Фаулз Джон Роберт - Хмара стр 13.

Шрифт
Фон

— Що вона сказала?

— Те саме.

— Тобі дуже боляче? Ми розуміємо, як це важко.

Кет знову видихнула дим.

— Я втратила почуття минулого. Все в теперішньому. — Тут вона крутнула головою, неначе це пояснення було таке туманне, що не мало жодного сенсу. — Минуле допомагає дивитися на все крізь пальці. А от коли не можеш утекти від…

— А хіба майбутнє не повинно допомагати?

— Воно недосяжне. Людина прикута до теперішнього. До того, чим вона є.

Він підняв камінець і кинув у воду на кілька футів од берега. Пастка, тортури; коли читаєш у людині, як у книжці, й розумієш її краще, ніж вона сама.

— Хіба не простіше розірвати ці ланцюги, примусивши себе поводитись… — Пол урвав на півслові.

— Нормально?

— Принаймні в звичайних речах.

— Як містер Мікобер з «Давида Копперфілда»? Що-небудь нагодиться?

— Голубонько, хліб — це також штамп.

— І його не їстимеш, коли нема бажання.

Пол посміхнувся:

— Ну, трохи бажання в нас є, еге ж? Досить, щоб розстроїти всі наші плани допомоги.

— Поле, слово чести, я щоранку… — Кет замовкла. Вони сиділи поруч, утупившись у воду.

Пол промовив м’яко:

— Ми тут не винні, Кет. Це через діточок. Стаєш дбайливим як квочка. А вони справді не розуміють.

— Я стараюсь. Особливо з ними.

— Знаю.

— Це просто повна втрата сили волі. Почуваєшся у владі першого-ліпшого зауваження. Того, що стається. Знову сумніваєшся в усьому. Шукаєш причини. Чому він? Чому я? Чому так? Скрізь «чому», «чому»…

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора