Рефлік, Лін,промовив він.Пора купатися.
Лін роздратовано тупнула ногою.
Новий Кробузон був патогенним містом, здоровенною чумною ямою. Воно кишіло паразитами, інфекцією й плітками. Щомісячна хемічна обробка стала обовязковою профілактикою для хепрі, які не бажали потерпати від свербіжу й виразок.
Лін вигорнула вміст сковорідки на тарілку й поставила її на стіл навпроти своєї. Вона сіла й жестами запросила Айзека приєднатися. Той піднявся з ліжка й поплентав до неї. Сів обережно, щоб не загнати скабку.
Айзек та Лін сиділи нагі одне навпроти одного за грубим деревяним столом. Айзек розумів, як вони виглядають збоку. Йому подумалося, що з цього вийшло б дивне, красиве фото. Мансарда, пилини у світлі з маленького віконечка, охайні стоси книжок, паперу і фарб поряд з дешевими деревяними меблями. Темношкірий чоловік, великий, опасистий і голий, з ножем і виделкою в руках, неприродно спокійний, сидить навпроти хепрі. Тонкий жіночий профіль у тіні, силует хітинової голови.
Не торкнувшись їжі, вони якусь мить дивилися одне на одного. Лін знаками сказала: «Доброго ранку, коханий», а потім взялася за сніданок, не відриваючи від нього погляду.
Саме під час їди Лін була найбільш чужою, і їхні сніданки разом були і випробуванням їхнього звязку, і підтвердженням. Дивлячись на неї, Айзек відчув знайоме сумяття: негайно придушену відразу, гордість за перемогу над собою й винувату хіть.
Відблиски світла мінилися у фасеткових очах Лін. Ніжки на її голові дрібно тріпотіли. Вона взяла півпомідора й учепилася в нього щелепами-мандибулами. Вона опустила руки, і її внутрішні ротові частини заходилися пережовувати їжу, у той же час верхні щелепи не рухалися.
Айзек спостерігав, як величезний райдужний скарабей, що був головою його коханої, поглинає свій сніданок.
Він дивився, як вона ковтає, як здригається гортань, де бліде черевце плавно переходило в людську шию... хоч їй і не сподобався б такий опис. «У людей тіла, ноги, руки хепрі й голова поголеного гібона»,сказала вона колись.
Він усміхнувся й підніс до рота шмат свинини, а потім вхопив його язиком і витер жирні пальці об стіл. Злегка осміхнувся до неї. Вона гойднула йому антенками й знаками сказала: «Чудовисько моє».
«Я збоченець,подумав Айзек,але й вона теж».
Розмови за сніданком зазвичай проходили однобокоЛін могла говорити жестами, поки їла, а от спроби Айзека їсти та говорити одночасно закінчувалися нерозбірливим белькотінням і обпльованим їжею столом. Натомість вони читали. Лінмистецький бюлетень, Айзекщо під руку трапиться. Наминаючи, намацав декілька книг і газет, між яких лежав список закупів Лін. Пункт «свиняча вирізка» обведено кружечком, а під її вишуканою каліграфією вже набагато незграбніше нашкрябано: «У тебе гості??? Ласуватимеш кабанчиком?»
Айзек помахав перед нею листком.
Що це за срака?гримнув, порскнувши недожованим сніданком, з жартівливим, але непідробним обуренням.
Лін прочитала й знизала плечима.
«Знає, що не їм мяса. Знає, що маю гостя на сніданок. Гра слів із кабанчик».
Дякую, кохана, це я зрозумів. Звідки він зна, що ти вегетаріанка? І часто ви вправляєтеся в дотепності?
Лін якусь мить мовчки дивилася на нього.
«Знає, бо не купую мяса». Вона стріпнула головою на таке безглузде питання. «Не хвилюйся, дотепності тільки на папері. Не знає, що я жук».
Айзека дратувала обрубаність її фраз.
Чорт забирай, я ні на що не натякав...
Лін гойднула рукою, що прирівнювалося до вигнутої брови. Айзек роздратовано загарчав.
