Шумно...
Чути, як кільця штор ковзають убік по карнизах, як хлюпає вода в шапликах. Чути, як хлопці у спальні встають, одягаються, умиваються; як ходить префект туди-сюди, плеще в долоні і каже їм всім: «Бадьоріш!» Бліде сонячне світло світить на жовті розсунуті штори, в розкидані постелі. У нього постіль гаряча, і обличчя, і тіло.
Він підвівся і сів на край ліжка. Немає сил. Він спробував натягти панчоху. Страшенно шорстка на дотик. А сонячне світло чудне і холодне.
Флемінг запитав:
— Тобі погано?
Він не знає; тоді Флемінг сказав:
— Лягай назад. Я скажу Мак-Ґлейдові, що тобі погано.
— Він хворий.
— Хто?
— Скажи Мак-Ґлейдові.
— Лягай назад.
— Він що, хворий?
Хтось із товаришів тримає його під руки, поки він стягує панчоху, що пристала до стопи, і лізе назад у гарячу постіль.
Він скрутився калачиком між простирадел, тішачись їх тихому пашінню. Хлопці вдягаються до меси і розмовляють про нього. То була підлість, кажуть вони, — штовхнути його в ту відхідну яму.
Потім голоси стихли — вони пішли. А голос поруч ліжка сказав:
— Дедалусе, не виказуй нас, добре?
Веллзове обличчя. Він глянув на нього й побачив, що Веллз боїться.
— Я не хотів. Не викажеш, ні?
Батько наказував: що б не було, ніколи не доносити на товаришів. Він хитнув головою, кажучи: «Ні», — і утішився. Веллз сказав:
— Я не хотів, слово честі. Це я так, для хохми. Вибач мені.
Обличчя і голос зникли. Він каже «Вибач», бо боїться. Ану ж це хвороба? Некроз — хвороба рослин, а рак — тварин, чи, може, навпаки. Це було так давно тому — у час не в тунелі, а в вечірньому світлі на майданчиках, що тупцявся з місця на місце на краю його ланки, а крізь сіре світло низько летів важкий птах. У Лестерськім абатстві світилося. Там помер Вулсі. Абати самі поховали його.
Обличчя з'явилося, але не Веллзове — префектове. Він не хитрує — ні-ні, він справді хворий. Він не хитрує. Він відчув на чолі префектову долоню, і відчув, що чоло в нього тепле й вогке проти холодної й вогкої руки префекта. Пацюк теж на дотик такий — масний, і вогкий, і холодний. Кожен пацюк має двоє очей, щоб бачити світ. Гладенька, масна шерсть, підібгані для стрибка маленькі лапки і чорні лискучі очиці, щоб зиркати на світ. Розум для стрибка у них є, але тригонометрії їм не збагнути. Мертві, вони лежать на боці. Шерсть у них тоді суха. Вони просто мертві.