Бути не може,сказала Зола.
Так! Це від Еверетта Болінга, перепрошую, М. Еверетта Болінга, форменого засранця, керівного компаньйона «Несе Скелтон». Тільки послухайте. Він пише: «Шановний пане Фрейжере! Сьогодні відбулося злиття нашої фірми з лондонською юридичною фірмою ОМара і Сміт. Ця хвилююча подіясприятлива можливість для розширення і покращення обслуговування наших клієнтів. Водночас злиття потребує оптимізації нашого персоналу. Із жалем змушений повідомити Вам, що позицію молодшого юриста скасовано. Бажаємо Вам усього найкращого у Ваших починаннях. З повагою, М. Еверетт Болінг».
І треба ж так вчасно,сказав Тодд.
Тобто мене звільнили раніше, ніж прийняли на роботу. Як вам таке?
Мені дуже шкода, Марку,промовила Зола.
Еге, мені теж, докинув Тодд.Співчуваю, друже.
Їм навіть забракло мужності сказати це в обличчя, обурювався Марк.Підло звільнили по електронній пошті.
Ти справді здивований, Марку?запитав Тодд.
Звісно, здивований. А чому я не маю бути здивований?
Тому що це зграя низькопробних лобістів, які надали тобі напівсире робоче місце без зарплати і умовно запропонували ще одне, якщо складеш адвокатський іспит. Ти ж сам казав і, до речі, неодноразово, що не довіряєш нікому на тій фірмі й що ніколи не почувався там добре. Там якесь зміїне кубло; зауваж, ти так сказав, не я.
Марк глибоко зітхнув, відклав телефон, допив пиво, зібгав бляшанку й кинув на підлогу. Видер із пакунка нову, відкрив і добряче до неї приклався. Тодд теж допив своє пиво й попрохав:
Дай і мені.
Відкривши бляшанку, він підняв її та проголосив:
Будьмо! Ласкаво просимо в світ безробітних!
Будьмо!долучився Марк, і вони цокнулись бляшанками.
Через милю-другу він порушив мовчанку:
Насправді я й не збирався там працювати.
Молодчина! сказав Тодд. Зола невідривно дивилася на нього у дзеркало. Ти там почувався б ні в тих ні в сих, вів далі Тодд. Усі вонизграя покидьків, самовдоволені дурні, що ненавидять свою роботу. Ти сам це казав.
Знаю, знаю. Але кортить подзвонити Рендаллові, моєму куратору, і просто послухати, як він бекатиме й мекатиме.
Гарантую, що він скине твій дзвінок. Забємось?
Програю.
Годі вже,втрутилась Зола.Не витрачай сили.
Із низки причин мені й так останніми днями бракує сил,сказав Марк.Мій молодший брат-телепень ось-ось загримить кайданами, так йому й треба, але мені шкода матері. Потім втрата Горді. Тепер ще нас паплюжать за його самогубство. Сімю Золи загребли й кинули за ґрати чекати депортації. І тепер отаке. Крім того, вважається, що ми кудись усе це відсунемо і притьмом побіжимо до школи завершувати освіту, щоб наступні два місяці пекельно готуватись до адвокатського іспиту, і все заради працевлаштування і хоч якогось заробітку, аби можна було розпочати виплату боргів, що насправді навіть неможливіше, ніж здається, хоча, трясця, і так здається, що неможливіше вже й нікуди. Так, Золо, люба, я геть утомився. А ти ні?
Я вкрай виснажена,відповіла вона.
Отже, нас троє таких, додав Тодд.
Вони знизили швидкість, проїжджаючи містечко Бойс. Коли воно залишилося позаду. Марк запитав:
А ви що, справді збираєтеся в понеділок на заняття? Яні.
Ти кажеш це вдруге, якщо не втретє,зауважила Зола. Якщо ти не збираєшся йти на заняття, то які в тебе плани?
Немає в мене жодних планів. Буду жити сьогоднішнім днем.
Гаразд, а що ти робитимеш, коли зі школи почнуть надзвонювати?спитав Тодд.
Не буду відповідати.