Дідько, Лін! Не все, що я кажу, стосується страху викриття.
Айзек та Лін були коханцями майже два роки. Вони старалися не задумуватися про природу їхніх стосунків, однак чим довше вони були разом, тим важче ставало притримуватися цієї стратегії. Не поставлені досі питання вимагали відповідей. Невинні ремарки і криві погляди інших, мить разом, задовга для чужого ока, записка від крамарявсе нагадувало про те їхнє, у певному сенсі, таємне життя. У всьому відчувалася напруга.
Вони ніколи не казали: «Микоханці», тож їм ніколи не доводилося казати: «Ми не розкриємо своїх стосунків усім, лише деяким». Але збігали місяці, і ставало ясно, що саме до того все йде.
Лін почала уїдливими глумливими зауваженнями натякати, що відмова Айзека визнати себе її коханцем, у найкращому разібоягузтво, у найгіршомуупередженість. Його сердила така короткозорість. Він усе ж розповів своїм близьким друзям про звязок з Лін, як і вона своїм про нього. Хоча для неї це було набагато простіше.
Лін була мисткинею. Її коло становили різноманітні вільнодумці, покровителі й нахлібники, богема й паразити, поети й памфлетисти та модняві наркоші. Вони жили плітками і скандальними витівками. У чайних і барах Салакуських Полів походеньки Лін, які вона не афішувала, але й не заперечувала, ставали предметом обивательських балачок та інсинуацій. Її особисте життя було авангардним переступом, арт-подією, так само як минулого сезону «Конкретна музика» чи торішній «Сяк-Так!»
Отож, Айзек міг прийняти гру. У цьому світі його знали задовго до стосунків з Лін. Учений у немилості, сумнівної репутації мислитель, який покинув вельми прибуткову посаду викладача заради експериментів надто зухвалих і геніальних для вузьких університетських лобів. Яке йому діло до пристойності? Він спатиме з тим, з ким забажає, це вже напевно.
Таким його знали в Салакуських Полях, де його стосунки з Лін були відкритою таємницею, де він міг менше ховатися, обійняти її за плечі в барі й нашіптувати щось, доки вона висмоктує з губки солодку каву. Це була його історія, і принаймні напівсправжня.
Він пішов з університету десять років назад. Одначе лише тому, що, на свою біду, зрозумів, віннікудишній учитель.
Він достатньо надивився на допитливі обличчя, наслухався несамовитого шкряботу пер переполошених студентів, аби усвідомити, що маючи розум, який безладно мечеться й перечіпається коридорами теорії, він міг навпомацки навчитися сам, однак передати таке цінне для нього розуміння не міг. Похиливши голову, він пішов звідти геть.
В іншій версії його завідувач кафедри, вічнозелений і гидотний Вермішанк, не був просто посидючим епігоном, а все ж видатним біотавматургом, який прикрив дослідження Айзека не стільки через його неортодоксальність, скільки безперспективність. Айзек, може, й блискучий учений, але ж недисциплінований. Вермішанк бавився ним, мов кошеням, змушуючи випрохувати роботу позаштатного дослідника на мізерному пайку і з обмеженим доступом до університетських лабораторій.
І саме через неї, роботу, він мусив бути дуже обачним зі своєю коханою.
Останнім часом його стосунки з університетом погіршали. Цупивши потихеньку, він за десять років устиг обладнати власну симпатичну лабораторійку. Його дохід значною мірою становили сумнівні контракти з найбільш неблагонадійними громадянами, чия потреба у премудрій науці не переставала його дивувати.
Однак дослідження Айзекамета яких не змінилася протягом усіх роківне могли дати результатів у вакуумі. Треба було публікуватися. Треба було брати участь у дискусіях. Сперечатися, відвідувати конференціїхоча б у ролі бурлаки, бунтівливого сина. У його ренегатства були свої переваги.
