— Кахи! — кахикнув мій приятель, скинув куртку, підперезав хусточкою стан, скорчив чудернацьку гримасу, закотивши очі під лоба і опустивши куточки губів. — Кахи!
Тоді, помовчавши, ще раз кахикнув, і більше я не почув від нього жодного слова. «Ага! — подумав я, хоча вголос не сказав нічого. — Це дуже дивне діло, що Тобі Достоббіс став такий мовчазний. Напевне, тому, що минулого разу був надто балакучий. Одні крайнощі призводять до інших. Чи забув він усі ті недоладні запитання, що ними обсипав мене тоді, коли я востаннє вичитував йому? Та хай там як, а від трансценденталізму він вилікувався».
— Кахи! — знов кахикнув Тобі, немов прочитавши мої думки; а вигляд у нього був такий, як у замріяної старої овечки.
А літній добродій узяв його під руку й відвів на кілька кроків у глиб критого мосту, далі від турнікета.
— Друже мій, — сказав він, — щоб усе було по-чесному, я дозволю вам розігнатися з оцього ось місця. Почекайте тут, поки я відійду до турнікета, щоб дивитись, як ви стрибатимете гарненько, трансцендентально, й не проґавити жодного вашого руху. Це, звісно, чиста формальність. Я скажу: «раз, два, три — бігом!» По слові «бігом» рушайте. — Він став коло турнікета, постояв хвильку ніби в глибокій задумі, потім звів очі вгору і, як мені здалося, ледь помітно всміхнувся, підтяг поворозки фартуха, довгим поглядом окинув Достоббіса і нарешті, як було умовлено, скомандував:
— Раз, два, три — бігом!
Зразу по слові «бігом» мій сердешний приятель прожогом кинувся вперед. Стиль бігу був не дуже вишуканий, як у містера Лорда,* але й не дуже незграбний, як у оглядачів містера Лорда, але загалом я був певен, що він упорається. А що як ні? Ось де головне питання: що як ні? «Яке право, — сказав я, — має цей старий добродій примушувати іншу людину стрибати? Цей старий недоросток — хто він такий? Коли він попросить мене стрибнути, я не послухаюсь нізащо, бо що це за чорт?» Міст, як я вже сказав, був критий, і то на вкрай чудернацький манір, тож у ньому завжди бувала дуже гучна луна, але я цього ніколи не помічав так виразно, як тоді, коли вимовив оці останні четверо слів.
Але те, що я сказав, чи почув, чи подумав, зайняло тільки одну мить. Менш як через п'ять секунд після старту мій сердешний Тобі стрибнув. Я бачив, що біжить він дуже швидко, і від підлоги відштовхнувся він чудово, виробляючи ногами в леті всякі викрутаси. Я побачив його високо в повітрі; він. знаменито крутнувся круг себе над самим центром турнікету, і я, звичайно, дуже здивувався, що він чомусь не летить далі. Та весь стрибок тривав одну мить, і не встиг я як слід про це замислитись, а містер Достоббіс уже гепнувся спиною на поміст по той самий бік турнікета, з якого він стрибав. І в ту ж мить я побачив, що літній добродій щодуху шкутильгає геть, піймавши в підібраний фартух якийсь предмет, що впав із мороку під дахом над самим турнікетом. Усе це вкрай здивувало мене, але роздумувати було ніколи, бо містер Достоббіс лежав напрочуд тихо, тож я вирішив, що він дуже забився і треба йому допомогти. Підбігши до нього, я пересвідчився, що він і справді зазнав дуже серйозного удару. Річ у тому, що десь поділась його голова, і хоч скільки я шукав, та знайти її не зміг, тож і вирішив віднести його додому та послати по гомеопатів. А тоді в мене майнула одна думка, і я кинувся до одного найближчого вікна на мосту. І мені відкрилася сумна правда. На якихось п'ять футів над вершком турнікета, впоперек мосту, скріплюючи крокви накриття, тяглась пласка залізна штаба, покладена лежма; такі штаби скріплювали все покриття мосту. Очевидно, об гостре ребро цієї штаби й ударився шиєю мій нещасливий товариш.
Він не пережив цієї жахливої втрати. Гомеопати не дали йому досить малої дози ліків, а те, що вони дали, він відмовився приймати. Отож урешті йому стало зовсім зле, і він помер — на науку всім непутящим людям. Я зросив його могилу своїми сльозами, наніс штабу зліва на його родинний герб, а рахунок за дуже помірні витрати на похорон послав трансценденталістам. Негідники відмовились платити, тому я зразу відкопав містера Достоббіса і продав на собачий харч.
Вперше цю новелу Едґара По було надруковано у вересні 1841 року в філадельфійському журналі “Graham's Magazine”, під заголовком “Never Bet Your Head: A Moral Tale” («Ніколи не закладайся на власну голову: оповідка з мораллю»). Удруге — в нью-йоркській газеті “Broadway Journal ”, під заголовком “Never Bet the Devil Your Head” («Ніколи не закладайся з чортом на власну голову»). За мотивами цієї новели Едґара По славетний італійський кінорежисер Федеріко Фелліні зняв короткометражний фільм «Тобі Демміт» (ім’я персонажа; в даному українському перекладі Тобі Достоббіс), що разом з ще двома короткометражками (також за мотивами новел Едґара По: «Метценґерштайн» режисера Роже Вадіма і «Вільям Вілсон» режисера Луї Маля) складає стрічку-збірку «Три кроки в маренні» (“Tre Passi Nel Delirio”, 1968 р.).
Торрес Томас де Лос — іспанський поет XIX ст.
Меланхтон Філіпп (1497-1560) — німецький богослов-протестант, послідовник Мартіна Лютера.
«Батрахоміомахія» («Війна мишей і жаб») — давньогрецька героїко-комічна поема.
Ла-Сен П'єр (1590-1636) — італійський учений-гуманіст, письменник.
Якобус Гуго (XVII ст.) — французький учений.
Антіной — за оповіддю Гомера, надто настирливий претендент на руку Одіссеєвої дружини Пенелопи.
Лотофаги — за Гомером, народ, що харчується лотосами.
«Допотопні люди» — поема американця Джеймса Макгенрі (1785— 1845).
«Паугатан» — перекази про вождя об'єднаних індіанських племен Паугатана (бл. 1550-1618).
«Дайел» — часопис американських трансценденталістів (1840-1844).
«Хлопчина з Мену» — роман Джона Ніла (1793-1876).
«Північноамериканський щоквартальний трамтарарам» — По іронізує над консервативним часописом «Північноамериканський щоквартальний огляд».