Гаразд, тоді вони запишуть тебе у відсутні, повідомивши про це твоїх акул-позикодавців, і ті чимдуж накинуться на тебе, зачувши кров.
А якщо не знайдуть? Що як я зміню телефонний номер і переїду до іншої квартири? Не важко зникнути в двомільйонному місті.
Уважно тебе слухаю,промовив Тодд.Отже, ти почав ховатися. А як із роботою, з грошима, усілякими іншими клопотами?
Я уже все обміркував, відповів Марк і приклався до бляшанки. Можливо, знайду роботу бармена, за готівку, звичайно. Або офіціанта. А може стану фахівцем із керування в стані спяніння, як отой відразливий тип, якого ми зустріли минулої пятниці в центральній тюрмі. Як там його?
Даррелл Кромлі,підказала Зола.
Бюся об заклад, Даррелл загрібає сотню тисяч на рік, навязуючи свої послуги. І все готівкою.
Але ж у тебе немає ліцензії,зауважила Зола.
А ми питали Даррела про ліцензію? Авжеж, ні. Він назвався адвокатом. На його бізнес-картці написано, що він адвокат, тому ми вирішили, що він має ліцензію. А він із тим же успіхом може бути продавцем вживаних машин, який за сумісництвом підробляє у вязниці.
А як щодо слухань у суді?спитала Зола.
Ти хоч раз була в міському суді? А я був і бачив той цирк. Там швендяють сотні таких дарреллів кромлі, полюючи на злочинців-неофітів, аби злупити з них гонорар, а потім бігають туди-сюди по залах, у яких куняють із нудьги судді, й усі ці судді, діловоди й решта в залах суду просто впевнені, як-от ми тоді, що ті швенді в дешевих костюмахсправжнісінькі адвокати. Трясця, та в цьому місті сто тисяч адвокатів, і ще ніхто ніколи не зупиняв когось, щоб запитати: «А ти точно адвокат? Покаж ліцензію».
Здається, пиво вдарило тобі в голову,сказав Тодд.
Марк усміхнувся в дзеркало Золі.
13
ПЕРШИЙ ДЕНЬ ЗАНЯТЬ СЕМЕСТРУ означав гроші. Міністерство освіти перерахувало Фоґґі-Боттому по двадцять дві тисячі пятсот доларів за кожного студента на навчання і ще по десять тисяч на прожиток. Школа негайно перерахувала більшу суму за навчання своїм власникам«Бейтріум Груп», а студентам вручила чеки на особисті витрати. У Відділі фінансової допомоги цього дня було пожвавленнязголоднілі за готівкою студенти чекали на своє в довгих чергах.
Марк із Тоддом пропустили заняття і дочекалися своєї черги близько пятої, під закриття. Із двадцятьма тисячами в кишенях вони повернулися в шинок, який знайшли на вихідних. Бар «Когут» містився на Флорида-авеню в районі Ю-стрит, оддалік від Фоґґіботтомської клієнтури. Він займав підвальний поверх чотириповерхового будинку, що, хоча й був пофарбований у яскраво-червоний колір, не привертав зайвої уваги. Хазяїн Тодда, букмекер, якого всі звали Мейнард, володів і баром, і будинком, а також «Рудим котярою» і ще двома забігайлівками в місті. Тодд виканючив у Мейнарда, щоб той перевів його в «Когут». Також він погодився найняти Марка, який божився, що в нього величезний досвід змішування напоїв. Вони мали прислужувати в барі вечорами й на вихідних, і тепер, із новонабутою роботою, їхнє фінансове майбутнє здавалося більш райдужним. Звичайно, над ними досі тяжіли величезні борги, але вони не прагнули щось із цим робити.
Бар «Когут» із його атмосферою був типовим «місцевим генделиком». Більшість його завсідників працювали на уряд і жили неподалік або щодня забігали після роботи пересидіти за чаркою транспортні пробки. Зазвичай ті не розсмоктувалися кілька годин. На пяту годину за широким, у формі півмісяця, шинквасом із полірованих червоного дерева й бронзи в два-три ряди стояли поважні чинуші середньої руки й хиляли міцні напої за зниженими в години пік цінами, втупившись у телевізор із «Фокс-ньюс». На кухні готували пристойну їжу за пристойні кошти.
