Дякую, я не палю.
У мене така служба, сказав Сі,що іноді я маю стосунки з людьми, які їздять на Кубу й повертаються звідти.
Розумію, промовив Лоррімер і похнюпився.
Сі посміхнувся. З його бадьорого білявого обличчя не сходила тінь веселої вдачі й поважності, це сприяло його карєрі. Лоррімер, зосередившись, дістав з кишені ножика й заходився витонченими жестами дбайливо обрізати круглий кінець сигари. «Я не сподівався, що він кінець сигари підкусить зубами і сплюне на килимок, однак цей його ритуал дратує мене. Він не звертає на мене уваги, розважається. Він знає два способи служити Сполученим Штатам: одинсвій, шляхетний; другиймій, мерзенний. Заприсягаюся, цю вирізьблену з слонової кістки сигарничку він дістав безпосередньо в Гонконгу. А запальничка? Вона золота? Ні, ні, то звичайнісінький залізний каганець, що йому подарував приятель англієць під час війни. Тосвоєрідний зразок чудового сувеніру й вишуканої вбогості». Сі відвернув голову й подивився у вікно. Там, під кленами, котила свої брудні, шоколадної барви, води Анакостія. «Та хай їй грець, оцій їхній славетній річці. Врешті, й цьому застарілому їхньому способові мислити, й тим гарматам, що вкрилися мідянкою. В жерлі однієї з нихочам своїм не повіришпташине гніздо. Чудовий символ для клятого пацифіста! Ось чим наші гармати стрілятимуть по китайцяхластівчиними гніздами!»
Ну, містере Сі,заговорив Лоррімер, затягшись димом сигари, що я маю зробити для вас?
Ми думаємо, відповів Сі,що час зацікавитися дельфінами взагалі, а не тільки американськими. Зрозумійте мене, я хочу сказати
Лоррімер похилив голову.
Оскільки я невіглас у цій галузі,вів далі Сі,то хотів би поставити вам кілька запитань.
Запитуйте, холодно відповів Лоррімер.
Сі схрестив ноги, у шлунку защеміло знову, він гнівно подумав: «Цей негідник обмацує мене очима, наче щипцями». Та відразу, ніби десь спалахнув тривожний сигнал, пін пересилував себе, й гнів одліг від серця. Сі навчився контролювати свої почуття, навіть гамувати їх. Подивився на Лоррімера, й за мить його румяне досвідчене обличчя привітно всміхнулося.
Перше запитання: чи в Радянському Союзі цікавляться дельфінами?
Авжеж. Там друкуються російською мовою наші праці.
Сі дивився на Лоррімера пильно й приязно. «Я не помилився, мислив, у нього бостонська говірка, вишукана інтонація, чітка вимова, вища фонетична елегантність».
А як далеко вони зайшли зі своїми дослідами?
Судячи з того, що вони друкують, а друкують вони надто мало, можна гадати, що вони пішли недалеко.
Сі подивився на Лоррімера.
Якщо я правильно зрозумів, радянські вчені користуються нашими дослідами, а ми їхнімині.
Лоррімер посміхнувся. Коли посміхався, правий кутик верхньої губи надимався й перегинавсяце надавало його фізіономії неабиякої зверхності.
Це не така страшна річ, як здається на перший погляд. Ми ґрунтовно досліджуємо дельфінів. Таємниця на цій стадії не тільки зайва, навіть шкідлива.
Чому?
У США багато загонів учених вивчають дельфінів. Одних фінансують державні агентства, іншихвеликі приватні підприємства, такі як «Локхід». Дослідники тупцювали б на місці, коли б не розголошували своїх досягнень.
Однак хіба не можна розповсюджувати публікації серед самих лише дослідників?
Дуже важко. Нині в США налічується багато дельфінознавців. До того ж чимало зарубіжних дослідників у себе на батьківщині працюють на нас.
Сі потер собі носа.
Вибачте, що повторююсь, але розголошення таємниць піде нам на шкоду.
Зовсім ні.
Чому?
Лоррімер підвів свою вродливу голову, наче чашу.
Тільки наша країна спроможна витрачати щороку сотні мільйонів доларів на вивчення дельфінів. Більш того, наша країна єдина в світі, що фінансує сто пятдесят дельфінознавців. Кажу, сто пятдесят, не рахуючи дельфінознавців із союзних країн, яких ми також фінансуємо.
Трохи помовчавши, зиркнув на Сі й, не підвищуючи тону, мовив:
Нас ніколи не наздоженуть.
Навіть якщо ми про все писатимемо?
Лоррімер ледь помітно усміхнувся.
