– Маєте рацію, – підтвердив мою думку префект. – На нього двічі нападали немовби грабіжники і ретельно обшукували згідно з моїми вказівками.
– Зайвий був клопіт, – зауважив Дюпен. – Міністр не зовсім же, мабуть, дурень, і він міг передбачити ймовірність таких нападів.
– Може, він і не зовсім дурень, – заперечив префект, – але ж він поет, а це вже й від дурня недалеко.
– І то правда, – сказав Дюпен, у задумі випустивши клубок диму з люльки, – хоч я й сам не безгрішний, пописував колись віршики.
– Цікаво було б детальніше почути, – звернувся я до префекта, – як саме ви проводили пошуки в будинку міністра.
– Бачите, часу ми не марнували і обшукали чисто все. У мене чималий досвід на таких справах. Ми обшукали ввесь будинок, кімнату за кімнатою – на кожну пішло по цілому тижню, ніч у ніч. Найперше ми переглянули меблі. Ми відчиняли всі без винятку шухляди – ви ж, певне, знаєте, що для досвідченого поліційного агента такої штуки, як потайна шухляда, не існує. Йолоп «гой агент, що проґавить потайну шухляду. Адже це так просто. Місткість кожного стола, простір, що його він займає, – все це можна якнайточніше обрахувати. Щодо цього в нас є докладні правила. І волосинки ми не пропустимо повз увагу. Після столів ми взялися за крісла. Подушки ми протикали довгими тонкими голками, ви бачили, які вони. Зі столів ми здіймали стільниці.
– А це навіщо?
– Коли приховують щось, то, бува, знімають стільницю зі столу чи якусь подібну деталь з інших меблів, видовбують у ніжці заглибину, ховають туди ту річ, а стільницю ставлять назад. Ніжки ліжок також часто використовуються для цієї мети.
– Але хіба не можна порожнину на звук визначити? – запитав я.
– Авжеж не можна, якщо заховану річ тугенько загорнуть у вату. А крім того, ми ж мусили працювати без зайвого галасу.
– Але ж не могли ви познімати всі стільниці, розібрати по частинках геть усі меблі, де була хоча б найменша можливість заховати листа! Папірець можна скрутити трубкою завтовшки не більше від великої голки і засунути, скажімо, в поперечку крісла. Ви ж не розбирали всі крісла!
– Авжеж ні. Але ми краще зробили: переглянули в сильну лупу поперечки всіх до одного крісел у будинку, не пропустили жодного стику в жодній меблі. Якби десь трапилися сліди недавньої роботи, ми б їх відразу помітили. Зернинка деревного пороху від свердельця виглядала б завбільшки з яблуко. Десь клей трохи підозрілий або шпаринка на стику двох деталей – і ми б натрапили на сховок.
– Гадаю, ви оглянули дзеркала між рамами й склом, перевірили ліжка й постелі, а також гардини та килими?
– Ну аякже! І коли перетрусили до найменшої цятки всі меблі, взялися за самий будинок. Ми поділили його на квадрати, перенумерували їх, щоб ані одного не пропустити, і в лупу оглянули кожний квадратовий дюйм як цього, так і двох суміжних будинків.
– Двох суміжних будинків! – вигукнув я. – Але ж і сила роботи вам випала!
– Таки випала. Зате й винагороду ж обіцяно величезну.
– А ділянки біля будинків ви оглянули?
– Їх вимощено цеглою, і з ними був невеликий клопіт. Ми перевірили мох між цеглинами й пересвідчилися, що там нічого не займано.
– Папери міністра ви, звичайно, теж оглянули? Так само, як і книжки у нього в бібліотеці?
– А певно. Ми розкривали кожний пакунок, кожний сувій; кожну книжку не просто розгортали, не просто раз труснули, та й годі, як то роблять декотрі поліційні агенти, а перегорнули кожну сторінку від палітурки до палітурки. І кожну оправу якнайприскіпливіше виміряли й оглядали в лупу. Неможливо, щоб щось стороннє в будь-якій палітурці залишилося непоміченим. П'ять-шість книжок було щойно від палітурника; то ми палітурки в них пильно промацали вподовж довгими голками.
– А підлогу під килимами перевірили?
– Безперечно. Ми знімали всі до одного килими, а мостини оглядали в лупу.