Марк і Тодд годинами сиділи за столиком у кутку, поглинаючи пиво з курячими крильцями та плануючи свої наступні кроки.
Вони пропустили заняття у вівторок, шукаючи в інтернеті гідного підроблювача, який забезпечив би їх новими посвідченнями особи. Знайшли одного в Бетесді, в авто-майстерні, де «консультант із безпеки» роздрукував їм по парі ідеальних водійських прав кожному: округу Колумбія та штату Делавер для Марка Апшо та Марка Фінлі, у минуломуМарка Фрейжера; і округу Колумбія та штату Меріленд для Тодда Лейна та Тодда Маккейна, у минуломуТодда Лусеро. Це обійшлося в 200 баксів за комплект, плюс підроблювач запропонував ідеальні паспорти по 500 за кожен. Вони відмовилисяце не на часі. Їхні поточні паспорти були ще дійсними, і вони не планували залишати країну.
На нові імена вони купили нові стільникові телефони й номери. Старі залишили, щоб слідкувати за тим, хто їх розшукуватиме. Після телефонної крамниці вони поїхали в швидкодрук і замовили бланки й бізнес-картки для свого нового підприємства: «Апшо, Паркер і Лейн, судові повірені». Марк Апшо та Тодд Лейннові імена, нові телефонні номери, нове майбутнє. АдресаФлорида-авеню, 1504як у бара «Когут».
Вони пропустили заняття в середу і, поки інші орендарі помешкань Курника вчилися, повиносили, ніким не помічені, речіодяг, кілька книжок і навіть трохи каструль, сковорід і тарілокі залишили будинок, нікому нічого не сказавши. Вони вже заборгували платіж за січень, і чекали переслідувань хазяїна нетрів. Хай тепер спробує знайти. Вони перебралися в занедбану трикімнатну квартиру на верхньому поверсі над баром «Когут»справжню діру, якою, вочевидь, користувались як складом ще із часів президентства Франкліна Делано Рузвельта. Вони не дійшли згоди з Мейнардом щодо термінів виплати орендної плати, але їх осяяла ідея відробляти її в барі, звісно, неофіційно. Мейнардові це сподобалось.
Одна лише думка про життя в подібних умовах викликала огиду, але їм нічого не залишалосяабо завелика платня, або переслідування хижими позикодавцями. Марк із Тоддом не проти перекантуватися кілька місяців у щурячій норі, якщо це втримає збирачів боргу в стійлі. Вони купили два ліжка, диван, стільці, дешевий кухонний гарнітур та інші прибамбаси в комісійному біля притулку для бездомних.
Марк і Тодд вирішили не голитись і відпустити бороди. Як щирі студенти-юристи, вони взагалі рідко голилися. Неохайний виглядочікувана річ від адвокатів. Окрім того, зарості на обличчінепогане додаткове прикриття.
У середу вони вперше попрямували в район Джудішері-скверосередок різноманітних будинків судів, у яких вершився закон округу Колумбія. Основою був Окружний судмасивна бетонна будівля в стилі 1970-х, яка завжди кишіла звинувачуваними в тих чи інших злочинах, яких можна було обкрутити. Джунглі залів суду розрослися до шостого поверху. Коридори там ломилися від адвокатів, які сновигали по залах, і відповідачів, звільнених під заставу, що нервово тинялися в супроводі рідних. Суд був відкритий для публіки, пройти туди були легко й просточерез обовязковий огляд із металошукачами та сканерами тіла. Марк із Тоддом спостерігали судові процеси в їхньому розвитку. Слідкували за судом першої інстанції, коли до залу заводили увязнених у комбінезонах, щоб ті швидко постали перед суддею задля формальностей, після чого їх знову відправляли до вязниці. Спостерігали за клопотаннями, де обвинувачі й публічні захисники безупинно сперечалися. Крім того, вивчали список справ, призначених до слухання і збирали якомога більше документації. Вони блукали коридорами, обережно спостерігаючи за тим, як адвокати спілкуються з переляканими родичами. Жодного разу ніхто не запитав адвоката або адвокатку, чи мають ті дозвіл на практику. Жодного разу не помітили когось, хто їх упізнав би.
