– Встигнути що?
– Отруїти його, – спокійно повторив Генрі. – Я забираю його на автостоянку й обробляю в багажнику своєї машини. Додаю в нього щурячу отруту. Гадаю, підходить, хіба ні?
– Але... господи... чому? – спитав Лью. – Тобто, що було поштовхом?..
– Пам’ятаєш, ти бачив у мене фотографію мого брата з сім’єю? Гарну темноволосу дівчину? Це була моя небога. В коледжі її знадили до наркотиків. З відмінної студентки вона перетворилася у першокласну шлюху. Завершилося це все на столі в моргу. Померла від переохолодження, виснаження та запалення легенів, а ускладнюючим фактором була її наркоманія. Не думаю, щоб мій брат і його дружина коли-небудь оговталися після цього.
– І ти обрав такий спосіб помсти?
Генрі знизав плечима:
– Цей спосіб аж ніяк не гірший... і, либонь, навіть кращий за багато інших. Скількох гендлярів та наркоманів вам поталанило знешкодити за останні десять днів?
– Що ти маєш на увазі?
– Ось що: я вивів з ладу дев’ятнадцятьох наркоманів і трьох гендлярів, відтоді як почав це. Причому вивів із ладу назавжди! Плюс іще три наркомани, котрі потрапили до в’язниці за вбивство гендляра. В підсумку, на двадцять п’ять паскудників стало менше, Лью. І це лише початок.
Лью через силу міг повірити власним вухам.
– Генрі, це... це ж масове вбивство.
– Як і розповсюдження героїну, Лью, – відказав Дойл. – Тільки те вбивство підступніше, і на нього витрачається більше часу. – Генрі присів на ручку найближчого крісла. – Пам’ятаєш, що ти сказав минулої суботи, коли ми ласували смаженим м’ясом під пиво? Ти сказав, що, коли накриваєш якогось мерзотника, що продає героїн старшокласникам, ти відчуваєш, що зробив щось. І ще сказав, що після цього можеш спокійно спати. Так от, Лью, я відчуваю те саме.
Генрі зважив на долоні брикет героїну.
– Сьогодні я був змушений обробляти цю погань вдома через зливу: в багажнику не зміг би працювати. Я взяв з пакета півчашки героїну і висипав до унітаза. Потім досипав такі ж півчашки щурячої отрути. І повір мені, якщо я покладу це назад до шафки, то піду додому й засну сном немовляти.
Генрі підвівся й простягнув йому пакет:
– Я знаю, ти ще маєш попрацювати, Лью. Я чекатиму на тебе в своєму кабінеті.
Лью мовчки дивився, як Генрі вийшов крізь люк і розтанув у темряві. По тому глянув на брикет наркотику, який тримав у руці, і згадав слова Генрі: «На двадцять п’ять паскудників стало менше. І це лише початок».
Губи Лью рішуче стиснулись. Він став на крісло й акуратно засунув героїн під кінопроектор. Відтак причинив шафку і поквапився до свого друга Генрі.
Аеропорт у Нью-Йорку, що обслуговує внутрішні рейси.