Я передумав, сказав Енді.Відвезіть нас, будь ласка, в Олбані.
Куди? Водій витріщився на нього в дзеркалі заднього огляду. Чоловіче, я не можу взяти замовлення на Олбані, ви з глузду зїхали?
Енді витяг гаманець, у якому лежала єдина банкнота в один долар. Він подякував Богу, що сів у таксі без куленепробивної переділкине таке, де в контакт з водієм можна увійти тільки через проріз для грошей. Безпосередній контакт завжди полегшує поштовх. Енді ніколи не міг розгадати, чи справа в психології, чи ще в чомусь, але наразі це було неважливо.
Я вам дам купюру в пятсот доларів, тихо мовив Енді,за те, що ви відвезете мене з донькою в Олбані. Окей?
Гос-по-ди, містере
Енді засунув банкноту водію в руку, і коли той опустив погляд, Енді штовхнув і пресильно. На одну жаску мить він злякався, що діла не буде, що в нього просто нічого не лишилось, що він вишкріб дно бочки ще тоді, коли змусив таксиста побачити неіснуючого чорношкірого чоловіка в картатому кашкеті.
Аж тоді прийшло чуттяі як завжди, в супроводі сталевого кинджала болю. У той же момент шлунок мов обважнів, а кишки зціпились у нудотній судомній агонії. Енді затулив тремтливою рукою обличчя і загадався, чи не блювоне він зараз або чи не помре. І в ту саму мить йому захотілося померти, як це завжди траплялось, коли він зловживав поштовхом. «Уживай, та міру знай»хворобливою луною відбивався в голові Енді слоган, що ним якийсь древній ді-джей закінчував свою передачу. Про що б той слоган не був. І якби в ту саму мить у руку Енді вклали пістолет
Він скоса глянув на Чарлі Чарлі, яка спала, Чарлі, яка покладалася на нього, що тато витягне їх із цієї халепи, як і з усіх інших, Чарлі, яка була певна, що, коли прокинеться, він буде поруч. Так, і з усіх інших халеп, тільки от насправді це була єдина халепа, одна й та сама срана халепа, і вони знову тільки те й робили, що бігли. Десь зсередини на очі тиснула чорна безнадія.
Чуття минулось та не головний біль. Головний біль дедалі гіршатиме, доки не перетвориться на розгромний тягар, з кожним ударом серця посилатиме червоні спазми в голову та шию. Від яскравого світла очі безжально сльозитимуться, а шпичаки болю пронизуватимуть плоть за очима. Носові пазухи стуляться, доведеться дихати через рот. У скроняхсвердла. Тихі звуки підсиляться, звичайні гупатимуть, мов відбійні молотки, а гучні стануть просто нестерпучими. Мігрень дужчатиме, аж доки прийде відчуття, що голову затисли в інквізиторському ковпаку-чавилці. І біль такого ступеня триватиме годин шість, а то й вісім, а то й усі десять. І весь цей час, проведений у лещатах болю, Енді буде майже безпорадним. Чарлі доведеться ним опікуватись. Бачить Бог, уже не вперше але їм щастило. Та чи завжди отак щаститиме?
Ой, містере, та я не знаю
Значить, таксист вирішив, що коїться щось протизаконне.
Оборудка чинна, тільки якщо ви нічого не скажете моїй донечці,постановив Енді.Останні два тижні вона була зі мною. А завтра зранку вже має бути в матері.
Право на побачення, відгукнувся таксист. Чи мені не знати.
Розумієте, я мав доправити її туди літаком.
В Олбані? Мабуть, з Озарка, чи я не правий?
Точно. Так от, річ у тому, що я до смерті боюся літати. Знаю, звучить як маячня, але це правда. Зазвичай я відвожу її назад машиною, але цього разу колишня на мене напосіла, і не знаю.
Енді й справді не знав. Цю історію він вигадав знічевя, і тепер вона запросто могла завести його в глухий кут. А виною всьому звичайне виснаження.
То я вас висаджу в старому аеропорту Олбані, щоб мамка думала, наче ви прилетіли, так?
Точно так.
У голові гупало.
І щоб мамка не подумала, що ви якесь там куд-куд-кудах, правду чи ні кажу?
Так.
Куд-куд-кудах? А це що значить? Біль усе дужчав.
Пятсот баксів, щоб на літаку не летіти, задумливо мовив таксист.
Як на мене, воно того варте, сказав Енді й зробив останній маленький поштовх.
І дуже тихо, майже промовляючи на вухо водієві, він додав:
І як на вас, воно того теж варте.