Однак система вищої освіти виявилася зашкарублою не тільки на перший погляд. За двадцять років студентів-ксеніїв почали приймати в університет Нового Кробузона лише як вільних слухачів. Відкрито заявити про міжвидові стосунки радше означало найкоротший шлях до статусу вигнанця, аніж флер поганого хлопця, якого він так наполегливо домагався. Лякало не те, що редактори журналів, голови конференцій чи видавці дізнаються про них з Лін. Лякало, що побачать, як він цього не приховує. Якщо він про людське око маскуватиметься, його не вважатимуть відступником.
І все це Лін не тішило.
«Ти приховуєш наші стосунки, щоб публікувати статті для тих, кого зневажаєш»,знаками сказала вона якогось разу після того, як вони кохалися.
У гіркі миті Айзек замислювався, а що б учинила вона, якби стояла загроза вигнання з мистецького середовища.
Того ранку парі вдалося жартами й вибаченнями, й компліментами, й любощами припинити сварку в зародку. Айзек усміхнувся Лін, поки намагався влізти у сорочку, її антенки затремтіли в збудженні.
Що робитимеш сьогодні?запитав він.
«Збираюся в Кінкен. Треба барвоягід. Потімна виставку у Вискливій Горі. Увечері маю роботу»,додала з жартівливим пафосом.
Виходить, нескоро побачимося?спитав він з лукавим усміхом.
Лін кивнула. Айзек взявся на пальцях рахувати дні.
Може, тоді повечеряємо в «Годиннику й півнику» десь... в безділю? О восьмій?
Лін задумалася, тримаючи його за руки.
«Прекрасно»,соромливо показала вона. Невідомо, чи вона мала на увазі вечерю чи Айзека.
Вони поскладали чашки й тарілки у відро з холодною водою й залишили відмокати. Перед виходом Лін зібрала свої нотатки й ескізи, а відтак Айзек ніжно притягнув її до себе й поклав на ліжко. Він поцілував теплу червону шкіру, а вона перевернулась у його обіймах. Вона сперлася на лікоть, і він побачив, як повільно розкривається темно-рубіновий панцир і розходяться вбоки антенки. Дві половинки надкрил повністю розкрилися й легенько тремтіли. У їхній тіні розправлялися її прехороші, безпорадні комашині крильця.
Вона мяко поклала на них його руку, щоб він міг пестити тендітні й такі беззахисні крила. Для хепрі це був найвищий прояв довіри й любові.
Повітря між ними затріщало. Член Айзека затвердів.
Він провів пальцями по розгалуженню прожилок на тремтливих крильцях, спостерігаючи, як світло проходить крізь них перламутровими тінями.
Іншою рукою зібгав їй спідницю й провів пальцями вгору стегном. Від доторку вона розвела ноги, а потім звела, захопивши його руку в полон. Він почав нашіптувати їй щось сласно-безсоромне.
Сонце над ними зробило свою дугу, й кімнатою поплили тіні вікна і хмар. Закохані не помітили, як минув ранок.
Розділ другий
Коли вони відірвались одне від одного, було вже по одинадцятій. Айзек поглянув на кишеньковий годинник і заходився незграбно підбирати одяг, думками повертаючись до роботи. Лін позбавила їх обох незручних обговорень про те, чи не вийти з будинку разом. Вона нахилилась і погладила ззаду шию Айзека своїми антенками, аж у нього забігали мурашки по шкірі, а потім пішла, поки він ще намагався взутися.
Її кімнати були на десятому поверсі. Вона спустилася з висотки; повз небезпечний девятий поверх; восьмий, вкритий пташиним послідом та сповнений клекотінням галок; повз помешкання літньої пані на сьомому, яка ніколи не виходила з квартири, і далі повз дрібних злодюжок, металургів та дівчат на побігеньках і заточувальників ножів.
Двері виходили на протилежний бік від Драглистої Діри. Лін опинилась на тихій вулиці, яку лише вузький прохід відділяв від базарних яток.
Вона прямувала геть від галасливих сварок та спекуляцій до садів Себек Круа. Біля входу завжди шикувалися цілі ряди таксі. Вона знала, що деякі водії (зазвичай Пороблені) були достатньо ліберальними або ж у достатньому відчаї, щоб обслуговувати хепрі.
