— Тату! Тату! Змія!
Обидва чоловіки посхоплювались, а дівчата на сонці звели голови. Аннабела вигукнула:
— Відійдіть звідти.
Саллі, задерши голову в хустці, спитала:
— А вони, бува, не отруйні?
Аннабела в тіні парасоля посміхнулася:
— Тут лише вужі.
Саллі встала й підійшла до Пітера з Полом, які стояли на розі тераси біля парапету з рідко розставленими над водою горщиками герані та аґави. Голова Кетрін впала назад і відвернулася.
— Ось вона! Ось!
— Томе, відійди звідти! — гукнув Пітер.
Старша дівчинка, Кандіда, хоча її ніхто не просив, одтягла хлопчиська вбік. Вони бачили, як змія, звиваючись, пливе вздовж кам’янистого берега, від її голови розходилися брижі. Вона була не довша за два фути.
— Боже, справді змія.
— Ці абсолютно нешкідливі.
Саллі сховала лікті в долонях і відвернулася:
— Я їх не люблю.
— І всі ми знаємо, що це означає.
Вона озирнулася й показала Пітерові язика:
— А я все одно їх не люблю!
Пітер посміхнувся і послав їй губами поцілунок, потім знову сперся на парапет обік Пола і втупився вниз.
— Ну-ну. Це, мабуть, доказ того, що тут рай.
Змія зникла серед латаття, що жовтіло на мілині під терасою. Коли в справу втручався Пітер, усе зникало як оком змигнути. Тепер він одвернувся й сів на парапет:
— Коли ми збираємось, Поле?