Слухайте, замріяно відгукнувся таксист. Я від пятисот доларів ніколи не відмовлюсь. Ви мені не кажіть, я вам сам все розкажу.
Окей, мовив Енді й відхилився назад.
Таксист був задоволений. Не замислювався над недолугою історією Енді. Не замислювався над тим, як семирічна дівчинка могла поїхати до батька в жовтні на два тижні, коли в школі заняття. Не замислювався над тим, що в обох подорожніх навіть валізки з собою немає. Він ні над чим не замислювався. Бо отримав свій поштовх.
І тепер для Енді прийшов час розплачуватись.
Він поклав руку на ногу Чарлі. Дівчинка міцно спала. Сьогодні після обіду вони без упину бігливідтоді, як Енді приїхав по неї до школи і висмикнув із заняття другого класу під якимсь півзабутим приводом бабуся дуже хвора треба додому вибачте, що так забираю її посеред уроку. А під всім тимвеличезна, нестримна полегкість. Він так боявся, що зазирне в клас до місіс Мішкін і побачить порожній стілець Чарлі та охайно складені в парті підручники. «Ні, містере Макґі вона пішла з вашими друзями, години дві назад принесли від вас записку а що, не треба було пускати?» Насунули спогади про Вікі, раптовий жах від спорожнілого в той день будинку. Шалена гонитва за Чарлі. Бо раз вони вже її піймали, ще й як піймали.
Але Чарлі виявилась у школі. На скільки він їх випередив? На пів години? На пятнадцять хвилин? Ще менше? Енді не хотілося про це думати. Вони зїли пізній ланч у «Нейтанз» і решту дня провели на ногах (зараз Енді вже міг собі зізнатися, що тоді ним керувала сліпа паніка): їхали в метро і на автобусах, але здебільшого просто йшли. І тепер Чарлі була виснажена.
Енді кинув на неї довгий, сповнений любові погляд. Бездоганно біляве волосся спускалось дівчинці до плечей. Уві сні Чарлі променіла тихою вродою. Вона була дуже, до болю схожа на Вікі. Енді й собі заплющив очі.
А на передньому сидінні таксист із подивом глянув на пятисотдоларову банкноту, яку дав йому цей чоловік. Заховав її у спеціальну кишеню на поясі, куди складав чайові. Йому не здалося дивним, що пасажир на задньому сидінні розгулював по Нью-Йорку з маленькою дівчинкою та пятисотдоларовою купюрою в кишені. Він не замислювався, як заладнає цю справу з диспетчером. Він думав тільки про те, як зрадіє його подружка Ґлін. Ґлініс без кінця йому торочила, що таксуванняробота тоскна і нецікава. Ну, подивимось, що вона скаже на цю тоскну і нецікаву пятисотдоларову банкноту.
А позаду таксиста, відкинувши голову назад і заплющивши очі, сидів Енді. Головний біль підступав усе ближче, неминучий, мов чорний кінь без вершника в похоронному поході. Він чув, як копита того коня цокотять у скронях: гуп гуп гуп.
На втіках. Він і Чарлі. Енді мав тридцять чотири роки і ще минулого року викладав англійську мову і літературу в державному коледжі міста Гаррісон, штат Огайо. Гаррісон був маленьким, сонним університетським містечком. Старий добрий Гаррісон у самому серці центральної Америки. Старий добрий Ендрю Макґі, приязний і шанований молодик. Памятаєте загадку? Чому фермерстовп спільноти? Бо завжди стирчить одмітний на своїй ниві.
Гуп-гуп-гупнеосідланий чорний кінь із червоними очима скаче коридорами розуму, підковані копита випручують мякі сірі грудки мозкової тканини, лишаючи по собі відбитки, що повняться таємничими місячними серпами крові.
Таксист виявився розмазнею. Ще б пак. Одмітний таксист.
Енді задрімав і побачив обличчя Чарлі. А потім воно перетворилось на обличчя Вікі.
Енді Макґі та його дружина, гарненька Вікі. Їй повиривали нігті, один за одним. Чотири вирвали, і тоді вона заговорила. Принаймні такого висновку дійшов Енді. Великий палець, вказівний, середній, підмізинний. А потімстоп. Я говоритиму. Я розкажу вам все, що хочете. Тільки не кривдьте мене більше. Прошу. Ось так вона все і розказала. А тоді може, з лихої нагоди тоді його дружина померла. Що ж, певні обставини сильніші за нас обох, але є обставини, сильніші за нас усіх.
Такі, як, наприклад, Крамниця.
Гуп-гуп-гупнеосідланий чорний жеребець все насувається, і насувається, і насувається: гляди, ось кінь вороний.