У США постійно дотримуються певної перерви в часі між тим, коли вчені щось відкривають, і моментом розголошення цього відкриття.
Це мене трішки заспокоїло.
Я цілком вас заспокою. Прийде ще той день, коли, замість вказувати кожній лабораторії, що вона повинна й що не повинна публікувати, ми будемо змушені оберігати справжні таємниці.
А коли це буде?
Коли досягнення наших дельфінознавців можна буде використати на практиці.
Сі помовчав.
Цей час ще не настав? запитав він Лоррімера.
Ні.
Лоррімер якусь мить вагався, однак Сі був добре натренований і умів не помічати таких вагань.
Я зрозумів, мовив повільно, якщо одного дня ви зробите затемнення, то воно дорого коштуватиме всім і мені теж. Але, з іншого боку, я хотів би упевнитись, що завжди буду добре поінформований, причому вчасно, аби мати змогу порівнювати наші досягнення з зарубіжними.
Ви одержуватимете інформацію, сухо відповів Лоррімер.
Сі примружив очі й дивився на співрозмовника. «Проте з нас двох не він аскет, а я», подумав про себе.
Містере Лоррімер, Сі пожвавішав, а зараз я хотів би дізнатися про деякі деталі, які могли б надати моїй роботі певного напрямку. Що найбільше цікавить збройні сили у вивченні дельфінів?
Лоррімер зиркнув на Адамса й коротко відповів:
Шкіра.
Шкіра? перепитав Сі.
Він перевів погляд з Лоррімера на Адамса й з Адамса на Лоррімера.
У шкірі приховується велика таємниця, додав Адамс трохи розважливо.
Сі знову дивився то. на одного, то на другого. Лоррімер подав якийсь невиразний жест своєю сигарою.
Поясніть, Девіде, сказав він прихильно.
Містере Сі,озвався Адамс, що ви знаєте про дельфінову шкіру?
Зрозуміло, нічого.
А про його швидкість плавання?
Мені здається, що вона дуже велика.
Її вже виміряли, містере Сі. Вона може досягти тридцять вузлів на годину.
Це чудово.
Приголомшливо.
А до чого тут шкіра? спитав Сі перегодом.
Дехто вважає, що дельфін розвиває таку швидкість завдяки своїй шкірі,відповів Адамс. Існують дві теорії з цього приводу: теорія Макса Крамера
Макса Крамера? жваво запитав Сі.Ви сказали; Макса Крамера? Фахівця з ракетобудування?
Адамс подивився на Лоррімера.
Так, ідеться про нього.
А що каже Макс Крамер? спитав Сі і відразу замовк.
Що дельфін насправді має дві шкіри. Внутрішня шкіра огортає прошарок сала, а поверхневаприкриває дрібненькі вертикальні пори, наповнені губчатою речовиною, насиченою водою. Крамер утверджує, що саме в цій поверхневій шкірі полягає таємниця великої швидкості плавання дельфіна. Та шкіра дуже мяка, еластична, дуже чутлива до найменшого тиску, вона вдавлюється й морщиться, коли потрапляє в турбулентні завихрення води.
Я дозволю собі перебити вас. Що ви називаєте турбулентним завихренням води? спитав Сі.
Кожне тіло, рухаючись у воді або повітрі, утворює турбулентні завихрення, або ж, щоб ви зрозуміли, невеличкі вихори, які гальмують цей рух. Крамер запевняє, що поверхнева шкіра дельфіна гасить оті вихори завдяки своїй чудовій еластичності.
Цедотепне пояснення.
Є ще одне. Дослідники встановили, що поверхнева шкіра дельфіна надзвичайно посічена безліччю кровоносних судин. Вважають, що нібито під час великої швидкості руху дельфіна в цих судинах відбувається приплив крові, яка виділяє багато тепла. Воно нагріває водяний прошарок, що огортає епідерму. Оте нагрівання нібито й гасить вихори.
Адамс зиркнув на Лоррімера і незабаром сказав:
Розумієте, містере Сі, який практичний інтерес полягає в цих дослідах?
О ні,відповів Сі,перепрошую, але я нічого не збагну.
Адамс знову глянув на Лоррімера й нишком посміхнувся.
Гаразд, скажімо, що завдяки дельфінам нині легше можна зрозуміти, що в гідро-й аеродинаміці має значення не лише форма, але й поверхня. Завважте, коли б удалося розгадати таємницю дельфінової шкіри, тоді можна було б її виробляти в промисловості та огортати нею обєкти, здатні пересуватися у воді й повітрі. Який був би виграш у швидкості!