Коли Генрі Дойл зайшов до центру управління польотами авіакомпанії «Сентеніел», він побачив там двох незнайомих.
– Генрі, – мовив керівник центру, – ці джентльмени – агенти Ральф Лендерс і Лью Марш з Управління по боротьбі з наркотиками. Панове, перед вами Генрі Дойл, координатор наших 747-х, які виконують рейси за кордон.
Дойл обмінявся рукостисканнями з агентами й сів поруч з ними навпроти стола керівника центру.
– Містере Дойл, – звернувся до нього старший з агентів, Лендерс, – впізнаєте ви це?
Дойл узяв з його рук якийсь предмет.
– Пакет з алюмінієвої фольги для земляних горіхів, – констатував він. По тому повернув до себе цей порожній пакет зворотним боком і побачив найменування фірми, написане іспанською мовою. – Схожий на ті, які ми завантажуємо в Лімі, Перу, на зворотному шляху рейсу 211.
– Саме так воно й є, – ствердив Лендерс.
Керівник центру, котрий мовчки сидів за столом, нахилився вперед:
– Генрі, вони знайшли цей пакет минулого тижня в кишені піджака одного торговця наркотиками. Мертвого торговця наркотиками.
– Прізвище мерця – Уркос, – продовжив Лендерс. – Він був відомий як посередник між групою перуанських виробників героїну і нью-йоркською мережею його роздрібного збуту. Опріч того, що торгував наркотиками, він і сам належав до числа наркоманів. Саме через це й помер: прийняв дещицю цього, як вони звуть його, «мертвого снігу» – поганого героїну, і той його вбив. – Агент стрівся поглядом з Генрі Дойлом. – Ми гадаємо, що цей поганий наркотик прилетів сюди саме рейсом 211 компанії «Сентеніел» з Ліми.
Генрі знизав плечима:
– Що ж, це ймовірно.
– Ви начебто не здивовані, – зауважив Лендерс, підвівши брови.
Тепер Генрі злегка гмукнув:
– Містере Лендерс, рейс 211 виконує літак «Боїнг-747». Чи знаєте ви, як ми звемо 747-й? Ми звемо його Товстим Альбертом. І ось чому: його довжина сягає майже 72 метри, висота – 16 з половиною, розмах крил – 60 м, а вага при повному завантаженні – понад 350 тонн. Він перевозить 450 пасажирів на відстані до семи тисяч миль. То чи маю я дивуватися, що хтось потай провіз на ньому наркотик?
Керівник центру посміхнувся:
– Генрі працює в «Сентеніелі» вже двадцять вісім років, джентльмени. І багато чого побачив за цей час.
– Можливо, він має деякі ідеї щодо того, як саме можна провезти наркотики на борту його Товстого Альберта, – зауважив Лендерс.
– Мені страшенно не хотілося б перелічувати всі можливі варіанти, – відказав Генрі. – Це зілля можна заховати в першому-ліпшому з чотирьохсот п’ятдесяти сидінь. У першому-ліпшому з тринадцяти туалетів. У стельових відсіках. У бильцях крісел, де вмонтовано попільнички. В подушках. Серед продовольчих припасів, ручної поклажі екіпажу, в паливних баках... Та в сотні різних місць. У двох сотнях.
– Скільки осіб мають доступ до цих місць, містере Дойл? Скільки осіб беруть участь у підготовці 747-го до польоту?
– Що ж, давайте підрахуємо, – Дойл став записувати цифри на аркушику паперу. – Отже, 22 особи – прибиральна команда, шестеро – розвантаження багажу, двоє на асенізаційній машині з помпою для прочистки туалетів, один на подачі мастила, двоє на заправці пальним, один по кондиціонерах, один по миттю ілюмінаторів, два інженери по перевірці роботи двигунів; опріч того, ще 16 бортпровідників і троє пілотів. Разом виходить 56 чоловік.
– Декого ви проминули, – відзначив Лендерс.