Подорож на Пуп Землі. Т. 1 - Кидрук Максим Иванович страница 5.

Черговий осінній PhD-meeting департаменту Промислової екології призначили на 13–15 жовтня 2008 року. Все б нічого, якби не Ед, якому я пообіцяв, що буду best man’ом, і оте його раптове весілля, яке мало відбутися… в неділю, 12 жовтня.

Життя поставило мене перед непростим вибором. Я не міг відмовити Едові, не міг покинути товариша на самоті в такий скрутний період його життя – у ніч із 12-го на 13-е друзяка розраховував на мене. З іншого боку, вранці 13-го жовтня я мусив бути присутнім на тому клятому PhD-meeting і доповідати про те, як просувається робота над не менш клятою дисертацією. Опинитися відразу в двох місцях не було ні найменшої змоги.

Щоправда, десь у надрах підсвідомості ще жевріла надія. Я зайшов на сайт компанії «Аеросвіт» і розшукав розклад їхніх рейсів (до кризи ця авіакомпанія підтримувала постійне сполучення між Києвом і Стокгольмом). Несподівано моє серце пришвидшено забухкало, і я втямив, що фортуна, яка, в принципі, ніколи не полишала мене, цього разу вкотре виявила прихильність. Тієї осені «Аеросвіт» шість разів на тиждень літав до шведської столиці, однак тільки двічі відправлявся з Києва вранці, а саме: щосереди та… щопонеділка. За якусь секунду в голові виник геніальний план: у неділю, 12-го, я спокійно бенкетую на святкуванні шлюбу мого товариша в Рівному, приблизно опівночі заскакую до таксі та мчу на всіх парах до Києва (N. B.: треба буде заготувати спеціальну табличку «ВІН їде до Києва» та повісити за шворочку собі на шию, щоби гості сп’яну не переплутали та не заштовхали до таксі когось іншого замість мене), приблизно о четвертій ранку я в Борисполі, о 6:20 сідаю в літак до Стокгольма, о 8:40 приземляюсь в Арланді, стокгольмському аеропорту, приблизно до 9:30 встигаю доїхати до T-Centralen, центрального транспортного вузла шведської столиці. Засідання починається о 10:00, тому в мене буде ще аж півгодини, щоби дістатися до готелю, в якому проходитиме PhD-meeting. Звісно, такий вояж виллється у кругленьку суму, зате всі залишаться щасливими та задоволеними, а це – погодьтеся – найважливіше!

Щоправда, був ще один нюанс. Я мав дуже приблизне уявлення, в якому стані пришкандибаю на PhD-meeting після такого звитяжного акту героїзму: буйного бенкету, чотиригодинної поїздки до Києва та ранкового двогодинного перельоту.

Утім, я не дуже переймався, заспокоюючи себе тим, що мій організм і не таке витримував. А тому відразу забронював квитки.

10 жовтня 2008-го, десь між 2:00 та 3:00 ночі, Рівне, Україна.

Шістнадцять годин до початку парубочої вечірки.

Два дні до весілля.

Він почав боліти ще позавчора ввечері. Бісовий, триклятий, довбаний зуб! По-моєму, найгірше, що може трапитися в житті, – це зубний біль. Танталові муки, тортури інквізиторів – усе це лише комарині укуси порівняно з воістину диявольським винаходом за назвою «зубний біль», що переслідує людину від першого дня її появи на Землі…

Учора ввечері мені таки вдалося заснути, а на ранок біль стишився до ледь помітного ниття, на яке я не звертав уваги, заклопотаний підготовкою до Едової парубочої вечірки.

Цього вечора так легко відбутися не вдалося. Варто було покласти голову на подушку, як десь із-під лівої щоки починали шугати блискавки, вистрілюючи через вухо аж до стелі, розриваючи на шматки черепну коробку. Я вже не міг визначити, який саме зуб болить, увесь лівий бік обличчя палав нестерпним синім полум’ям. Біль був настільки діткливим і пронизливим, що я замалим не ліз на стіни.

За всю ніч я так і не склепив очей. На ранок, посинілий і змучений, із землистими мішками під очима, пішов до лікаря.

Завдяки маминим знайомствам мене прийняли без черги та без попереднього запису.

– Нижній кутній зуб… пульпіт, – швидко оголосив вирок дантист.

– Але в мене болить не там… – пробував заперечити я, – болить зверху, і… і… взагалі всюди. І там же навіть карієсу немає.

– Це кутній зуб, а з ними таке часто трапляється…

– І що мені тепер робити? – запитую, розуміючи, що сьогоднішній день безнадійно зіпсований.

– Зараз будемо лікувати. Спочатку я покладу миш’як, а знову прийдеш днів через два…

– Е-е-е… я не можу… у мене весілля, – лопотів я, мов у гарячці.

– Що-о?!

– Ну, тобто весілля не у мене, а в мого друга, але я є старшим дружбою, тому не можу пропустити церемонію!

– Тоді тобі доведеться прийти в понеділок, – заявив лікар.

– Теж не можу, бо в понеділок я лечу до Швеції.

Стоматолог уважно подивився на мене, потому вклав на своє екзекуторське крісло та зробив укол знеболювального.

– Це всього лише кутній зуб, – заспокійливо промовив він, після чого, взявши до рук долото й молоток (кутнього зуба вирвати не так просто), за двадцять хвилин позбавив мене пекельного джерела болю…

Після операції щока напухла, наче за неї впихнули м’ячик для тенісу. Через безсонну ніч та чималу дозу знеболювального мене страшенно тягнуло на сон. Приплівшись додому, я насамперед зателефонував Еду та печально повідомив, що «на заль, не змозу плийти на цоловіцу вецілку, бо мені вигвали зуба, і сцока, курва, напухла так, сцо ледве язиком повелтаю».

Наостанок я заліз в Інтернет і перевірив пошту. В електронній скриньці лежав один-єдиний непрочитаний лист від Яна. Чех писав про нашу грядущу поїздку:

Я нашвидкуруч нашкрябав відповідь:

За кілька хвилин надійшла відповідь – стислий, небагатослівний лист, котрий, безперечно, і вирішив долю майбутньої подорожі:

Я достеменно не пригадую, але, здається, перечитав цього листа разів п’ятдесят, не менше. Точніше, не всього листа, а лише його завершальну фразу: «Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy…» – вона, наче розривна куля, влучила мені в серце. Засинаючи, я безперестану прокручував її в голові, уявляючи, як це, побий мене грім, класно – побачити зорі над островом Пасхи…

* * *

…У понеділок зранку, несучись у швидкісному «Arlanda express» від стокгольмського летовища до станції T-Centralen, я розмірковував над тим, що за тиждень в Україні відбулося багато всяких подій. За сім днів на Батьківщині трапилося більше, ніж за півроку у розміреній і випещеній Швеції. Отож, я встиг посваритися зі своєю дівчиною, яка, навіть не попрощавшись, поїхала до Москви; потому примудрився розсваритися з українським науковим керівником; перечитав «Королі і капуста» О. Генрі; вирвав кутнього зуба, який після повторного перерахунку виявився зубом мудрості; у неділю успішно відгуляв весілля свого друга; танцював із нареченим танець рожевих фламінго (викладете відео на «YouTube» – руки повідриваю!); всю ніч мчав на таксі до Києва, впиваючись блювотними мелодіями шансону; летів літаком до Стокгольма; не спав загалом тридцять шість годин; зрештою, на ранок у Арланді випив ціле відро кави, розуміючи, що весь сьогоднішній день доведеться вдавати, ніби я кумекаю, що мені говорять і чого від мене хочуть. Люблю життя…