Гарфанг - Чужа кров

ГарфангЧужа кров

Частина перша

Як добре, коли яблуні розквітають! Аромат у них не такий сильний, як у вишень, але куди пянкіший. Мов медом повітря просякнуте, і хороше так дихається ним!

Сядеш так, озирнешся довколаі ніби тільки і є на світі ці дерева в біло-рожевих квітах, трава зелена й теплий вітер, що так і заколисує, і відносить думки кудись далеко

Зелена стіна верболозу, що слугував замість паркана навколо маленького обійстя, вже розпустилася достатньо, аби приховати її від невсипущого ока сусідкибаби Райки. І слава Богу! Не бачитьто і не буде знову гудіти чоловікові, що «твоя Горпина годинами витріщається на що-небудь, або гав ловить, а діла робити не хоче» Та ну його, те діло! Хіба усе переробиш? З досвітку до смеркання товчешся, світу білого не бачиш, а того діла менше не робиться Та й допомоги нема ніякої, все на її руки. Чоловік хіба в полі працює, а такусе більш у пана наймається на всеньке літо, а то й зимою коли Добре хоч доньки обидві вже не в колисціодній шість років, другій чотири скоро. Малеча, звичайно, але вже не так страшно хоч одних у хаті лишитистарша за меншою пригляне.

 Мамо! Оленка бється!  долинув крик з-поза хати.

Посидиш тут

Побігла, розборонила, на обох нагримала. Повтирала фартухом носи; малі поторохтіли далі, тільки смуга за ними. Діти Тільки і їхнього, поки ще не попідростали

Вечоріє.

Треба далі йти щось робити

І лише коли зорі повідкривали очі і без цікавості стали роздивлятися землю, Горпина знайшла час вийти і сісти під хатою.

Тиша тепер

Ніч уже, спить малеча. А чоловіка не буде аж до пятниці.

Чи сумно їй одній? Та нема вдень коли сумувати, а вночі Хіба вийде вона отак, посидить, на зорі подивиться, коли чоловік вдома? Одній теж непогано. Спокійно. Ніхто не кпинить тебе, не дорікає, нікому догоджати не треба

А ніч така ясна, місячна, що хоч до ранку сиди.

Замріявшись, жінка геть не рахувала часу. Та і навіщо його рахувати? Весняні ночі короткі, скоро й сонце встане, а тодізнову день і все спочатку. Коли ще можна відчути себе майже вільною? І в дівоцтві рідко коли вдавалося вивільнятися з-під пильного материного ока, а коли заміж вийшлато й мови немає. Степан на десять років від неї старший, і серйозний чоловік. Порядок любить, і щоб все, як у людей. І бита була не раз, за те, що «погана господиня» Хоча чим же вона за інших гірша? І корові, й поросятам дає раду, і городина родить, і діти ситі й здорові, хвала богові Та все одноне догодиш. І що тут сказати

Але думки її вже відірвалися від звичного свого кола щоденних турбот і злітали високовисоко, аж туди, де дивилися на землю янгольські очінебесні зірки. І так хороше було на серці, і так чомусь тужно

Аж раптом якийсь різкий звук вирвав її із задуми: бемкнуло кілька разів голосно, ніби десь дзвін ударив. Аж підхопилася; але які ж дзвони уночі?

А тут ще й з боку лісу крик долинувта страшний такий! Чи звіриний, чи людський. А ліс недалекоще дві хати, та й ліс, хатина їхня на самій околиці

Не на жарт перелякавшись, Горпина похапцем перехрестилася й кинулася до хати.

Прошепотіла молитву перед іконою і сховалася на печі під рядниною, все ж сторожко прислухаючись до звуків знадвору.

Проте більше нічого дивного не вчувалося.

Заспокоївшись, жінка невдовзі заснула.

Ранок зустрів її рясною росою. Геть вимокнеш, поти притягнеш з того лісу рядно кропиви! Проте йти треба: поросятам маленьким кропива потрібна, щоб росли добре. А вчора так і не сходила. То ж треба йти хутко, поки діти не прокинулися.

Узяла рядно та й пішла собі.

Знайома галявинка, поблизу якої зазвичай кропиву різала, зустріла щасливим щебетом. Геть збожеволіло птаство від буйства весняноготакі пісні виводять, що куди там тим музикам! Постояла, заслухалася Схаменулася швидкотреба ж кропиву різати. Зуби стисла, взяла рукою оберемок молодої кропиви. Ніби голками гарячими руку пронизало. Спочатку завжди боляче, поки руки не звикнуть. А потім притерпишсяі вже ніби й не помічаєш того болю.