Тим вечором вони працювали до десятої, подаючи їжу та напої в барі «Когут», потім усамітнились у своїй занедбаній квартирі, де кілька годин вивчали хитросплетіння вашингтонської судової системи. Вони братимуться за кримінальні справи зокрема тому, що гонорари оплачувалися готівкою, та й клієнтам бракуватиме часу бігати на консультації до них у контору. Наради відбуватимуться або у вязниці, або в суді, як у Даррелла Кромлі.
У четвер вони також пропустили заняття і відкрили нові поточні рахунки. В окрузі Колумбія було шість філій «Свіфтбанку». Марк пішов у той, що біля станції метро Юніон, і поклав пятсот доларів на рахунок Марка Апшо. Тодд Лейн зробив те саме у відділенні на Род-Айленд-авеню. Разом вони відвідали ще одну філію «Свіфтбанку» на Пенсильванія-авеню і відкрили поточний рахунок юридичної фірми за фіктивним податковим ідентифікаційним номером. Того ж четверга вдень вони знову сиділи в суді, проймаючись тим цирком.
Вони пропустили заняття в пятницю і перестали навіть думати про Фоґґі-Боттом. Якби їхня воля, вони більше ніколи не переступили б поріг того навчального закладу, і тільки від цього в них паморочилося в голові.
Повістка, виписана Горді за керування в стані спяніння, дозволила їм зявитися в залу номер 117 Окружного суду в пятницю о першій дня. О дванадцятій сорок пять Марк із Тоддом тупцяли біля дверей залу, вдаючи, що геть знервовані. Потроху збирався натовп. Марк стискав повістку й тримався так, ніби потребував допомоги. Обидва були в джинсах, високих черевиках і мали доволі розпатланий вигляд. На довершення Марк натягнув рагульського картуза «Джон Дір». Незабаром зявився чоловік із портфелем і вздрів їх. Наблизившись, він запитав Марка:
Ви тут за керування в стані спяніння?
Так, пане, відповів Марк.Ви адвокат?
Еге ж. Ви вже маєте адвоката?
Ні, пане, не маємо.
Можна глянути вашу повістку?
Марк передав йому папірець, і той, насупившись, прочитав. Відтак дістав бізнес-картку й вручив Марку. Престон Клайн, повірений у судових справах.
Тут вам потрібен адвокат,сказав він.Мій гонорартисяча баксів. Готівкою.
Ого, а що так дорого?вразився Марк. Тодд став поряд із ним і додав:
Я його друг.
Синку, тобі ж буде вигідніше,сказав Клайн.Я збережу тобі купу грошей. Якщо визнаєш себе винним, то на рік відберуть права, але до того ти проведеш деякий час у буцегарні. А я, можливо, зможу все це утрясти.
Клайн був не такий витончений, як Даррелл Кромлі, але наразі це було неважливо.
У мене є чотири сотні готівкою, промовив Марк. Решту можу віддати пізніше.
Гаразд,погодився Клайн,Але обовязково до призначеної тобі дати суду.
Якої ще дати суду?
Дивись, зараз ми підемо до судді, його звати Канту, той ще упертюх. Я з ним побалакаю, а ти помовч, доки я не скажу. Канту проведе звичайну процедуру, ну, всі ці формальності, а потім ти скажеш, що не винний. Тоді він призначить справу на слухання десь через місяць, і це дасть мені час виконати свою роботу. Я ж так розумію, ти дійсно дмухнув нуль-одинадцять?
Так, пане.
Маєш готівку?
Марк сягнув у кишеню і дістав гроші. Він простяг Клайну чотири сотенних купюри, які той хутко вхопив.
Ходімо оформлятися.
А мені з вами можна?спитав Тодд.
Авжеж. Звіринець відкрито для всіх.
Усередині роїлися біля барєру юристи, а за ними спостерігали понад десяток відвідувачів. Клайн скерував Марка до місця в першому ряді і дістав зі свого обшарпаного портфеля якісь бланки.