Що далі вона йшла по району, то більш хворобливий вигляд мали квартали й будинки. Горбиста земля повільно підіймалась у бік південного заходу, куди вона й прямувала. Верхівки дерев Себек Круа густим димом здіймалися над шифером на закинутих будівлях, що оточували Лін, а їхнє листя кололо коренасті обриси багатоповерхівок Пустиря Кетч.
Опуклі дзеркальні очі Лін бачили місто у всій його багатоликій візуальній какофонії. Мільйон малесеньких секцій цілого, кожен крихітний шестикутник палав різкими кольорами і ще більш різкими лініями; надчутлива до відхилень у світлі, вона слабко розрізняла деталі, якщо тільки не зосереджувалась так, щоб було аж трохи боляче. У кожному сегменті мертві лусочки облуплених стін залишалися для неї невидимими, архітектура зводилась до елементарних кольорових плям. Але за цим вона бачила чітку історію. Кожен візуальний фрагмент, кожна частина, кожна форма, кожен відтінок ледь-ледь відрізнявся від свого оточення так, щоб вона зрозуміла стан усієї структури. Вона відчувала смак хемікатів у повітрі, могла визначити, скільки представників якої раси жили в тій чи іншій будівлі; вона достатньо точно відчувала вібрації повітря та звуку, щоб спілкуватись у переповненій кімнаті або відчути, як над головою проїжджає поїзд.
Якось Лін спробувала описати Айзеку, як вона бачить місто.
«Я бачу його так само чітко, як ти, навіть чіткіше. Для тебе воно одноманітне. В одному куті розвалюються нетрі, в іншому новий поїзд із блискучими поршнями, ще в якомусьряба розцяцькована пані під брудно-жовтим древнім дирижаблем... Ти мусиш все сприймати як одну картинку. Цілковитий хаос! Він тобі ні про що не каже, суперечить сам собі, змінює власну історію. Для мене кожна крихітна частинкацілісна, кожна ледь відрізняється від попередньої, доки всі варіанти не буде враховано, крок за кроком, раціонально».
Півтора тижня Айзек був зачарований. Як завжди, він списував цілі сторінки нотаток і розшукував книжки про комашиний зір, змушував Лін брати участь у марудних дослідах щодо сприйняття глибини та гостроти зору на великій відстані, а ще експериментів з читання, які його вражали найбільше, адже він знав, що від природи вона не була до цього здатна, що вона мусила робити зусилля, як підсліпувата.
Його інтерес швидко зійшов нанівець. Людський розум не міг осягнути того, що бачили хепрі.
Довкола Лін вулиці Діри заповнювали всілякі пройдисвіти, які поспішали заробити копійчину злодійством, жебрацтвом, торгівлею чи копирсанням у купах сміття, що де-не-де перемежували вулицю. Повз неї дременули діти з деталями моторів, склепаними в незрозумілі форми. Час від часу поруч повагом ступали панове й леді з виразом невдоволення на обличчі на шляху Деінде.
Сабо Лін були мокрі від органічного гною з вулицісолодкої здобичі для злодійкуватих створінь, що крадькома поглядали зі стічних канав. Довкола неї загрозливо нависали пласкодахі будинки, котрі перемежовувалися дощаними доріжками. Маршрути відходу, альтернативні шляхи, вулиці світу дахів над Новим Кробузоном.
Лише декілька дітей обізвали її. Ця громада звикла до ксеніїв. Вона на смак відчувала космополітичну природу цього району, найнезначніші секреції цілого розмаїття рас, з яких вона впізнавала лише деякі. Відчувався мускус інших хепрі, вогкий сморід водяників, звідкись навіть долинав приємний аромат кактоїдів.
Лін завернула за ріг на мощену дорогу навколо Себек Круа. Таксі чекали вздовж всієї залізної огорожі. Величезне розмаїття. Дво- й чотириколісні, упряжки з конями, з насмішкуватими птера-птахами, з конструкціями на гусеницях, що кректали парою... і де-не-де з Поробленими, нещасними чоловіками й жінками, які були і водіями, і таксі.