Швидко старим серпом ціле рядно нарізала. І коли стала вже те рядно за кінці звязувати, раптом почула стогін. Насторожилася; тиша. Й коли уже вирішила, що приверзлося, стогін повторився знову.

Серце калатало від страху аж десь у горлі, але ноги вже самі обережно несли до кущів, звідки ті стогони долинали.

Підійшла, поглянула обережноі сама охнулалюдина лежить долілиць на землі.

Чоловік якийсь, як панич убраний.

Вже сміливіше розсунула гілки і підійшла ближче.

 Гей Що з вами?

Панич враз стрепенувся і через силу повернувся до неї. Його блідені кровинки в щокахобличчя перекошене мукою.

Якусь хвилину мовчки дививсь на неї, а потім з аж сірих губ злетів якийсь шепіт, проте вона не розібрала ні слова.

 Що ви кажете?

Горпина вже забула про свій колишній страх і схилилася над незнайомцем.

 Сховай мене Нагороджу, як забажаєш, тільки допоможи мені сховатися Не повинні тут мене бачити

 Та що з вами, пане?

 Розкажу все потім, тільки заховай мене Не можна мені тут бути

 От лихо таке Та куди ж я вас заховаю?

Каламутні очі незнайомця на мить пояснішали.

 До себе відведи Ти ж тут живеш недалеко

Не здивувалася Горпиназвісно, недалеко, не стала би вона з того краю села сюди іти по кропиву.

 То підіймайтеся, отак, потроху

Незнайомець знову застогнав і, опираючись на її плече, поволі підвівся. Тільки тепер вона побачила рану у нього на грудяхстрашний величезний опік. Порвана сорочка теліпалася брудними від крові клаптями.

 Ой лишенько  зойкнула вона.

 Нічого страшного, заживе, як на собаціпрошипів поранений.

 Тільки б сховатися

Чоловік, опираючись на руку Горпини, поволі став вибиратися з заростей. Видно було, що кожен крок дається йому через силу, і сили тієї в нього майже не лишилося.

У Горпини аж сльози виступили на очітак жаль було цього чоловіка і страшно тієї рани

Вона не знайшла нічого розумнішого, як витрусити кропиву геть і накинути рядно незнайомцеві на плечі.

Тільки по дорозі до хати Горпині потроху почало доходити, що вона робить. Веде додому до себе незнайомця, пораненого, який від когось ховається. Та ще б коли чоловік був удома, то півбіди, а так бозна-що можуть люди подумати Але і покинути його напризволяще вона теж не могла.

Кілька хвилин, поки вони йшли від лісу до хати, видалися їй за години; проте даремне вона так нітилася, що аж ховала голову в плечінікого з сусідів не видно було надворі. Навіть всюдисуща баба Райка кудись поділася, хвала богові

Вже опинившись у власному подвірї, Горпина повела було незнайомця до хати, але тут він запротестував:

 Краще куди-небудь не в хату.

 Але тоді куди ж?  Горпина геть розгубилася.

 Ну мають же бути якісь Для сіна там, чи ще для чого

 Хіба що в клуню?

 Тоді в клуню

Коли поранений простягнувся долі, важко дихаючи, Горпина метнулася до хати і принесла в глекові холодної води. Чоловік жадібно припав до глека і за мить лишив його порожнім.

Кілька оберемків старого сіна, вкриті рядном, перетворилися на непогану постіль незнайомцеві, куди він відразу ж і звалився, закривши очі.

Горпина вийшла з клуні і перевела подих. Руки все ще зрадливо тремтіли.

Але треба було робити щось далі, не лишати ж його так, а то ще помре! Якщо він не хоче нікому потрапляти на очі, тоді доведеться самій промити рану.

Повернулася з чистими ганчірками і старою сорочкоюхай і латана, та все ж чиста.

 Пане

Він відкрив очі і повернувся до неї.

 Дайте я промию вашу рану.

 Пусте

 Ні, не пусте. Треба промити.

Він більше не пручався; підвівся і допоміг стягнути з себе сорочку, що перетворилася на лахміття.

Якомога обережніше, вона витерла мокрою ганчіркою йому груди довкола рани. Тепер вона ясно бачила, що це справді сильний опік.

 Ви попеклися?  запитала обережно.

 Так сталося  тільки й була відповідь.

 Я зараз вас перевяжу.

Трохи неслухняними руками Горпина якось наложила повязку. Було ніяково торкатися тіла незнайомого чоловіка, до того ж таким гарним було це тіло Шкіра біла і ніжна, як у дитини.