– Давайте адресу, – потер руками стрийко. – Але як то має бути? Ви їм повідомите про наш візит?
– Аякже! Між нами все давно узгоджено. Тобто з її цьоцею. Вона все зробить так, аби панна нічого не запідозрила і думала, що то все випадково. Я кажу цьоці, що є бажаючий зустрітися, вони називають час і дату. Думаю на цих вихідних все владнати.
– А скажіть, – поцікавився я. – Чи ви вже когось посилали туди?
– Ні-ні, – замахав руками пан Базьо, – ви перший! То є – о, погляньте, – він підсунув мені під ніс карточку, де була дата, – зовсім свіжий запит. Ще й тижня не минуло. Але скажу вам відразу – такий скарб не залежується. Нині єврейки в моді. Є різні варіанти. Хтось платить їм гроші за шлюб, аби виїхати, в Австрії розлучаються і кожен фалює у своєму напрямку. А є й такі, що розлучаються аж в Америці. Та є й такі, що живуть собі щасливо, як два голубоньки. Бо єврейки – чудові жінки. Віддані, вірні і мудрі. Правда, лише до сорока. Потім зачинаються проблеми. Бо мудрість виходить з берегів і вона починає дивитися на свого хлопа як на мале пиво.
– Що це означає?
– А те, що вони з віком починають бачити хлопа наскрізь. Такий у них старозавітний дар. Відкривається третє око. Збрехати такій матроні вже не просто, в гречку стрибати тяжко, доводиться вести себе ціхо і потроху перетворюватися на чесного пантофелька. Але багатьом це до вподоби. Чому нє? Коли за тебе все вирішує така премудра Рахіль, то чому б і не підкоритися?
– Ну, аби лиш тота Рахіль не перетворилася на Юдиту, – глибокодумно зауважив стрийко.
– А то так, так... буває, – погодився пан Базьо. – Але я би то тлумачив у переносному змісті. Себто відрубування голови відбувається не наживо, а умовно, жінка стає головою родини і перебирає всі турботи на себе. При такій жінці хлопові голови вже не треба. Бо вона все на світі обдумає, обмислить і зробить висновки.
У неділю зранку того дня, коли ми мали їхати на оглядини до доньки директора лижної фабрики, приїхав Ізьо на «Волзі». Така почесна місія не могла обійтися без нього, стрийко спеціально його викликав до Львова. Ще не бачивши панни, Ізьо потирав руки і радісно повідомляв, що я зробив дуже вдалий вибір.
– Тобі як літераторові конче треба звідси виїжджати. Тут уже нема що ловити. А там – великі перспективи. Я дам деякі адреси, тобі там поможуть. Навіть не роздумуй.
А пополудні ми всі троє вирушили в гості до пана директора. Жив він у старому двоповерховому будинку-люксі з довоєнної епохи. Ізьо припаркував авто біля брами і бадьоро запікав, аби там не випустили з уваги, що жених приїхав на «Волзі», а не трамваєм. Зустріла нас цьоця і провела до вітальні. Не встигли ми розташуватися у фотелях та роззирнутися по обставленому імпортними меблями покою, як з'явився статечний чоловік в костюмі й при краватці.
Він відразу перейшов до діла, сповістивши, що його донька загалом тримається хати, фанатично вчиться і не має часу на гульки, тому з кавалерами в неї проблема. А дівці вже двадцять два, тут стрийко глибокодумно закивав головою і моргнув мені, ось-ось закінчить медичний інститут і надалі коло знайомств звузиться ще більше. От вони й вирішили підшукати їй порядного хлопця – а в картотеці пана Базя непорядних нема, – аби таким чином забезпечити їй майбутнє. Час від часу тітка закочувала очі і приказувала: «Ах, наша Беллачька!» Після тієї тиради директор поцікавився, хто я і що я, стрийко не дав мені й слова сказати і розписав мене у суцільних суперлятивах, аж я почервонів. Ізьо тільки кивав головою. Пан директор із неприхованим зусиллям вслухався в галицький спіч стрийка, мабуть, окремих слів не второпавши, ще менше розуміла тітка, висунувши шию і наставивши вуха, та, видно зневірившись у своїх здібностях сприймати мову абориґенів, подалася до креденса і виставила пляшку мартелю і кілька келишків. Потім кожному налила і знову всілася, але вже навіть не намагалася прислухатися.
