однак дивно, що ти заговорила про Блейза.