— Копія в мене є, — сказав я і подав їй ще один аркуш.
Господи, вона заходилася читати ще й другий примірник! Видно, добре ж її вимуштрував чоловік чи адвокати після його смерті. Нарешті місіс Бранер узяла зі столу ручку, підписала перший примірник, і я забрав його собі.
— То містер Вулф тому й хотів, щоб ви зайшли до мене сьогодні вранці? — запитала вона.
— Почасти, — кивнув я головою. — Він хотів також, щоб міс Дакос мені розповіла, як за нею стежать, і я про все в неї розпитав. А вчора я бачив за вами «хвоста». Коли ви сіли в свою машину й поїхали, за вами рушила ще одна машина, майже впритул, номер я записав. У машині сиділо двоє чоловіків, з ФБР. Вони намагаються дати вам зрозуміти, що за вами стежать. Тепер ми, певно, не матимемо чого ні запитати у вас, ні сказати вам, доки чогось не станеться. Але все може скоїтися, і нам треба про дещо домовитись. Адже ви читали ту книжку і розумієте, що означає ставити «жучка». Ви не знаєте, чи є в цій кімнаті «жучок»?
— Не знаю. Я, звичайно, думала про це, і ми кілька разів оглянули кімнату. Але я не певна. Адже для цього вони мали б сюди проникнути, правда? Проникнути і щось тут умонтувати?
— Звичайно, якщо електрониики не вигадали чогось нового. Але навряд. Не хочу надавати цьому особливого значення, місіс Бранер, і все ж не думаю, що в цьому будинку можна скрізь розмовляти спокійно, не боячись, що вас підслуховують. Надворі холодно, але трохи подихати свіжим повітрям вам не завадить. Як ви — не проти?
Вона похитала головою.
— Ох, містере Гудвін! І це в моєму власному домі! Гаразд. — Вона підвелася. — Зачекайте на мене тут. Місіс Бранер вийшла. Сара Дакос усміхнулася до мене.
— Але ж вам можна було б зійти нагору, — зауважила вона. — Крізь стіни чи навіть крізь замкову щілину я нічого не почую.
— Невже? — Я оглянув її з голови до п'ят, радий, що для цього випала слушна нагода. Дивитись на неї було вельми приємно. — А може, ви маєте при собі апарати для підслуховування? Є, правда, один спосіб це перевірити. Та він, боюсь, вам не сподобається.
— А звідки ви знаєте, що не сподобається? — знов усміхнулась вона своїми карими очима.
— Я добре знаю людську натуру. Ви належите до людей делікатних. Адже не підійшли ж ви до того чоловіка, що стежить за вами, і не спитали, як його звати й що йому треба.
— Гадаєте, я повинна була це зробити?
— Я так не гадаю. Але ж ви цього й не зробили. Дозвольте поцікавитись: ви танцюєте?
— Іноді.
— Якщо ви потанцюєте зі мною, я знатиму про вас більше. Не хочу цим сказати, що дізнаюся, чи працюєте ви на ФБР. Бо якби воно мало в цьому домі свого агента, йому не треба було б ходити назирці за місіс Бранер та її сім'єю. Єдина причина, чому я…
У дверях з'явилася наша клієнтка. А я навіть не почув її кроків! Це погано. Міс Дакос, певна річ, дівчина приваблива, але ж не настільки, щоб, захопившись розмовою з нею, стати глухим. Отже, висновок напрошується тільки один: я ще не поринув у роботу весь, із головою, а це нікуди не годиться.
Коли я рушив слідом за місіс Бранер через передпокій, зуби в мене були міцно стиснуті. Чоловік у чорному відчинив перед нами ґратчасті двері, вхідні я штовхнув сам, і ми опинилися на колючому січневому вітрі. Ми пішли у східному напрямку, в бік Парк-авеню, і на розі зупинилися.
— Краще поговоримо стоячи, — запропонував я. — По-перше, умовимося про термінову зустріч, якщо буде потреба. Передбачити все наперед годі й думати. Може, нам з містером Вулфом навіть доведеться вибратись із його будинку і десь переховуватись. Коли вам по телефону чи ще якось — байдуже як — повідомлять, що «тарталетки скисли», відразу йдіть до «Черчілль-отелю» і знайдіть чоловіка на ім'я Вільям Коффі. Він там у них домашній детектив, — одне слово, заступає офіцера служби безпеки. Можете робити це відкрито. Він вам або щось перекаже, або передасть. Отже, «тарталетки скисли», «Черчілль-отель», Вільям Коффі. Запам'ятайте. Нічого не записуйте.
— Гаразд. — Місіс Бранер насупилась. — Гадаю, ви маєте підстави довіряти тому чоловікові?
— Так. Якби ви краще знали містера Вулфа й мене, то про це не питали б. Ви все запам'ятали?
— Так. — Місіс Бранер підняла комір і щільніше загорнулася в хутро — цього разу не соболине, а якесь інше.