Пан директор підняв чарку і запросив випити для знайомства. Тітка на хвильку вислизнула, а повернувшись, повідомила, що я можу піти познайомитися з Беллою. Я слухняно підвівся і, супроводжуваний бадьорими поглядами стрийка та Ізя, вийшов з покою в коридор, піднявся сходами й опинився у просторому кабінеті. На канапі сиділа з книжкою Белла, описана паном Базьом з неймовірною точністю. І волосся вона мала полум’яне. Все було так, як він зобразив, хоча носик не був аж таким страшним, як я очікував, – він був навіть досить симпатичним, з таким носиком я б міг прожити хоч і все життя. Я привітався, дівчина кивнула на крісло навпроти. Вона сиділа заклавши ногу на ногу так, що видно було її налите повне стегно. Запанувала мовчанка. Спочатку я роззирався по стінах, заставлених стелажами з російською класикою та медичними підручниками, потім подарував дівчині одну зі своїх заготовлених наперед усмішок, щоб якось розрядити атмосферу, але атмосфера залишалася напруженою, бо панна дивилася на мене як на когось, хто намагався в неї вкрасти гаманець. Врешті вона видушила з кривою посмішкою:
– І шо? В Амєріку захатєлась?
– Чого відразу в Америку? – не здався я.
– А развє нєт?
– Ні, – замотав я головою. – Ви мені просто сподобались. Ось вирішив поспілкуватися ближче.
Вона зітхнула, обличчя її посмутніло. Зависла знову мовчанка.
– Так і будєм малчать? – озвалась вона.
– Можемо не мовчати, – сказав я і, пересівши на канапу, обняв її з непідробною пристрастю.
Вона відсахнулась.
– Ти спєшиш на поєзд? – запитала, розгладжуючи сукню і поправляючи зачіску. – Но што, єслі я в Амєріку нє сабіраюсь? – Я не знав, що відповісти. – Папа тоже вродє нє сабіраєтся. Он там точьна дірєктарам нє будєт.
– Може, нам спочатку позустрічатися, а тоді щось вирішувати?
– А ти справді цього хочеш? – запитала вже українською.
– А ти не помітила?
Вона розсміялася.
– Звичайний фізичний потяг. Ти живеш сам?.. Напиши адресу. На Замарстинові? О, та це ж поруч татової фабрики.
– Авжеж, запахи деревини і лаків з лижної фабрики гармонійно переплітаються з гострими пахощами кавової фабрики та запахами падалини з м’ясокомбінату, обрамлені нудкими ароматами «Світоча».
– І так щодня?
– Ні, тільки в певні вечори, коли повітря розріджене, переважно влітку.
– Може, я забіжу до тебе днями, – сказала вона і насторожилася. – Що це? – Знизу долинали голосні крики, місцями переходячи в вереск. – Вони сваряться?
Я теж почув сварку. Директор чимось обурювався, Ізьо і стрийко його перекрикували, а тітка ойкала і волала лише одне: «Какой ужас! Какой ужас!» Белла відчинила двері, аби чути було краще, і до нас долинули фрази, які нічого доброго мені не віщували.
– Вон! – кричав пан директор. – Ілі я пазваню, куда слєдуєт!
– Какой ужас! – сплескувала руками тітка. – Мнє плоха!
– Ніколи! Ніколи! – кричав стрийко. – Ніколи Шевченко не був антисемітом!
– Да ви самі антісєміти! – гримав директор.
– Це я антисеміт? – обурювався Ізьо і зробив у запалі сварки непробачну помилку: – Та я жид з діда-прадіда!
– Што? Жид? – директор уже не тямився з люті і впав у істерику: – Вон! Нємєдлєнно вон!
Я цьомкнув Беллу і сказав:
– Ну, Белла, чао.
– Мене Беллою тільки вдома називають. А так я Лєна.
Я цьомкнув в щічку ще й Лєну, хутенько збіг сходами на діл і гукнув:
– Гей, браття-опришки, сідлаймо-но коней!
Ізьо зі стрийком вийшли, сповнені обурення і праведного гніву, гучно траснувши за собою дверми. Їх аж трусило зі злості.
– Ну, ти чув? – Ізьо до мене. – Він мене антисемітом обізвав! Шкура комуняцька! Приїхало з якої-небудь Клязьми і буде тут пана корчити.
– Але я йому всьо сказав! – потирав руки стрийко. – Я йому всьо сказав!
– Бандєравци! – летіло нам у спину, коли ми виходили на подвір'я. Я озирнувся, нагорі у вікні стояла Олена і посилала повітряний цілунок. Знаючи, що за нами стежать, я не відповів.
В авті мені нарешті вдалося почути, з чого те все почалося. Отже, вони мирно собі бесідували, коли якогось дідька не потягнуло стрийка зацитувати Шевченка: «І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь». А було це сказано до розмови про науку, що от їхня доня так тяжко вчиться, що світа Божого не бачить. Реакція тітки була миттєва: «Нє смєйтє в нашем домє упамінать етава антісєміта!» Коли ж стрийко й Ізьо спробували заперечити, а стрийко додав жару ще кількома цитатами, то свою сестру підтримав і директор. Так слово по слові градус піднімався усе вище, аж ртуть закипіла і вибухнула скандалом.